Ухвала суду № 15945415, 17.05.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кониченко О.М.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2011 року справа №2а/0570/2042/2011

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів

Ляшенко Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Касьяновій В.М.,

за участю представника позивача Калачик О.В. та представників відповідача Амбарцумової М.Г., Базишена Р.О. та Яковенка О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року у справі № 2а/0570/2042/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзпромінвестдонбас" до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі міста Донецька про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.07.2010 року начальником Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на підставі акту перевірки № 3394/23-313/31226834 від 23.06.2010 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232344/0/31226834/11654, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування за період січень 2010 року, заявлену до відшкодування в декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року на загальну суму 2049301 грн. Позивач вважає, що податковий кредит був ним сформований правомірно, висновки акту перевірки щодо безтоварності відносин позивача з ТОВ «АМК-Трейдинг» носять характер припущень і спростовуються наявними первинними документами, які підтверджують реальний характер укладеної угоди, у звязку з чим вказане повідомлення-рішення є неправомірним, прийнято з порушенням норм діючого законодавства, є таким що порушує законні права та охоронювані інтереси позивача і підлягає скасуванню.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведений факт надання ТОВ «АМК-Трейдинг» позивачу послуг згідно договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01.07.2009 року, що підтверджується наявністю самого договору, а також податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, квитанціями про приймання вантажу. Зафіксовані в акті перевірки висновки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «АМК-Трейдинг» свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли, а правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не доведена.

Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що наявність у покупця належно оформлених документів не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, оскільки намір одержати доход лише за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету. Оскільки в результаті виконання договору від 01.07.2009 року позивач поніс збитки, то це дає підстави для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідачем в червні 2010 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Союзпромінвестдонбас» з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період за січень 2010 року, за результатами чого складено акт № 3394/23-313/31226834 від 23.06.2010 року.

За висновками вказаного акту перевіркою зокрема встановлено порушення п.1.8 ст. 1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року в частині завищення суми податкового кредиту в звязку з нікчемним правочином за лютий 2010 року 1259130 грн. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на загальну суму 2049301 грн.

Відповідно до п.7.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, який діяв на момент зазначеного правопорушення, ( далі Закон № 168) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. 7.7.2 ст. 7 Закону № 168, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Згідно з п. 7.7.4 ст. 7 Закону № 168 платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, по дає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої по вної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

22 березня 2010 року ТОВ «Союзпромінвестдонбас» надано відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2010 року із зазначенням у рядку 25.1 суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню в розмірі 2049301 грн., уточнюючі розрахунки (вх. від 23.04.2010 року № 16906, від 16.04.2010 року № 14266), розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення зазначеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно підпункту 7.7.5 ст.7 Закону № 168 протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Згідно висновків акту перевірки на формування показників, відображених в рядках 10-17 Декларації за січень 2010 року вплинуло здійснення операцій по придбанню вугілля та надання залізнодорожніх та інших послуг по підприємству постачальнику ТОВ «АМК-Трейдінг».

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «Союзпромінвестдонбас» та ТОВ «АМК-Трейдінг» укладено договір про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 1 липня 2009 року.

Відповідачем піддаються сумніву господарські операції ТОВ «Союзпромінвестдонбас» з ТОВ «АМК-Трейдінг» по організації перевезень вантажів, оскільки встановлено, що основний вид діяльності ТОВ «АМК-Трейдінг» є діяльність в сфері інжирінгу. Кількість працюючих на підприємстві 7 осіб, основні засоби на підприємстві відсутні, тобто послуги по організації перевезень вантажів піддається сумніву у звязку з тим, що при великих обсягах на підприємстві відсутні необхідні умови для проведення відповідної господарсько-економічної діяльності, технічного персоналу,основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. За таких обставин відповідачем зроблено висновок, що укладений між ТОВ «Союзпромінвестдонбас» та ТОВ «АМК-Трейдінг» правочин фактично не був направлений на настання правових наслідків обумовлених ним, зокрема на отримання прибутку, тому такий правочин учинений з метою що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є нікчемними.

Так предметом договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2010 року укладеного між ТОВ «Союзпромінвестдонбас» (замовником) та ТОВ «АМК-Трейдінг» (експедитором) є організація слідування рухомого складу у порожньому стані під завантаження на станції відправлення вантажу Донецької залізної дороги, що вказані у додатках до договору. Строк дії договору до 31 грудня 2009 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобовязань по договору.

Відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. При цьому експедитор (транспортний експедитор) суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі Закон № 996) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

За статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Сторонами договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 1 липня 2010 року, після надання послуг підписувались акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), у яких зазначались кількість та вартість наданих послуг, таким чином сторони у кожному окремому випадку погоджували ціну послуг. На підтвердження цього до суду надані рахунки фактури № 559 від 10.01.2010 року, № 574017 від 25.01.2010 року, № 580015 від 31.01.2010 року; акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №№ 559, 574017, 580015; звіти експедитора від 10.01.2010 року, 25.01.2010 року, 31.01.2010 року; платіжні доручення від 19.01.2010 року № 63, від 15.01.2010 року № 52, від 14.01.2010 року № 23, від 13.01.2010 року № 17, від 22.01.2010 року № 72; податкові накладні від 10.01.2010 року № 559, від 25.01.2010 року № 574014, від 31.01.2010 року № 580015.

У додатках до вищезазначеного договору: № 1 від 01.07.2009 року, № 2 від 01.08.2009 року, № 3 від 20.08.2009 року, № 4 від 21.08.2009 року, № 5 від 25.08.2009 року, № 6 від 28.08.2009 року, № 7 від 01.09.2009 року, № 8 від 14.09.2009 року, № 9 від 01.10.2009 року, №10 від 10.10.2009 року, №11 від 01.11.2009 року, № 12 від 01.11.2009 року, № 13 від 01.12.2009 року, № 14 від 01.12.2009 року, № 15 від 01.01.2010 року також вбачається інформація про період часу в який здійснено експедирування ТОВ «АМК-Трейдинг» рухомого складу у порожньому стані під завантаження, про назви станцій на яких відбувалась погрузка для відправлення вантажу Донецькою залізною дорогою та кількість вагонів.

Крім того позивачем було надано суду квитанції, які знаходяться в матеріалах справи про приймання вантажу, які також підтверджують факт надання ТОВ «АМК-Трейдінг» послуг, що передбачені договором № 01/07-01 від 01.07.2009 року, а саме транспортування вугілля.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно пункту 2 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Таким чином, з урахуванням приписів статті 180 Господарського кодексу України, та того факту, що умови договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 01 липня 2010 року виконані, суд вважає що сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Тому позивачем правомірно було включено до складу податкового кредиту у січні 2010 року суму ПДВ 2049301 грн.

Судом першої інстанції правильно не прийняті до уваги посилання відповідача на те що ТОВ «АМК-Трейдінг» не має необхідних умов для проведення відповідної господарсько-економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, оскільки ці обставини не встановлені під час перевірки, за наслідками якої відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від № 0000232344/0/31226834/11654 від 20.07.2010 року.

Посилання відповідача на нікчемність даного договору з підстав ст. 228 Цивільного Кодексу України суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним і податковий орган не наділений законодавством в односторонньому порядку вирішувати чи є правочин нікчемним, чи ні. Якщо ж податковий орган вважає зазначений договір таким, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, останній може бути визнаний судом недійсним відповідно до вимог частини 3 статті 228 ЦК України.

Крім того, з розяснень, викладених в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами в сенсі статті 228 ЦК України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ТОВ «АМК-Трейдинг» від 1 липня 2010 року № 01/07-01 не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 ЦК України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку. Відповідач з позовом про визнання вказаного договору недійсним до суду не звертався.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку на ухилення від сплати податків). Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи ТОВ «АМК-Трейдинг».

Крім того, згідно з частиною 1 статті 207 Господарського Кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За таких обставин його безтоварність повинна доводитись відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України свідчили про нікчемність правочину договору про організацію перевезень вантажів № 01/07-01 від 1 липня 2010 року, також, вказаний правочин не визнавався недійсними у судовому порядку з огляду на нині діючу редакцію ч. 3 ст. 228 ЦК України, якою передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави), тому будь-які підстави для того, щоб вважати його нікчемним, відсутні, оскільки з наведеного вбачається, що позивач отримав послуги, в тому числі із супроводження договорів із існуючими контрагентами, що підтверджується актами виконаних робіт, звітами, податковими накладними.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону № 168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п.п.7.4.5 п.7.5 п.7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 даного Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні, виписані ТОВ «АМК-Трейдинг», на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит за лютий 2010 року, відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року .

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що формування позивачем податкового кредиту звітного податкового періоду лютого 2010 року здійснено на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону № 168 для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо доведеності позивачем реального виконання умов договору, укладеного між ТОВ «АМК-Трейдинг» та позивачем.

Судом першої інстанції також правильно зазначено, що Закон № 168 не передбачає надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обовязку позивача по сплаті податків, зборів та інших обовязкових платежів, приховування чи заниження обєктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договором від 1 липня 2010 року № 01/07-01, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме цей договір порушує публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Колегія суддів також зазначає, що висновки акту перевірки, що укладений правочин призвів до отримання позивачем збитків у розмірі 12327150,6 грн є лише припущеннями відповідача і не підтверджені жодними доказами у справі. Доводи представника позивача при розгляді апеляційної скарги, що витрати по транспортуванню товару (вугілля) потім включаються до його вартості при наступному перепродажу і, таким чином, позивач отримує прибуток, суд вважає такими, що заслуговують на увагу. Більше того, в судовому засіданні представники відповідача також не заперечували, що висновки акту про збитковість даного правочину ґрунтуються лише на нікчемності правочину і документально не підтверджені. Оскільки відповідачем нікчемність даного правочину не доведена, то і підстави стверджувати про збитковість правочину відсутні.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Повний текст виготовлено 20 травня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі міста Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду 24 березня 2011 року у справі № 2а/0570/2042/2011 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова