Постанова № 15944659, 16.05.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Скріпнік А.І.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2011 року справа №2а-29057/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Міронової Г.М.

суддів Блохіна А.А. , Юрко І.В.

при секретарі судового засідання Задоєнку О.В., за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, що діють на підставі довіреностей, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року у справі № 2а-29057/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення від 15 грудня 2010 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 15 грудня 2010 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 24.12.2010 року звернувся до суду з позовом до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення від 15 грудня 2010 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 15 грудня 2010 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року позовні вимоги задоволені. Визнано недійсним податкове повідомлення рішення від 15 грудня 2010 року № 0000582341/0-782, прийняте Шахтарською обєднаною державною податковою інспекцією про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 662, 634 грн., у т.ч. за основним платежем 441,756 грн., за штрафними санкціями 220,878 грн.

Визнано недійсним рішення від 15 грудня 2010 року № 0001172343/781, прийняте Шахтарською обєднаною державною податковою інспекцією про застосування штрафних фінансових санкцій у загальному розмірі 23,797 грн.50 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про залишення позовних вимог без задоволення.

Вважає, що в порушення вимог ст.ст. 79, 86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не в повному обсязі досліджені обставини справи, надана невірна оцінка доказам, що призвело до прийняття постанови з порушенням норм матеріального права, а саме п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, абз. 5 пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.3.5, п.2.8, п.2.9, п.5.9 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». Апелянт вказує, що на підставі проведених перевірок податковим органом було встановлено, що позивачем договір від 09.07.2009 року був укладений без наміру створення цивільно правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування валових витрат. Таким чином, несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових витрат, податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави. Крім того, відповідно до акту перевірки, позивачем різниця від суми реалізації основних фондів та їх залишковою вартістю у розмірі 127425,50 грн. не використана у господарській діяльності, а списана на результати збиткової діяльності, що суперечить приписам п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Апелянт вказує, що перевіркою встановлені порушення позивачем п.3.5, п.2.8, п.2.9, п.5.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.. Податковий орган вважає, що податкове повідомлення рішення від 15 грудня 2010 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 15 грудня 2010 року винесені правомірно на підставі виявлених порушень відповідно до вимог діючого законодавства.

В судовому засіданні представники податкового органу наполягали на задоволенні апеляційної скарги, проти чого заперечували представники позивача. Сторони надали відповідні пояснення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Шахтарською обєднаною державною податковою інспекцією була проведена планова виїзна перевірка ТОВ „КОЗ Омфал” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, за результатами якої було складено акт від 02.12.2010 року № 1638/23-2/30721174.

Перевіркою встановлені наступні порушення позивачем вимог чинного законодавства:

1.п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (із змінами і доповненнями) внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 414000,00 грн. За квітень 2010 року та п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами і доповненнями) внаслідок чого завищено валові витрати на суму 2070000,00 грн. За півріччя 2010 року, у т.ч. за 2 квартал 2010 року на вартість консультаційних послуг, отриманих за нікчемним правочином, укладених з ТОВ „АБ 1” (стор.41 акту перевірки);

2. п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 п.4.1 ст.4, абз.5 п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (із змінами доповненнями) внаслідок чого занижено податкові зобовязання з ПДВ на суму 25485,00 грн. За листопад 2099 року в звязку з віднесенням до бази оподаткування податком на додану вартість вартості основних фондів, переданих у власність ТОВ „ЗВС Інжиніринг” за ціною, нижчою ціни їх придбання (стор.34 акту перевірки);

3.п.п.7.4.1 п.7.4 п.п.7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР „Про податок на додану вартість” (із змінами і доповненнями) внаслідок чого завищено податковий кредит з ПДВ на суму 2271,00 грн. За лютий 2010 року в звязку з не підтвердженням податковими накладними (стор. 40 акту перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем винесеніподаткове повідомлення рішення № 0000582341/0-782 від 15.12.2010 року, яким визначено до сплати суму податкового зобовязання з податку на додану вартість ( далі ПДВ) у загальному розмірі 662634 грн., у т.ч. за основним платежем 441756 грн., за штрафними санкціями 220878 грн. тарішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001172343/781 від 15.12.2010 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 23797 грн. 50 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 липня 2009 року між позивачем (надалі- замовник) та ТОВ "АБ-1" (надалі виконавець) було укладено договір про надання послуг за № Ш-09/07-1. Умови договору були сторонами виконані.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою, пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг за метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

А відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках.

Крім того, п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, наведені норми Закону України „Про податок на додану вартість” не повязують право платника податків на нарахування податкового кредиту з необхідністю негайного використання такого товару (отриманих послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності протягом такого звітного періоду. Крім цього, придбання товарів (отриманих послуг), за якими податок на додану вартість включається до складу податкового кредиту, має на меті подальше, а не негайне використання таких товарів (отриманих послуг) у господарській діяльності. Єдиною умовою для нарахування податкового кредиту є наявність податкової накладної, яка засвідчує факт придбання товарів (отримання послуг).

Сторонами не заперечувався факт належного документального оформлення як бухгалтерської, так і податкової звітності позивача у відносинах з ТОВ „АБ 1”.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами. Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було, оскільки правовідносини склалися між двома підприємствами та майно держави в цьому правочині не було предметом купівлі-продажу, а порушення податкового обліку не є ознакою нікчемності угоди.

Суд зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 1 статті 208 ГК України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) чи за факт неправильного відображення результатів господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно приписів ст. 216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

В акті перевірки податковий орган посилається на порушення п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема: „якщо основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження)”.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16 липня 1999 року зі змінами та доповненнями, господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами 1, 2 статті 9 вказаного закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Обмеження та чіткого тлумачення вимог щодо зазначення змісту та обсягу господарської операції зазначені норми не містять.

Проте, відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 27 „Необоротні активи, утримання для продажу, та припинена діяльність”, затвердженим Наказом Мінфіну України від 07.11.2009 року № 617 (зареєстровано в Мінюсті України 17.11.2003 року за № 1054/8375, зі змінами та доповненнями, далі ПБО 27) при вибутті основних засобів, безпосередньо повязаних з їх продажем, вони обовязкове повинні бути переведені зі складу необоротних активів до складу оборотних активів (товарів). За даними бухгалтерського обліку підприємства основні засоби було переведено до складу оборотних активів та відображено в бухгалтерському обліку в листопаді 2009 року проводками по Дт 286 „Необоротні активи та групи вибуття, утримуванні для продажу” Кт 10., а операція з реалізації будівель та обладнання підтверджується проводками у листопаді 2009 року Дт 361 „Розрахунки з вітчизняними покупцями”- Кт 712 „Дохід від реалізації інших оборотних актів”.

Таким чином, твердження представників податкового органу про те, що при реалізації основних засобів відбулося їх переведення в невиробничі є помилковим, а використання норм п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" є необґрунтованим.

Щодо порушення позивачем п.3.5, п.2.8, п.2.9, п.5.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, що, на думку податкового органу, призвело до перевищення ліміту залишку готівки у касі у розмірі 21,228 грн. 75 коп., суд зазначає наступне.

За твердженням податкового органу, відповідно до п. 3.6 глави 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за N 40/10320, із змінами та доповненнями, якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у встановленому порядку згідно із законодавством України, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім'я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. У разі видачі готівки за видатковою відомістю перед підписом про одержання грошей касир робить у ній напис "За довіреністю". У разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Довіреність залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.

Проте, суд зазначає, що відповідно до п. 5.10 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

Колегія суддів з цим не погоджується через таке.

Сторони не заперечують, щовідповідно до наказу першого заступника директора товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» за № 149 від 20.07.2009 року ліміт каси на підприємстві був встановлений у сумі 23830 грн.

10.09.2009 року надходження готівки у касі підприємства складало суму 75359 грн., а видатки 79874, 50 грн. з урахуванням суми 35700 грн., начебто виданої ОСОБА_7 за видатковим касовим ордером без номера від 10.09.2009 року. Вказаний ордер не був оформлений відповідно до вимог бухгалтерського обліку, тому не може вважатися видатком по касі. Тому факт наявності понадлімітних коштів є беззаперечним. Наступного дня вся сума 35700 грн. була проведена по касовій книзі як надходження коштів. Але суд не може розцінити цю суму як надходження, бо вона не була по суті видана.

Відповідно до Указу Президента України № 436/95 від 12.06.1995 року (зі змінами та доповненнями) «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки 1. Установити, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Тому колегія суддів вважає правомірним застосування в даному випадку штрафних санкцій до позивача за порушення п.3.5, п.2.8, п.2.9, п.5.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Що стосується посилання податкового органу як на доказ на постанову Шахтарського міськрайонного суду від 14 лютого 2011 року про притягнення до адміністративної відповідальності колишнього головного бухгалтера ТОВ «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП , то колегія не може прийняти цей документ як доказ, оскільки з нього не вбачається в чому полягав склад правопорушення і яке відношення до предмету даної справи має ця постанова.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, але постанова прийнята з частковим дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року у справі № 2а-29057/10/0570 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2011 року у справі № 2а-29057/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» до Шахтарської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення від 15 грудня 2010 року та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 15 грудня 2010 року скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Камнеобробний завод «ОМФАЛ» задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 15 грудня 2010 року № 0000582341/0-782, прийняте Шахтарською обєднаною державною податковою інспекцією про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 662, 634 грн., у т.ч. за основним платежем 441,756 грн., за штрафними санкціями 220,878 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 23 травня 2011 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.