Постанова № 15943774, 23.05.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Загацька Т.В.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2011 року справа №2а/0570/3955/2011

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Ханової Р.Ф.

суддів Гайдара А.В. , Яковенка М.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу

державного підприємства «Селидіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління постачання»

на постанову

Донецького окружного адміністративного суду

від

7 квітня 2011 року (постанова в повному обсязі складена 12 квітня 2011 року)

по адміністративній справі

№ 2а/0570/3955/2011 (суддя Загацька Т.В.)

за позовом

державного підприємства «Селидіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління постачання»

до

управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області

про

визнання неправомірними дій та визнання недійсними рішень № 73 від 25.02.2011 року, № 74 від 25.02.2011 року № 75 від 25.02.2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач у березні 2011 року звернувся з адміністративним позовом до суду з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій управління щодо застосування фінансових санкцій та нарахування пені без врахування призначення платежу, визначеному платником страхових внесків у платіжних дорученнях та визнання недійсними рішень управління про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне неперерахування) страхувальниками страхових внесків від 25 лютого 2011 року №73,74,75 (арк.3-7).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року у задоволенні адміністративного позову державного підприємства «Селидіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління постачання» (надалі позивач) до управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області (надалі відповідач, УПФУ) про визнання неправомірними дій та визнання недійсними рішень № 73, 74, 75 від 25 лютого 2011 року відмовлено.

Приймаючи судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що фінансові санкції за рішеннями №73 від 25 лютого 2011 року, №74 від 25 лютого 2011 року, №75 від 25 лютого 2011 року застосовані до позивача внаслідок неправомірних дій відповідача щодо застосування фінансових санкцій та нарахування пені без врахування призначення платежу, визначених платником страхових внесків у платіжних дорученнях (арк. справи 63-65).

Не погодившись з судовим рішенням позивач надав апеляційну скаргу, в якої посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не зясовані повною мірою судом першої інстанції усіх обставин по справі, просить скасувати постанову від 7 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Державне підприємство «Селидіввугілля» є юридичною особою, зареєстроване 6 червня 2005 року виконавчим комітетом Селидівської міської ради, ідентифікаційний код 33426253. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 192565 (арк. справи 14).

Відповідно до положення про відокремлений підрозділ «Управління постачання» підрозділ входить до складу державного підприємства «Селидіввугілля» (арк. справи 15-18). Відокремлений підрозділ «Управління постачання» ДП «Селидіввугілля» зареєстровано платником страхових внесків у розмірі 32% на рахунок УПФУ (арк. справи 19).

Платіжним дорученням № 32 від 27 січня 2011 року позивач сплатив 34548,80 грн. на рахунок відповідача, вказавши призначенням платежу сплату страхових внесків 33,2% за грудень 2010 року (арк. справи 27).

Платіжним дорученням № 33 від 27 січня 2011 року позивач сплатив 2277,95 грн. на рахунок відповідача, вказавши призначенням платежу сплату страхових внесків 2% за грудень 2010 року (арк. справи 28).

Повідомленням № 89 від 2 лютого 2011 року УПФУ повідомило позивача про здійснення перерасподілу сплаченої 27 січня 2011 року суми 34548.80 грн., в наслідок чого сума боргу, що залишилась несплаченою за станом на 27 січня 2011 року дорівнює 0,00 грн. (арк. справи 26).

Рішенням № 73 від 25 лютого 2011 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) застосовано до позивача штраф в розмірі 3977,21 грн. та нараховані пені в розмірі 895,69 грн. за період з 28 грудня 2010 року до 27 січня 2011 року (арк. справи 21).

Рішенням № 74 від 25 лютого 2011 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) застосовано до позивача штраф в розмірі 0 грн. та нараховані пені в розмірі 36,82 грн. за період з 3 січня 2011 року до 27 січня 2011 року (арк. справи 22).

Рішенням № 75 від 25 лютого 2011 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) застосовано до позивача штраф в розмірі 191,78 грн. та нараховані пені в розмірі 267,39 грн. за період з 30 серпня 2010 року до 27 січня 2011 року (арк. справи 24), (надалі спірні рішення).

Зазначені рішення прийняті начальником управління на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Наведену частину девяту статті 106 виключено на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» № 2464-17 від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення»). Таким чином, відповідачем на момент застосування фінансових санкцій та пені застосована неіснуюча норма Закону, що доводить безпідставність прийняття спірних рішень відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України.

Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, суд першої інстанції виходив з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7\99, викладеної стосовно дії загально правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначено абзацом першим даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Виходячи з аналізу норми покладеної в основу застосування санкцій та нарахування пені вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей проміжок часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено абзацом четвертим аналізуємого Рішення відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до пункту 22 статті 99 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп\2001, у справі №1-22/2001(справа про відповідальність юридичних осіб). Абзацом сьомим мотивувальної частини даного Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності 9загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них.

Пунктом пятим мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

На момент прийняття спірних рішень норм які встановлюють відповідальність за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків не існувало.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зокрема органи державної влади, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обовязок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закраплений положеннями принципу законності викладених пунктом 1 частини першої статті 9 КАС України.

З огляду на зазначене суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення позивачем, як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, алей саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірних рішень.

Доводи апелянта щодо не скерування відповідачем повідомлень про розподіл перерахованих ним сум колегія суддів не приймає, з огляду на те що зазначені обставини не стосуються предмету доказування, відповідно до частини першої статті 70 КАС України.

Позицію апелянта, щодо неправильного розповсюдження відповідачем положень частини пятої статті 106 Закону України 1058 на спірні відносини колегія суддів приймає, з огляду на те що сплата поточних платежів не надає управлінню права самостійно скеровувати сплачені суми на пеню та недоїмку. Граматичний зміст другого речення зазначеної частини дійсно встановлював послідовність погашення недоїмки, пені, та фінансових санкцій при здійсненні сплати поточних сум страхових внесків , без порядку календарної черговості їх виникнення, як зазначено у першому реченні даного пункту.

З огляду на зазначене відповідач не довів склад правопорушення за які ним застосовані штрафні (фінансові) санкції, та безпідставно застосував відповідальність до позивача не передбачену законом.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надана неправильна правова оцінка спірним правовідносинам та постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Позовні вимоги піддягають задоволенню частково, виключно, щодо протиправності спірних рішень, щодо неправомірності дій управління, самі по собі дії не встановлюють, не змінюють та не припиняють певних правовідносин, тому безпідставно заявлені позивачем у складі позовних вимог.

Керуючись статтями 24, 89, 94, 184, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Селидіввугілля» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року у справі № 2а/0570/3955/2011 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2011 року у справі № 2а/0570/3955/2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Державного підприємства «Селидіввугілля» до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області задовольнити частково.

Визнати недійсними рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області від 25 лютого 2011 року № 73, 74,75.

В іншій частині позову відмовити.

Відшкодувати з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Повний текст складений та підписаний 23 травня 2011 року.

Надіслати сторонам копію даної постанови протягом трьох днів.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через пять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: А.В.Гайдар

М.М. Яковенко