Постанова № 15934335, 28.04.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2011 р. справа № 2а/0570/1848/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Галатіної О.О.

при секретаріЛеоненко К.В.

за участю:

представника позивача Біленко О.В., Кащенко Т.В.

представника відповідача - Шестакова М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІО» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність донарахування податковим органом податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість податковими повідомленнями-рішеннями № 0001372302/0/35945 від 06.09.2010 року та № 0001362302/0/35944 від 06.09.2010 року Вказані рішення прийняті на підставі акту позапланової невиїзної перевірки від 10.08.2010 року № 1782/23-3-31167617, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Метал-Індастрі», код за ЄДРПОУ 34225168 за період з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року. Перевіркою було встановлено, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат за договорами поставки та надання послуг, укладеними з ТОВ «Метал-Індастрі» та ПП «Максима». Вказані договори за своєю правовою природою є нікчемними, в результаті чого відбулося заниження податку на прибуток на суму 85036,20 грн. та податку на додану вартість на суму 80586 грн. Нікчемність правочинів на думку податкового органу випливає з того, що вказана угода не спричинила реального настання правових наслідків, не відповідає вимогам закону, її вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемною. Позивач вважає, що такі висновки податкового органу є хибними, оскільки всі спірні операції відображені в бухгалтерському обліку позивача з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках. Крім того, позивач вважає, що при проведені перевірки відповідач грубо порушив порядок проведення перевірок. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001372302/0/35945 від 06.09.2010 року та № 0001362302/0/35944 від 06.09.2010 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0000072334/0 від 22.04.2009 року, № 0001372302/0/35945 від 06.09.2010 року та № 0001362302/0/35944 від 06.09.2010 року прийняті у звязку з порушенням позивачем підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у звязку з чим відбулося заниження податку на додану вартість в сумі 80586 грн., та податку на прибуток в сумі 85036,20 грн., оскільки до податкового кредиту та валових витрат віднесені витрати за нікчемними угодами, що укладалися між позивачем та ПП «Максима» та ТОВ «Метал-Індастрі». Нікчемність правочинів на думку податкового органу випливає з того, що вказана угода не спричинила реального настання правових наслідків, не відповідає вимогам закону, її вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемною. Посилаючись на зазначені обставини представник відповідача просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «НІО» є юридичною особою, зареєстроване рішенням виконавчого комітету Краматорської міської ради Донецької області від 05.10.2000 року, перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Краматорську, як платник податків.

10.08.2010 року державними податковими інспекторами ДПІ у м. Краматорську, була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «НІО», щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Метал-Індастрі», ПП «Максима» за період з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки складено Акт № 1782/23-3-31167617, яким встановлені порушення ТОВ «НІО» п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податку на прибуток всього у сумі 67155 грн. у тому числі за 4 квартал 2009 року у сумі 44502 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 22653 грн. та п.п. 7.2.6 п.п. 7.4.5 п.п. 7.5.1 п. 7.2 п. 7.4 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 53723,98 грн., у т.ч.: жовтень 2009 року у сумі 6773,80 грн.; листопад 2009 року у сумі 18208,98 грн.; грудень 2009 року у сумі 11618,80 грн.; січень 2010 року у сумі 7516,40 грн.; лютий 2010 року у сумі 4547,82 грн.; березень 2010 року у сумі 6058,18 грн.

За наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001372302/0/35945 від 06 вересня 2010 року, яким донараховано податок на додану вартість у сумі 80586 грн., з яких за основним платежем 53724 грн., за штрафними санкціями 26862 грн.; № 0001362302/0/35944 від 06 вересня 2010 року, яким донараховано податку на прибуток у сумі 85036,20 грн., з яких за основним платежем 67155 грн., за штрафними санкціями 17881,20 грн. Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угод укладених між позивачем та «Метал-Індастрі», ПП «Максима».

Так, згідно п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Таким чином, відповідач при проведені перевірки позивача 10.08.2010 року здійснював повноваження надані йому Законом України «Про державну податкову службу».

Відповідно до наданих первинних бухгалтерських документів, судом встановлено, що за перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з «Метал-Індастрі», ПП «Максима».

Відповідно до п.п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з приписів п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

На виконання умов зазначених договорів і ТОВ «Метал-Індастрі» і ПП «Максима» видали позивачу видаткові та відповідно податкові накладні.

Судом встановлено, що фактично умови договору постачання укладеного з ТОВ «Метал-Індастрі» та договору надання послуг укладеного з ПП «Максима», виконувалися сторонами у спірному періоді.

Факт виконання договорів за вказаний період підтверджуються, податковими та видатковими накладними та реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, виписками з банку про проведення оплати за товар, підтвердженням банку про зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, актами переробки отриманої сировини, актами здачі-приймання виконаних робі, а отже позивач правомірно включив до складу валових витрат та податкового кредиту витрати понесенні у звязку з виконанням вищевказаних договорів.

Що до того, що позивачем не було надано до суду договорів поставки та надання послуг із зазначеними контрагентами оформленими у письмовій формі, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, до яких відноситься і свобода договору.

Стаття 205 цього ж Кодексу передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини, зокрема, між юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З огляду на наведені норми, суд може зробити висновки про те, що засвідченні в накладних дані про поставлений товар та надані послуги, свідчать про укладення між сторонами договорів поставки та надання послуг у письмовій формі.

Крім того, частина 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який місить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наявні у позивача вище перелічені первинні документи, а саме: податкові та видаткові накладні та реєстри отриманих та виданих податкових накладних, виписки з банку про проведення оплати за товар, підтвердження банку про зарахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, акти переробки отриманої сировини, акти здачі-приймання виконаних робіт підтверджують фактичне виконання вищевказаних договорів, що свідчить про помилковість висновку податкового органу про неправомірність включення до складу податкового кредиту та валових витрат.

Окрім цього, суд вважає за необхідне також зазначити, що лісоматеріали від ТОВ «Метал-Індастрі» та отримані послуги автокрану від ПП «Максіма» були використані позивачем у власній господарській діяльності відповідно до Статуту та Довідки про включення до ЄДРПОУ (виробництво деревяних будівельних конструкцій та столярних виробів, лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що товар отриманий позивачем за договором поставки був ним оприбуткований, що підтверджується договорами про продаж вказаної сировини, укладеними з третіми особами (від 05.11.2009 року з Андріївською сільською радою, від 10.03.2009 року з ТОВ «Триумф Груп», від 29 січня 2009 року з ВАТ «Дружківський метисний завод»).

Відтак, первинними документами бухгалтерського обліку повністю підтверджується факт здійснення господарських операцій з придбання у ТОВ «Метал-Індастрі» сировини для технічних потребу та отримання послуг автокрану ПП «Максима», а отже і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат зазначених сум.

Суд враховує, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги підпункту 2.3.4. пункту 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205. Згідно з вказаним підпунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи посадові особи підприємства позивача не були визнанні винними вироком суду, щодо проведення безтоварних фінансово-господарських операцій із субєктами господарювання та в намірі порушити публічний порядок.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Проте в судовому засіданні була доведена дійсність вищезазначених угод, виходячи з фактичного їх виконання.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі та у порядку ст. 94 КАС України присуджує до стягнення з Державного бюджету на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НІО» до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську № 0001372302/0/35945 від 06.09.2010 року та № 0001362302/0/35944 від 06.09.2010 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НІО» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 28 квітня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 2 травня 2011 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Суддя Галатіна О.О.