Постанова № 1592986, 11.03.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 Постанова

Іменем України

11 березня 2008 року                                                                          справа № 22-а-3257/08

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів:                       Бадахової Т.А.

                                   Геращенка І.В.

при секретарі судового засідання

Чуріковій Я.О.за участю прокурора:

представників: Симонян А.А. - за посвід. № 3139              від позивача:                    Чмелевська М.О. - за дов. від 04.03.2008р.від відповідача:

Маркітанова С.В. – за дов. від 11.01.2008р.

Гой В.П.– за дов. від 25.04.2007р.

Яковенко О.В.– за дов. від 30.05.2007р      Зрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

Державного підприємства „Донецька залізниця” та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у                              м. Донецьку на постанову господарського суду Донецької областівід 11 січня 2008 року   по адміністративній справі№ 29/368а (судді Ушенко Л.В., Гаврищук Т.Г., Кододова О.В.)за позовомДержавного підприємства „Донецька залізниця”

до

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у                              м. Донецьку

про

за участю

визнання недійсними податкових повідомлень-рішень 

прокурора Донецької області

ВСТАНОВИЛА:

       Постановою господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року у справі № 29/368а (том 9 арк. справи 37-55) частково задоволені позовні вимоги Державного підприємства «Донецька залізниця» (том 1 арк. справи 4-22, том 2 арк. справи 30-33, том 7 арк. справи 17-18, 134-139), визнані частково недійсними податкові повідомлення–рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку:

- від 9 листопада 2005 року № 0000360821/3/33588/10/15-16-23/4 в частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 12171141 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 8820047 грн. 20 коп. (том. 1 арк. справи 40);

- від 9 листопада 2005 року № 0000370821/3/33587/10/15-16-23/4 в частині донарахування суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 12376012 грн. 12 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7073014 грн. 55 коп. (том.1 арк. справи 41).

     У іншій частині позовних вимог відмовлено.          

     В апеляційних скаргах Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку та Державне підприємство «Донецька залізниця» просять скасувати постанову суду першої інстанції, та податкова інспекція у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі, а підприємство задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

     Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

     Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

      Державне підприємство «Донецька залізниця» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 01074957, перебуває на податковому обліку Спеціалізованої податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку з 1 лютого 2002 року.

      З 16 березня 2005 по 15 квітня 2005 року відповідачем проводилась виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року № 64 «Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки» (том 3 арк. справи 67-85) за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 15 квітня 2005 року № 123-13-32-1/01074957 (том 1 арк. справи 109-234, том 2 арк. справи 64-132), (надалі - акт перевірки).  

       На підставі акту перевірки, згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181 (надалі - Закон України № 2181), та з урахуванням наслідків адміністративного апеляційного розгляду скарг позивача, прийняті спірні податкові повідомлення–рішення, якими визначені податкові зобов’язання з податку на прибуток, податку на додану вартість та застосовані штрафні фінансові санкції (арк. справи 42-43).   

      Щодо податку на прибуток.

      За результатами комплексної документальної перевірки (зазначена перевірка за періодом та підставами не співпадає з основним зведеним актом перевірки) дотримання вимог податкового та валютного законодавства вагонного депо Луганськ Донецької залізниці за період з 1 липня 2003 року по 31 грудня 2004 року (том 3 арк. справи 39-54) встановлено, що вагонне депо як структурний підрозділ податковий облік валових доходів і валових витрат не здійснював, дані Декларацій про прибуток формувались на підставі даних бухгалтерського обліку.

      Перевіркою встановлено, що в порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з вересня 2003 року по грудень 2004 року (том 3 арк. справи 43) до складу валових доходів не включені суми, утримані з робітників за формений одяг, при цьому жодного первинного документа, який посвідчує факт утримання коштів з працівників актом перевірки не наведено, визначені відомості видачі форменого одягу посвідчують його видачу, а не отримання коштів як зазначає податковий орган.

      Враховуючи зазначене, податковий орган не довів заниження позивачем валового доходу, яке пов’язане з отриманням коштів за формений одяг.

      По зазначеному структурному підрозділу встановлено також порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягає у заниженні балансової вартості запасів на кінець звітного 2004 року на 351989 грн. 26 коп. (том 3 арк. справи 44). 

      Відповідно до пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податків веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості, зокрема товарів, на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включається до складу валових витрат згідно з цим Законом.

      Абзацом четвертим передбачено, що у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

      Абзацом п’ятим передбачено, що у разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок такого ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

      Аналіз вищенаведених норм доводить, що оцінку спірних відносин можливо здійснити при наявності встановлення наступних обставин: відносяться чи ні витрати до валових витрат, за якою подією сформовані зазначені витрати (підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), балансова вартість запасів на кінець та початок звітного періоду.

      Аналіз акту перевірки посвідчує неповне дослідження податковим органом даних бухгалтерського та податкового обліку позивача, що доводить його невідповідність вимогам Порядку проведення перевірок, внаслідок чого висновки податкового органу є передчасними, і неповними як висновки, які здійснені без дослідження всіх складових.

      Колегія суддів зазначає, що актом перевірки всупереч приписам пункту 5.9 вищезазначеної статті 5 обчислення приросту убутку здійснене по залишкам виключно на кінець звітного періоду, без врахування залишків на початок звітного податкового року, що є грубим порушенням зазначених вище норм.

      Враховуючи зазначене, підстави для донарахування податку на прибуток на суму 90752 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 63005 грн. відсутні.

      Колегія погоджує позицію суду першої інстанції, який з метою повного, об’єктивного та всебічного розгляду справи використав для оцінки спірної операції експертні дослідження і надав правильну правову оцінку спірним операціям (том 9 арк. справи 39-41, пункт 1.1 постанови суду першої інстанції), разом з тим колегія суддів зазначає, що визначення податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій здійснене податковим органом на підставі акту перевірки, яким склад податкових порушень позивачем не доведений.

      З посиланням на порушення позивачем приписів підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податковий орган визначив податок на прибуток у сумі 605400 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у сумі 433370 грн. (пункт 1.3 постанови суду першої інстанції, том 9 арк. справи 42-44).

      Підставою донарахування податку, на думку податкового органу, стало завищення валових витрат за 9 місяців та 4 квартали 2004 року, із складу яких податковим органом виключені віднесені позивачем витрати у сумі 2421600 грн. (із загальної суми сплаченого страхового платежу 99288144 грн.) внаслідок страхування залізничного транспорту по договору з акціонерним страховим товариством закритого типу «Дніпроінмед» № Д/Ф 04508/НЮ від 1 квітня 2004 року (том 1 арк. справи 86-106, том 6 арк. справи 107-119).

      Колегія суддів зазначає, що валові витрати із страхування майна були сформовані позивачем за результатами півріччя та 2004 року, що доводить безпідставність висновків податкового органу стосовно їх формування за результатами дев’яти місяців 2004 року. Податковим органом за півріччя 2004 року (саме у цьому періоді мало місце фактичне віднесення до складу валових витрат суми страхового платежу) порушення не визначені. За результатами дев’яти місяців 2004 року витрати до складу валових витрат сум страхового платежу не відносилися, будь-які обставини, що впливають на корегування валових витрат у межах спірних відносин відсутні.

      Право на віднесення страхових сум, факт їх сплати не є спірними між сторонами. Доводи податкового органу полягають у тому, що вибуття протягом дії договору  полувагонів з балансу підприємства, повинно призвести до перерахунку страхового платежу, виходячи з вартості переданих полувагонів.

      Зазначене є також доводом апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції, що суми страхового платежу сплачені на підставі договору страхування, страхова сума встановлюється при страхуванні в межах вартості майна за цінами і тарифами, які діють на момент складання договору (стаття 9 Закону України «Про страхування»), перерахунок якого не передбачений в залежності від вибуття частини майна (стаття 28 Закону України «Про страхування», стаття 997 Цивільного кодексу України, Правила добровільного страхування залізничного транспорту), не спростовуються податковим органом.

      Колегія суддів не приймає доводи податкового органу з огляду на недоведеність факту передачі з балансу полувагонів, які були об’єктом страхування.

      Колегія суддів зазначає, що передача частин майна позивачем жодним чином не впливає на зміну об’єкту страхування, оскільки відповідно до статті 4 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР, в редакції що була чиною на момент укладення та виконання договорів страхування об’єктами страхування визначені майнові інтереси, пов’язані зокрема з володінням, користування і розпорядженням майном (майнове страхування), аналогічна норма утримується в пункті 1.2 договору страхування. Залізниця користується майном на правах повного господарського відання, зміна у складі об’єкту страхування залізничного транспорту досліджена податковим органом виключно з точки зору факту вибуття полувагонів (частини залізничного транспорту), при цьому факт вибуття полувагонів, що є об’єктом страхування податковий орган не довів, що підтверджується експертними дослідженнями. Відповідачем не враховано також поповнення парку залізничного транспорту з урахуванням заміни майна у складі об’єкту. У будь-якому випадку об’єкт страхування та страховий платіж визначаються в момент укладення договору, зміна яких можлива шляхом зміни умов договору, що у спірних відносинах місця не мало.

      Норми підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають включення до валових витрат будь-яких витрат зі страхування майна платника податку. Позивач сплатив за договором страхування страхові платежі за належне йому майно. Відсутність будь-якої зміни суми компенсації вартості послуги в розумінні пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обумовлює безпідставність її здійснення податковим органом.

      Враховуючи зазначене, донарахування податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій за наведеною операцією здійснене податковим органом неправомірно.

      Податковий орган виключив зі складу валових витрат сплачені позивачем суми підприємству «Укрінвопромінвест» за трьома різновидами господарських операцій, які здійснені на виконання трьох господарських договорів (том.1 арк. справа 47-54,55, том 6 арк. справи 56-67) у загальній сумі 55080000 грн., які віднесені до складу валових витрат, на думку відповідача, в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягає у економічній недоцільності придбання зазначених робіт та неможливості використання зазначених робіт у власній господарській діяльності.

      Дослідження судом першої інстанції спірних операцій викладено у пунктах 1.4, 1.5, 1.6 судового рішення (том 9 арк. справи 42-50), всі документи, які посвідчують факт виконання робіт та їх оплату, висновки державних органів щодо можливості їх замовлення та отримання позивачем долучені до матеріалів справи, досліджені експертом (том 6 арк. справи 100-105, 120-122, 127-137, том 7 арк. справи 40-56, 125-128 том 8 арк. справи 2-23, 24-36, 187-190) не є спірними між сторонами. Щодо доцільності та можливості використання результатів робіт у господарській діяльності підприємства колегія суддів зазначає наступне.

      Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

      До складу валових витрат включаються відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 вищезазначеної статті включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті. При цьому пунктом 5.11 даної статті зазначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платнику податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

      З посиланням на вищезазначені приписи підпункту 5.2.1 відповідач виключив зі складу валових витрат по результатам роботи за 9 місяців 2004 року 11416667 грн., сплачених підприємству «Укрінвопромінвест» у зв’язку з придбанням робіт з оцінки протипожежного стану відповідно до договору від 30 квітня 2004 року № Д/НО – 04708/НЮ на загальну суму 13700000 грн. Жодних порушень правил податкового обліку  відповідач у акті перевірки, під час розгляду справи судом першої інстанції, та під час апеляційного провадження відповідач не довів.  

      Приймаючи до уваги, що укладення договору здійснено на виконання листа Укрзалізниці від 22 березня 2004 року № ЦЗМ-18/494, відповідно до приписів статей 837, 838 Цивільного кодексу України, можливість укладення та виконання в межах зазначеного договору договорів субпідряду, здійснення зазначеної діяльності позивачем за принципами статей 42, 43 Господарського кодексу України, які запроваджують свободу підприємницької діяльності, при якій підприємці мають право здійснення будь-якої підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, визначення необхідності проведення оцінки протипожежного стану об’єктів безпосередньо керівником суб’єкта господарювання як замовника послуг, про що безпосередньо зазначено у листі заступника начальника Державного департаменту пожежної безпеки (том 6 арк. справи 102-103), колегія суддів не приймає доводи податкового органу, погоджує правову позицію суду першої інстанції, викладену в пункті 1.4 постанови (том 9 арк. справи 44-46) щодо безпідставного визначення податковим органом податку на прибуток за спірною операцією у сумі 2854167 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 2284333 грн. 60 коп.

     З посиланням на порушення приписів підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.4.5 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідачем виключено зі складу валових витрат позивача за 2004 рік 17566667 грн., сплачених підприємству «Укрінвопромінвест» у зв’язку з придбанням робіт по проведенню екологічної експертизи, відповідно до договору від 30 квітня 2004 року            № Д/НА-04709/НЮ на загальну суму 2108000 грн., рішення про укладення якого було прийнято за результатами розгляду листа від 9 березня 2004 року № ЦРБ-39/52Е Укрзалізниці.

      Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, викладені у пункті 1.5 постанови (том 9 арк. справи 46-48) щодо підстав, які зумовлюють неправомірність висновків податкового органу. Під час апеляційного провадження зазначені підстави не спростовані податковим органом. Правомірність проведення зазначеної експертизи підтверджена листом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27 квітня 2005 року (том 9 арк. справи 100-101).

      Колегія суддів не приймає посилання податкового органу на приписи підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за обставинами, викладеними при розгляді попередніх операцій, а також не приймає посилання на приписи підпункту 5.4.5 (який регулює особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку) пункту 5.4 вищезазначеної статті 5 з огляду на відсутність певних доказів, яких вимагають норми зазначеного підпункту, а саме у разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податків стосовно віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат платника податку, пов’язаних з утриманням та експлуатацією фонду природоохоронного призначення, стосовно зв’язку проведених витрат на природоохоронні заходи з діяльністю платника податку, податкові органи зобов’язані звернутися до Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної  України, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом. Відсутність зазначеного висновку унеможливлювала визначення податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій за зазначеними спірними операціями.

     Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо безпідставного визначення податку на прибуток у сумі 4391667 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3074166 грн. 90 коп.

     З посиланням на порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податковий орган зменшив валові витрати на 16916667 грн.,  сплачені підприємству «Укрінвопромінвест» у зв’язку з придбанням робіт по обстеженню системи управління охороною праці, відповідно до договору від 30 квітня 2004 року № Д/НА – 04707/НЮ, внаслідок чого визначив податок на прибуток у сумі 4229167 грн. та застосував штрафну санкцію у загальній сумі 2960416 грн. 90 коп. Зазначений договір був укладений на виконання листа Укрзалізниці від 2 березня 2004 року № ЦЗП-6/4, яка зобов’язала позивача організувати проведення аудиту стану охорони праці.

      Колегія суддів погоджує результати досліджень та висновки суду першої інстанції стосовно спірної операції, викладених у пункті 1.6 постанови суду першої інстанції (том 9 арк. справи 48-50). Правомірність укладення та виконання зазначених договорів підтверджена також листом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 16 травня 2005 року (том 6 арк. справи).

      За підставами, дослідженими при розгляді попередніх операцій при здійсненні оцінки норм, покладених в основу прийняття даного рішення, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції та вважає безпідставним нарахування податку у сумі 4229167 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 2960416 грн. 90 коп.

       З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що в основу донарахування податку на прибуток відповідачем покладені не порушення позивачем норм податкового законодавства, яке передбачає можливість формування валових витрат по першій з подій (оплати або отримання робіт), відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та придбання зазначених робіт для подальшого використання (пункт 5.1 статті 5 зазначеного Закону), а економічна доцільність понесених витрат, яка визначається підприємством як господарюючим суб’єктом при реалізації господарської компетенції, і суть якої не впливає на оцінку спірних правовідносин. Разом із застосуванням норм господарського права, податковий орган правову позицію доводив нормами, які знаходяться у сфері регулювання інших органів державної виконавчої влади, внаслідок чого виходив з підстав зменшення валових витрат, які не передбачені податковим законодавством.

      Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для прийняття доводів, та задоволення апеляційної скарги податкового органу.

      Стосовно апеляційної скарги позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права,  а саме підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України № 2181, за наслідками якого застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 8340 грн. за наслідками визначення податку на прибуток (пункт 1.2 постанови суду першої інстанції), колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги, з огляду на нижчезазначене.         

      Зазначена норма визначає обов’язок платника податків сплатити штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати у разі, коли платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування.  Об’єктом оподаткування з податку на прибуток відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

      Обов’язок декларування валових доходів та валових витрат передбачений декларацією з податку на прибуток підприємства, форма та порядок складання якої затверджений наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня 2003 року (зареєстрованого Міністерством юстиції України 8 квітня 2003 року за № 271/7592), а саме, шляхом запису в рядках 01-03, 04-06.

        Колегія суддів вважає, що застосування штрафів, визначених підпунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” можливе тільки у тому випадку, коли платником податку задекларовані операції з продажу товарів (робіт, послуг) та їх придбання, тобто їх суми віднесені до складу валових доходів та валових витрат, але перевіркою встановлено, що ці суми не відповідають дійсним сумам таких господарських операцій (відбулася переоцінка або недооцінка), що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах. Будь-яке недекларування об’єктів оподаткування, або декларування з порушенням інших норм або порядку не може бути підставою для застосування до платника податку штрафів визначених підпунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону.

       В межах спірних відносин відповідачем не визначено та документально не підтверджено, що позивачем віднесені суми по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) або їх придбанню, які не відповідають дійсності. Таке не випливає ні з акту перевірки, ні доведено відповідачем і у ході судового розгляду. Відповідачем не наведені ні самі операції, які він вважає переоціненими або недооціненими, ні їх дійсна та задекларована сума, ні документи з яких така невідповідність випливає. Враховуючи наведене склад правопорушення, який став підставою для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій у відповідності до приписів підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, відсутній.

      По податку на додану вартість.

      Спірні операції, що призвели до визначення податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій досліджені судом першої інстанції у розділі 2 рішення (том 9 арк. справи 50-55). Податковий орган оскаржує позиції вирішені не на його користь, внаслідок чого предметом апеляційного перегляду є пункти 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 постанови суду першої інстанції.

      Відповідачем з посиланням на приписи підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідач визначив податкове зобов’язання у сумі 106714 грн. та застосував штрафні фінансові санкції у сумі 53357 грн., яке нараховане на обсяг поставки послуг у сумі 533568 грн. при виконані агентських договорів із Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «Інтер-Поліс» від 11 лютого 2002 року № Д/Л-02099/НЮ та від 9 вересня 2002 року № Д/М-02999/НЮ, та Закритою акціонерною страховою компанією «ІнтерТрансПоліс» від 6 серпня 2002 року № Д/Л-04092/НЮ.

      Колегія суддів, виходячи із загального правового принципу дії норми права у часі,  характеру договірних відносин, не приймає доводи податкового органу, вважає, що залізниця здійснювала операції, які не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, відповідно до підпункту 3.2.3 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції що існувала до 31 березня 2005 року, оскільки на момент отримання комісійної винагороди залізницею як страховим агентом, за рахунок страхового платежу, операції з надання послуг із страхування і перестрахування, не були об’єктом оподаткування.  

      Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції щодо безпідставного визначення податку у сумі 106714 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 53357 грн. (пункт 2.1 судового рішення, том 9 арк. справи 50-51).

      Колегія суддів не приймає доводи скаржника стосовно правомірності застосування ним штрафних (фінансових) санкцій відповідно до підпункту 17.2 статті 17 Закону України № 2181, та погоджує висновки суду першої інстанції щодо безпідставного застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1000000 грн., внаслідок завищення податкового кредиту в липні 2004 року та заниження податкового кредиту у грудні 2004 року (том 9 арк. справи 51-52), з огляду на відсутність як права, так і підстав у податкового органу на застосування штрафу за наведеною нормою.

      Колегія суддів не приймає доводи податкового органу, що вартість безоплатно приватизованого житла, що перебуває на балансі залізниці є базою оподаткування податком на додану вартість в розумінні пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», з огляду на те, що відповідно до пункту 5.1.19 пункту 5.1 статті 5 зазначеного Закону операції з безоплатної приватизації житлового фонду звільнені від оподаткування, внаслідок чого визначення податку у сумі 75171 грн. 96 коп. та застосування штрафу у сумі 13148 грн. 64 коп. є неправомірними. Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції (том 9 арк. справи 52-53).

      Визначивши порушеними при прийнятті рішення судом неправильне застосування норм підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідач не навів жодної конкретної обставини, номеру та дати податкової накладної, які прийняті позивачем до обліку всупереч зазначеним нормам.     

      Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції (пункт 2.4 судового рішення, том 9 арк. справи 53-55) щодо неправомірності такого визначення, з огляду на всебічне та повне дослідження всіх складових операцій, та наявності письмових доказів, що підтверджують здійснення господарських операцій, за результатами яких складені зазначені накладні, фактичної оплати товарів (робіт) послуг, наявності первинних документів, що підтверджують їх отримання і оплату, та експертних досліджень.

      Колегія суддів, виходячи з правомірності віднесення позивачем до валових витрат пов’язаних з оцінкою протипожарного стану, проведення екологічної експертизи та робіт по обстеженню системи управління охороною праці погоджує висновки суду першої інстанції щодо неправомірності виключення відповідачем із податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем по цим операціям.

      На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно та об’єктивно досліджені всі спірні операції, надана правильна правова оцінка спірним правовідносинам, постанова прийнята в цілому з дотриманням норм матеріального та процесуального права, окрім застосування штрафу в сумі 8340 грн.   

      Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

       Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року у справі № 29/368а – залишити без задоволення.

       Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця» на постанову господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року у справі № 29/368а – задовольнити частково.       

      Постанову господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року у справі        № 29/368а – змінити.

       Визнати частково недійсним податкове повідомлення–рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у                            м. Донецьку від 11 січня 2008 року № 0000360821/3/33588/10/15-16-23/4 в частині донарахування суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 12171141 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій 8828387 грн. 20 коп.         

      В іншій частині постанову господарського суду Донецької області від 11 січня 2008 року у справі №29/368а залишити без змін.

      Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11 березня 2008 року. Постанова  у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 14 березня 2008 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

       Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий:                                                                                         Р.Ф. Ханова

Судді:                                                                                                      Т.П. Бадахова

                                                                                                                  І.В. Геращенко

З оригіналом згідно:

Суддя                                                             Р.Ф. Ханова