Рішення № 15929320, 24.05.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

24 травня 2011 року справа № 5020-572/2011 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Юніфарм Україна”,

ідентифікаційний код 34248172

(08322, Київська обл., Бориспільський район, с. Проліски, вул. Промислова, 9)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест”,

ідентифікаційний код 36127301

(99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, кв. 19)

про стягнення 27985,73 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ „Юніфарм Україна”) ОСОБА_1, представник, довіреність б/н від 27.04.2011;

відповідач (ТОВ „Тонус Інвест”) явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

11.04.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Юніфарм Україна” (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест” (далі відповідач) про стягнення 27985,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема, на статті 11, 611, 655, 692 Цивільного кодексу України, статті 230, 232 Господарського кодексу України та зазначає, що за домовленістю з відповідачем поставив останньому товар на суму 26597,91грн, який не оплачено відповідачем до теперішнього часу. Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вартість поставленого товару, з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобовязання щодо оплати.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 15.04.2011 справа прийнята до провадження; розгляд справи призначений на 04.05.2011.

Через неявку у судове засідання представників сторін, ухвалою від 04.05.2011 розгляд справи був відкладений на 24.05.2011.

У засідання суду 24.05.2011 відповідач явку уповноваженого представника знову не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /арк. с. 37/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а тому суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача виклав суду позовні вимоги, на позовних вимогах наполягав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Юніфарм Україна” згідно з товарно-транспортними накладними:

№№ВФ-0001635 від 05.07.2010 на суму 5178,52 грн /арк. с. 10-11/;

ВФ-0001636 від 05.07.2010 на суму 2025,82 грн /арк. с. 12/;

ВФ-0001914 від 03.08.2010 на суму 5361,77 грн /арк. с. 13-14/;

ВФ-0001991 від 11.08.2010 на суму 5979,17 /арк. с. 15-16/;

ВФ-0002175 від 01.09.2010 на суму 8052,63 грн /арк. с. 17-19/

поставило Товариству з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест” товар на загальну суму 26597,91 грн.

Прийняття товару відповідачем підтверджується підписами його уповноваженої особи на накладних, які скріплені печатками ТОВ „Тонус Інвест”, та відповідними довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей /арк. с. 21-22/.

Проте, відповідач не розрахувався за отриманий товар та станом на 01.11.2010 в нього перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 26597,91 грн, що підтверджується актом звірення взаєморозрахунків, підписаним сторонами та скріпленим їх печатками /арк. с. 25/.

01.03.2011 відповідач повернув позивачеві товар на суму 779,92 грн за накладною №0-000469 /арк. с. 20/. Таким чином, основна заборгованість відповідача перед позивачем складає 25817,99 грн (26597,91779,92).

Наведене спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод), із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Крім того, зобовязання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Поняття правочину надане в частині першій статті 202 Цивільного кодексу України. Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів суд дійшов висновку, що дії сторін у справі з передачі-прийняття товару, в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором купівлі-продажу (поставки). Ці дії згідно зі статтями 11, 692, 712 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у відповідача обовязку сплатити заборгованість за поставлений позивачем товар.

Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Отже, відповідач був зобовязаний оплатити поставлений товар після його прийняття. Оскільки остання партія товару була поставлена відповідачеві 01.09.2010, а товар не оплачений до теперішнього часу, суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання зобовязання щодо оплати отриманого від позивача товару.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів погашення основного боргу в сумі 25817,99 грн. Натомість, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем документально встановлений і підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 25817,99 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань (простроченням зобовязання з оплати отриманого товару) позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 1742,30 грн та 3% річних в розмірі 425,44 грн за період з 10.09.2010 по 23.03.2011.

Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами у разі прострочення оплати товару надано продавцю також частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом, за останньою накладною (№ВФ-0002175 від 01.09.2010) термін сплати був встановлений до 01.09.2010, тобто з 02.09.2010 починається період прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 10.09.2010, що в силу принципу диспозитивності цивільного законодавства є правом позивача.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем /арк.с.9/, суд вважає його вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 1742,30 грн та 3% річних в сумі 425,44 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Підсумовуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 27985,73 грн, з яких: основний борг в розмірі 25817,99 грн, інфляційні втрати 1742,30 грн, 3% річних 425,44 грн.

Витрати позивача по сплаті державного мита (279,86 грн) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (236,00 грн) за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест” (99029, м.Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, кв. 19, ідентифікаційний код 36127301, п/р26005219228600 в АКІБ „УкрСиббанк”, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Юніфарм Україна” (08322, Київська обл., Бориспільський район, с. Проліски, вул. Промислова, 9, ідентифікаційний код 34248172, п/р 26007005083001 в Соломянському відділенні КБ „Сведбанк” м. Києва, МФО 300164) 27985,73 грн (двадцять сім тисяч девятсот вісімдесят пять грн 73 коп.), а також судові витрати в сумі 515,86 грн (пятсот пятнадцять грн 86 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.О.Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

30.05.2011.