Ухвала суду № 15927402, 05.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-11448/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Степашка О.І., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2008 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2008 року

у справі №2-а-5380/08 (22а-5435/08)

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»

до Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У лютому 2008 року Державне відкрите акціонерне товариство «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»(далі –позивач, відповідач) звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнання недійсним прийняте 16 серпня 2007 року Шахтарською об’єднаною державною податковою інспекцією Донецької області (далі –відповідач, податковий орган) податкове повідомлення-рішення №0001351542/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що прийняте 16 серпня 2007 року Шахтарською об’єднаною державною податковою інспекцією Донецької області спірне податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2008 року, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, виходили з того, що сплата податку на додану вартість по декларації за листопад 2006 року здійсненна своєчасно, податковий борг з ПДВ за цей період відсутній, а отже відповідачем помилково застосовані положення п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки згідно з цієї норми штрафні санкції нараховуються на несвоєчасно сплачену суму податкових зобов’язань. Податковий орган неправомірно змінив призначення платежу і кошти сплачені позивачем як податок на додану вартість за податковий період листопад 2006 року, були спрямовані відповідачем на погашення податкового боргу, який існував на момент сплати. Відтак, за відсутності прострочення сплати ПДВ за листопад 2006 року, суди попередніх інстанції вважають безпідставним застосування штрафних санкцій.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями, Шахтарська об’єднана державна податкова інспекція Донецької області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову у задоволенні позовних вимог посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що працівником Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області здійснено невиїзну документальну перевірку з питань дотримання граничних термінів сплати податку на додану вартість Державного відкритого акціонерного товариства «Вантажно-транспортне управління «Шахтарськвантажтранс»за листопад 2006 року по строку 04 січня 2007 року, за результатами якої складено акт №611/15/00179252.

В згаданому акті податковий орган посилається на порушення позивачем п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі зазначеного акту відповідачем 16.08.2007 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0001351542/0 про застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 50% на суму 66248,50 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 132497, 00 гривень на 207 днів.

Податковий орган дійшов висновку про наявність заборгованості зі сплати самостійно узгодженого позивачем податкового зобов’язання з ПДВ за листопад 2006 року, оскільки грошові кошти, сплачені за платіжними дорученнями з призначенням платежу «ПДВ за листопад 2006 року», спрямовувалися на погашення податкового боргу інших податкових періодів, що виник раніше.

При цьому, відповідач виходить з того, що незалежно від призначення платежу, кошти, що надійшли на сплату податкових зобов’язань спрямовуються на погашення платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати.

З такими висновками податкового органу погодитись не можливо з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанції, платіжними дорученнями №2019 від 5 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2076 від 12 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2089 від 13 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2142 від 18 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2153 від 19 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2173 від 21 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2181 від 22 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2194 від 26 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №2225 від 28 грудня 2006 року на суму 40000,00 гривень, №2232 від 29 грудня 2006 року на суму 12497,00 гривень, квитанціями №18 від 08 грудня 2006 року на суму 5000,00 гривень, №40 від 15 грудня 2006 року на суму 10000,00 гривень, №10 від 28 грудня 2006 року на суму 15000,00 гривень, №10 від 27 грудня 2006 року на суму 10000, гривень позивач підтвердив своєчасність сплати податкового зобов’язання з податку на додану вартість за листопад 2006 року по декларації №22904 від 19.12.2006 року.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пункт 5.1 статті 5 цього Закону передбачає, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Строки сплати узгодженого податкового зобов’язання визначені у п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, відповідно до якого платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тому, судами попередніх інстанції доречно зауважено на тому, що зазначена норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов’язань відповідно п.7.1 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та від обов’язку самостійно сплатити суму податкового зобов’язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж закону.

Крім того, пункт 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»від 20 травня 1999 року № 679-ХІУ із змінами та доповненнями Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 3111%91161, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, при цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, з наведених положень вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з цілком обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції стосовно того, що жодна норма закону не містить у собі положення щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів.

Таким чином, прийняте 16.08.2007 року відповідачем податкове повідомлення-рішення №0001351542/0 про застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 50 % на суму 66248, 50 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 132497,00 гривень на 207 днів, є незаконним.

Окрім цього, зі змісту ч.1 ст.11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу встановлює, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає порушень судами попередніх інстанції норм процесуального та матеріального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно та всебічно розглянуто докази у справі, яким надано правильну правову оцінку на підставі законодавства, яке діяло на момент спірних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Шахтарської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області –залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 березня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2008 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.