Постанова № 15925454, 12.05.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-13745/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого

суддів

при секретаріХрімлі О.Г.,

Літвіної Н.М.,

Чаку Є.В.,

Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносплюс»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносплюс»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва, за участю прокуратури Соломянського району м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техносплюс»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 серпня 2009 року № 0002942311/0, від 06 серпня 2009 року № 0002952311/0.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2009 року № 0002942311/0, від 06 серпня 2009 року № 0002952311/0, від 08 жовтня 2009 року № 0002942311/1, від 08 жовтня 2009 року № 0002952311/1, від 08 жовтня 2009 року № 0003552311/1, від 25 грудня 2009 року № 0002942311/2, від 25 грудня 2009 року № 0002952311/2, від 25 грудня 2009 року № 0003552311/2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Товариством з обмеженою відповідальністю «Техносплюс»подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню з ухваленням нової про задоволення адміністративного позову з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір поставки № 30/09/08-1 від 30.09.2008 року, укладений між ТОВ«Оптова компанія «Ресурси»та ТОВ «Техносплюс»є нікчемним відповідно до ст.228 ЦК України, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, у звязку з чим відсутні підстави для віднесення витрат за вказаним договором до валових витрат, а також для віднесення сум ПДВ, перерахованих на підставі цього договору ТОВ «Оптова компанія «Ресурси», до складу податкового кредиту.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 29.07.2009 року за результатами документальної невиїзної перевірки ТОВ«Техносплюс»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток і взаємовідносинах з ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»за жовтень 2008 року ДПІ у Соломянському районі міста Києва було складено акт №9082/23-11/20771828.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: заниження податку на додану вартість на 941 042грн., а також порушення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: заниження податку на прибуток у розмірі 1721 875грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Соломянському районі міста Києва було винесено податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2009 року № 0002952311/0, яким у звязку з порушенням п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 941 042 грн. та штрафні санкції у розмірі 470 521 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 06 серпня 2009 року № 0002942311/0, яким у звязку з порушенням п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1721 875 грн. та штрафні санкції в розмірі 516 563 грн.

За результатами оскарження зазначених повідомлень-рішень ДПІ у Соломянському районі міста Києва прийнято рішення, яким скарга ТОВ«Техносплюс»залишена без задоволення, натомість збільшено суму штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток на 860 937,50 грн., у звязку з чим ДПІ у Соломянському районі міста Києва винесені податкові повідомлення-рішення № 0002942311/1 від 08.10.2009 року та № 0002952311/1 від 08.10.2009 року, а також № 0003552311/1 від 08.10.2009 року, яким збільшено на 860 937,50 грн. суму застосованої штрафної (фінансової) санкції, визначеної у податковому повідомленні-рішенні № 0002942311/0 від 06.08.2009 року.

У звязку з оскарженням вказаних податкових повідомлень-рішень ДПА у м. Києві прийнято рішення, яким скарга ТОВ«Техносплюс»залишена без задоволення, у звязку з чим ДПІ у Соломянському районі міста Києва винесені податкові повідомлення-рішення № 0002942311/2 від 25.12.2009 року, № 0002952311/2 від 25.12.2009 року, № 0003552311/2 від 25.12.2009 року.

З акту перевірки вбачається, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на 941 042грн., а також порушення п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та, як наслідок, заниження податку на прибуток у розмірі 1721 875грн., стала встановлена ним нікчемність договору поставки між ТОВ«Техносплюс»та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»№ 30/09/08-1 від 30.09.2008 року та оформлених на його підставі первинних документів, у звязку з вчиненням вказаного правочину без волевиявлення уповноважених осіб ТОВ«Оптова компанія «Ресурси», що підтверджувалось поясненнями фізичної особи ОСОБА_5, з яких випливає, що ця особи не мала відношення до здійснення господарської діяльності зазначеним товариством, а також висновком експерта № 28 від 30.05.2009 року, за яким підписи на вказаному договорі, додатку до нього, податкових накладних та податкових деклараціях, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій під час здійснення підприємством господарської діяльності. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, у відповідності до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у Господарському кодексі України розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Колегія суддів вважає, що зазначені обставини відповідачем не доведені.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

Так, 30.09.2008 року між ТОВ«Техносплюс»(попередня назва - ТОВ «Спецтехмаркет») та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»було укладено договір поставки № 30/09/08-1 від 30.09.2008 року, відповідно до якого ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»взяло на себе зобовязання поставити ТОВ «Техносплюс»товари відповідно до Специфікації, а ТОВ «Техносплюс»оплатити їх.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Техносплюс»здійснило передоплату, про що свідчать банківські виписки від 07.10.2008 року на суму 3 955 000 грн. (в т.ч. 665 833,33 грн. ПДВ) та від 09.10.2008 року на суму 900000 грн. (в т.ч. 150 000 грн. ПДВ).

На підтвердження факту виконання договору шляхом поставки товарів ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»виписало позивачу дві податкові накладні № 3429 від 07.10.2008 року на суму 3995000 грн. (в т.ч. 665833,33 грн. ПДВ) та № 3461 від 09.10.2008 року на суму 4270000грн. (в т.ч. 711666,67 грн.).

Документи, якими оформлювались господарські операції з поставки товарів на підставі договору, були скріплені підписом директора ТОВ«Оптова компанія «Ресурси»ОСОБА_5 та печаткою товариства.

Факт виконання сторонами умов договору підтверджується наявними в справі копіями податкових накладних (а.с. 63, 64), банківськими виписками (а.с. 65, 66).

В своїх доводах відповідач посилається на наявність висновку судового експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з обслуговування лінійного управління на Південно-Західній залізниці при Управлінні МВС України на залізничному транспорті № 28 від 30.05.2009 року, яким встановлено, що підписи від імені керівника та засновника ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»гр.ОСОБА_5 на договорі, додатку до нього у вигляді Специфікації, податкових накладних № 3429 від 07.10.2008 року та №3461 від 09.10.2008 року виконані не гр.ОСОБА_5, а іншою особою, та на самі пояснення ОСОБА_5

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладеного сторонами правочину, оскільки ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»було створене громадянином ОСОБА_5 умисно за грошову винагороду, з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача та зазначає, що відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В розумінні даної норми цивільного закону, характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний.

Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що спірний договір поставки № 30/09/08-1 від 30.09.2008 року, відповідно до якого ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»взяло на себе зобовязання поставити ТОВ «Техносплюс»товари відповідно до Специфікації є таким, що не суперечать інтересам держави та суспільства, придбаний на його умовах товар не був виключений із цивільного обігу, на момент укладення договору сторони були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, взяті на облік як платники податків, а тому володіли необхідним обсягом цивільної правоздатності та дієздатності, вільно здійснювали своє волевиявлення що в свою чергу свідчить про настання правових наслідків.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача про те, що оспорювані господарські зобовязання ТОВ «Техносплюс»та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, належними доказами не підтверджуються.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявність у ТОВ «Техносплюс»та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»умислу при укладенні договору № 30/09/08-1 від 30.09.2008 року таких, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства або порушують публічний порядок. Таким чином, спірна угода була укладена сторонами з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобовязання за ними виконані ними належним чином, а тому не можуть розглядатися як нікчемні.

Висновок судового експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з обслуговування лінійного управління на Південно-Західній залізниці при Управлінні МВС України на залізничному транспорті № 28 від 30.05.2009 року, як докази відповідача щодо нікчемності правочинів у розумінні ст. 228 КАС України, цей висновок суду не спростовують.

Що стосується наявності первинних бухгалтерських документів позивача колегія суддів зауважує, що в акті перевірки не зазначено які саме витрати, по яких господарських операціях, проведених позивачем, та якими саме документами зазначені витрати не підтверджені. Також не зрозуміло, чи не підтверджені зазначені витрати в зв'язку з відсутністю необхідних документів чи в зв'язку з недоліками при їх складанні, або з інших підстав.

Належними доказами, які підтверджують правомірність віднесення позивачем витрат на оплату товару (запчастини в асортименті) до складу валових, є наявність договору поставки товару 30/09/08-1 від 30.09.2008 року та специфікація до нього, податкові накладні, якими підтверджується перерахування коштів.

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 14 грудня 2009 року встановлена дійсність договору № 30/09/08-1 від 30.09.2008 року, укладеного між ТОВ «Техносплюс»та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси». Зазначений договір від імені ТОВ «Оптова компанія «Ресурси»та специфікація до нього були підписані ОСОБА_7, який мав право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність включення підприємством відповідних сум до складу валових витрат та формування податкового кредиту в матеріалах справи не міститься та відповідачем не надано, а згідно ч. 2 ст. 71 КАС України саме на нього покладено обовязок по доведенню правомірності прийнятого ним рішення.

Належних доказів, які б свідчити про нікчемність спірного правочину та безпідставність віднесення позивачем до складу валових витрат грошових коштів, отриманих за умовами спірного договору, матеріали вказаної справи не містять та відповідачем надано не було.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку про те, що адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносплюс» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нової.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, у звязку з чим постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносплюс»- задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносплюс» - задовольнити.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 06 серпня 2009 року № 0002942311/0, від 06 серпня 2009 року № 0002952311/0, від 08 жовтня 2009 року № 0002942311/1, від 08 жовтня 2009 року № 0002952311/1, від 08 жовтня 2009 року № 0003552311/1, від 25 грудня 2009 року № 0002942311/2, від 25 грудня 2009 року № 0002952311/2, від 25 грудня 2009 року № 0003552311/2.

Повний текст постанови виготовлений 17 травня 2011 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.Г. Хрімлі

СуддіН.М. Літвіна

Є.В. Чаку