Постанова № 15906040, 18.05.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/723/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2011 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-К»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №№ 0009982301/0 та 0009972301/0 від 09.12.2010р.,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест-К»(надалі по тексту Позивач або ТОВ «Інвест-К») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (надалі по тексту Відповідач або ДПІ у Малиновському районі м. Одеси), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №№ 0009982301/0 та 0009972301/0 від 09.12.2010р. Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси проведено документальну невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з ТОВ «С.Дж. Р. Груп»за період з 01.08.2009р. по 30.09.2009р. Відповідно до висновку акту, відповідачем було встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 та ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі по тексту Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 10421,0 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2009 року; п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (надалі по тексту - Закону України №168/97-ВР) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 14879,0 грн., в тому числі за серпень 2009 року в сумі 8337,0 грн. та за вересень 2009 року в сумі 6542,0 грн. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 09.12.2009 року № 0009982301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 22319,00 грн. (за основним платежем 14879,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7440,00 грн.) та № 0009972301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 15632,00 грн. (за основним платежем 10421,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5211,00 грн.). Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року №509-XII (в редакції чинній на момент проведення перевірки) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків); здійснювати контроль наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів.

На підставі п. 1, п.3, п.4 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (в редакції чинній на момент проведення перевірки) головним державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Малиновському районі Одеської області Зенковець Р.О. проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Інвест-К»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з ТОВ «С.Дж. Р. Груп»за період з 01.08.2009р. по 30.09.2009р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Інвест-К»з питань з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків та взаємовідносин з ТОВ «С.Дж. Р. Груп»за період з 01.08.2009р. по 30.09.2009р.» від 29.11.2010 року № 384/23-213/33658383 (а.с. 16-35), відповідно до якого відповідачем встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 та ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі по тексту Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 10421,0 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2009 року; п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (надалі по тексту - Закону України №168/97-ВР) (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 14879,0 грн., в тому числі за серпень 2009 року в сумі 8337,0 грн. та за вересень 2009 року в сумі 6542,0 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.12.2009 року № 0009982301/0 (а.с. 14), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 22319,00 грн. (за основним платежем 14879,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7440,00 грн.) та № 0009972301/0 (а.с. 15), яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 15632,00 грн. (за основним платежем 10421,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5211,00 грн.).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №№ 0009982301/0 та 0009972301/0 від 09.12.2010р., стали висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат суми витрат на отримання будівельних робіт від субпідрядної організації ТОВ «С.Дж. Р. Груп»в розмірі 41684 грн. та завищення суми податкового кредиту з ПДВ за період з 01.08.09р. по 30.09.09р. на загальну суму 14879 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ по податковим накладним отриманим від ТОВ «С.Дж. Р. Груп», у звязку з тим, що договір підряду від 04.08.2009р. укладений між ТОВ «Інвест-К»та ТОВ «С.Дж. Р. Груп»є нікчемним, так як суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок, а первинні документи не мають юридичних наслідків та є підробленими, оскільки не підписувались керівником ТОВ «С.Дж. Р. Груп».

Суд з даними висновками не погоджується виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та Державним підприємством Одеська залізниця було укладено договір підряду від 23.12.2008р. №НКВ-08-1715ню (а.с. 57-63), відповідного до якого «підрядник»ТОВ «Інвест-К»зобов'язується виконати 2й етап робіт по будівництву поста електричної централізації ст. Арциз Одеської залізниці та здати результати робіт, «замовник» -Одеська залізниця зобов'язується прийняти результати робіт та оплатити його.

Відповідно до статті 838 Цивільного кодексу України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Судом встановлено, що ТОВ «Інвест-К»для належного виконання вищевказаного договору підряду було укладено з ТОВ «С. Дж. Р. Груп»договір підряду від 04.08.2009р. (субпідряду) (а.с. 11-13) відповідно до умов якого, ТОВ «С. Дж. Р. Груп»зобов'язується виконати 2-й етап робіт з будівництва поста електричної централізації ст. Арциз Одеської залізниці.

Судом встановлено, що вказана угоди підписана директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того укладена угода була виконана, тобто виконані зобовязання за договором підряду, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996 - XIV, п.1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, надані первинні документи мають такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зокрема судом встановлено, що ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»були виконанні свої зобов'язання за договором підряду, що підтверджується сертифікатом відповідності №15000369 виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (а.с.37). Вказаним сертифікатом засвідчена відповідність закінченого будівництвом об'єкта будівництва поста ЕЦ до 50 стрілок зі станційними приміщеннями на станції Арциз Одеської залізниці.

Таким чином, ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»були виконанні свої зобов'язання по договору підряду, і результати будівельних робіт передані ТОВ «Інвест-К».

Окрім того, виконання зобов'язань за договором підряду сторонами підтверджується і первинними документами, а саме актом за формою АВК-з, довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 за серпень та вересень 2009р., банківськими виписки за 28.08.09р. та 23.09.09р., актами приймання передачі будівельних матеріалів від 05.08.09р., від 06.08.09р. та від 07.08.09р. Судом встановлено, що зазначені документи були вилучені у позивача згідно протоколу виїмки від 25.10.2010р., проте проти їх наявності представник відповідача у судовому засіданні не заперечував.

Також, судом встановлено, що зазначеними контрагентами позивачу були надані відповідні податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству. Тобто, згідно п.п. 7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом встановлено, що вищезазначені вимоги Закону щодо оформлення податкових накладних ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» при видачі податкових накладних за період з 01.08.2009р. по 30.09.2009р. були дотримані та представник відповідача відносно правильності заповнення зазначених податкових накладних не заперечував.

В акті перевірки зазначено, що в матеріалах кримінальної справи №69-107 містяться пояснення громадянина ОСОБА_3 від 18.08.2010р. згідно яких ОСОБА_3 фінансово-господарською діяльністю не займався, ніяких бухгалтерських документів та звітів, у т.ч. договорів, накладних, актів виконаних робіт, рахунків, податкових декларацій не складав та не підписував. На підставі вказаних пояснень відповідачем було встановлено, що ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»не володіє об'єктами нерухомості, тобто не має офісних та складських приміщень як у власності, так і не орендує у інших суб'єктів господарювання.

Як вбачається з акту перевірки, на підставі вищезазначеного відповідач прийшов до висновку про те, що укладені позивачем та його контрагентом ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»правочини є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Суд вважає даний висновок не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.п. 2.3.4. наказу ДПА України Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства від 10.08..2005р. №327 зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25 серпня 2005 р. за №925/11205, зокрема його п.п. 2.3.4., не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Відповідно до присів статті 121 Кримінально - процесуального кодексу України розголошення даних досудового слідства не допускається. Окрім того, пояснення громадянина ОСОБА_3 не підтверджені вироком суду в кримінальній справі і відповідно до присів вказаного вище наказу ДПА України не можуть відображатися в акті перевірки.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, пояснення громадянина ОСОБА_3 в кримінальній справі без відповідного вироку суду, не є та не можуть бути належним доказом фіктивності чи/та нікчемності правочину укладеного між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»і відповідно не можуть прийматися судом до уваги як не підтверджені належними та допустимими доказами.

Частина перша ст. 203 ЦКУ визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору підряду, є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договором (сплачені кошти, виконані роботи та передані роботи (підтверджується сертифікатом відповідності), то відповідно такий договір не може бути визнаний фіктивним. Отже, відповідачем зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договору підряду укладеного між ТОВ «Інвест-К»та ТОВ «С.Дж. Р. Груп», що не відповідає чинному законодавству, а саме статті 234, ч. 1 ст. 216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Судом встановлено, що укладений між ТОВ «Інвест-К»та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»угоду не віднесено законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання її недійсної.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелікправочинів,які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також суд вважає необхідним зазначити, що ДПІ у Малиновському районі м. Одеси, приймаючи оскаржувані рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеної угоди, висновок відповідача про те, що зазначені угоди очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того - згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Позивач та контрагент ТОВ «С.Дж. Р. Груп» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого не заперечував представник відповідача.

Крім цього, судом встановлено, що ТОВ «С. Дж. Р. Груп»в повному обсязі перераховано податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, стосовно чого, знову ж таки представник відповідача не заперечував.

Твердження відповідача про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків не відповідає дійсності та ні чим не підтверджується.

Таким чином, на даний час всі перелічені договори є дійсними та виконаними, рішення суду про визнання угод не дійсними на даний момент не існує.

Важливим є і той факт, що на момент укладення договорів підряду ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентами та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру, зокрема даних про особу директора.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з ЄДРПОУ підтверджує реєстрацію ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»як юридичної особи у встановленому законом порядку та підтверджує той факт, що керівником та засновником вказаної юридичної особи є саме ОСОБА_3

Окрім того, відповідно до вказаного витягу видами діяльності вказаної юридичної особи зокрема є будівництво будівель, інші спеціалізовані будівельні роботи та інші.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача в акті перевірки та запереченнях на позов на те, що ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобовязання, визначене договором підряду, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача та не доводить факту ненадання зазначених послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців уклав з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»відповідний договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, прийняв такі роботи та оплатив їх у відповідності до договору. Вказані операції були належним чином відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат встановлені ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 335/94-ВР.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. 5.11 ст. 5 названого Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Згідно пп. 7.2.3, 7.2.4 ст.7 Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.7.4.5. ст.7 Закону № 168-97/ВР від 03.04.1997 року не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). При цьому у системному звязку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону «Про ПДВ»визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом «Про ПДВ»правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону України № 168-97/ВР від 03.04.1997 року надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ «Інвест-К»цілком обґрунтовано відповідно до п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»відносило до податкового кредиту суми ПДВ, підтверджені відповідними документами, у тому числі податковими накладними. Зазначені операції відображені в податковій декларації за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки ТОВ «Інвест-К»органом державної податкової служби - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси суми податку на додану вартість були підтверджені податковими накладними, які і є документами зазначеними підпунктом 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем було правомірно сформовано та відображено валові витрати та згідно з приписами п. 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4,пункту 7.5 статті 7 Закону «Про ПДВ»включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп».Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно доч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Малиновському районі м. Одеси не надано доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень рішень, у звязку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Інвест-К».

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству та підлягають задоволенню в повному обсязі.

керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-К»до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №№ 0009982301/0 та 0009972301/0 від 09.12.2010р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0009982301/0 від 09.12.2010 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0009972301/0 від 09.12.2010 року.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 18 травня 2011 року.

Суддя С.О. Cтефанов