Постанова № 15899979, 16.05.2011, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 2а-8721/10/0670

категорія 2.11.3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2011 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Романченка Є.Ю. ,

при секретарі - Длугаш О.В.,

за участі представників сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство"

до Лугинської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.,-

встановив:

Державне підприємство «Білокоровицьке лісове господарство» звернулось до адміністративного суду з вказаним позовом, зазначає, що за результатами планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 р. по 30.06.2010 р. посадовими особами відповідача був складений акт від 22.10.2010 р. №12/23-01/00991798, в якому було зафіксовано порушення позивачем, вимог податкового законодавства. На підставі вказаного акту відповідачем 02.11.2010 р. було видано податкові повідомлення-рішення №0000432350/0, №0000442350/0, №0007681701/0, №0007671701/0 та №0000712302/0. Позивач, не погоджуючись з висновками податкового органу, просить визнати протиправними та скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, що були зазначені ним в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Надали суду заперечення проти позовних вимог.

Під час судового розгляду, в звязку з реорганізацією системи податкових органів, було ліквідовано Державну податкову інспекцію в Олевському районі Житомирської області. В звязку з цим судом було проведено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію в Олевському районі на її правонаступника - Лугинську міжрайонну державну податкову інспекцію.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд встановив:

Державною податковою інспекцією в Олевському районі Житомирської області проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства «Білокоровицьке лісове господарство» з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої було складено акт від 22.10.2010 р. №12/23-01/00991798.

В акті перевірки зазначено, що податковим органом під час перевірки виявлено порушення, зокрема:

- пп. 5.2.1, 5.3.9 ст. 5, пп.. 8.7.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем було занижено зобовязання з податку на прибуток підприємств на суму 759412 грн.;

- пп. 7.4.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було занижено зобовязання з податку на додану вартість на суму 160234 грн. та завищення такого зобовязання на суму 100753 грн.;

- п. 2.11 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджена Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. N637, всупереч яким підзвітними особами позивача допускались випадки несвоєчасного звітування щодо раніше виданих в підзвіт коштів на загальну суму 5156,34 грн.;

- п. 2.11 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджена Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. N637, всупереч яким допускались випадки проведення позивачем розрахунків з підзвітними особами з використанням ними виправдовувальних документів невстановленої форми. Загальна сума таких розрахунків склала 9469,04 грн.;

- пп. 6.3.2 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягають у наданні позивачем окремим працівникам податкової соціальної пільги без подання ними письмових заяв про це. Донарахована сума податку за такими операціями склала 697,18 грн.;

- пп. 4.2.7 ст. 4 та пп. 8.1.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягають у нарахуванні позивачем доходу громадянину без утримання податку. На цих підставах відповідач нарахував додаткове зобовязання з цього податку в сумі 450 грн.;

- пп. 4.2.9 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягають у виплатах позивачем на користь його підзвітних осіб сум доходів на підставі поданих ними виправдних документів, що за своїм змістом не відповідають вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів. Донарахована відповідачем сума податку з доходів фізичних осіб за такими операціями з таких доходів складає 1420,36 грн.;

- пп. 8.1.2 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп. 16.1.4 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на підставі яких позивачу було донараховано пеню в розмірі 106730,73 грн.

Суд не погоджується з окремими висновками податкового органу та вважає оскаржувані рішення протиправними з огляду на наступне:

1) Щодо порушень позивачем правил визначення зобовязань з податку на прибуток підприємств, що зазначені в акті перевірки

В акті перевірки податковим органом зазначено, що позивач в порушення пп. 8.7.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не в повній мірі відкоригував свої валові витрати з придбання товарів (робіт, послуг) у 4 кварталі 2009 р. шляхом їх зменшення на суму перевищення 10 відсоткового ліміту сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів на суму 92344 грн., що, в свою чергу, призвело до завищення ним валових витрат на суму 92345 грн.

Позивач в позовній заяві не погодився з таким висновком відповідача, зазначає, що його посадовими особами в додатку до акту перевірки за підсумками 2009 р. помилково було визначено загальну суму витрат позивача на поліпшення основних фондів з урахуванням вартості використаних ним шин та акумуляторів на суму 250764 грн. В якості підтвердження цього факту позивач подав до суду копії відповідних документів, оригінали яких надавались для огляду посадовим особам відповідача в ході перевірки. Цей факт в судовому засіданні представниками відповідача не заперечувався.

Дослідивши подані матеріали перевірки та подані в судове засідання інші документальні докази суд погоджується з такими доводами позивача, та зазначає, що відповідно до приписів пп. 8.7.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач протягом звітного періоду мав право віднести до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Згідно з п. 3.19 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, що затверджене наказом Мінтрансу України від 30.03.98 р. №102, операції із заміни шин на транспортних засобах не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшень, такі операції є операціями з технічного обслуговування транспортних засобів. З цієї підстави вартість робіт із заміни позивачем шин та акумуляторів відноситься в повному розмірі до валових витрат поточного періоду та не включаються до складу 10-відсоткового ліміту валових витрат, що повязані з поліпшенням основних фондів.

В звязку з вищезазначеним, суд приходить до висновку, що висновок відповідача щодо завищення позивачем з цієї причини його валових витрат на суму 92345 грн., є помилковим.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону, до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, пунктом 5.11 ст. 5 Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Правила ведення податкового обліку визначаються ст. 11 зазначеного Закону. При цьому, вказана стаття не містить будь-яких конкретних вимог щодо наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що в порушення пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за перевірений період позивачем було завищено валові витрати по заготівлі лісопродукції на суму 2820799 грн.

В судовому засіданні судом встановлено, що позивач, скориставшись своїм виключним правом на заготівлю деревини, уклав з окремими субєктами господарювання фізичними особами (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 та ОСОБА_22.) договори щодо надання послуг по виконанню лісозаготівельних робіт. За такими договорами ними були виконані на користь позивача роботи по заготівлі деревини загальною вартістю 2820799 грн. без врахування податку на додану вартість, що підтверджується складеними та підписаними відповідними сторонами актами передачі-приймання виконаних робіт, які знаходяться в матеріалах справи. Їх оригінали надавались позивачем в ході перевірки посадовим особам відповідача, що останнім в судовому засіданні не заперечувалось.

Суд вважає, що за таких обставин позивач, скориставшись положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», цілком правомірно відніс зазначену вище вартість наданих йому послуг в розмірі 2820799 грн. до складу валових витрат.

В акті перевірки відповідач зазначив, що в порушення п. 8.7.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем було помилково визначено сукупну балансову вартість основних засобів станом на 01.01.2010 р. в поданій ним Декларації за І півріччя 2010 р. та розмір 10 відсоткового ліміту сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів, в результаті цього позивачем було завищено валові витрати на суму 124506 грн.

Позивач в позовній заяві та його представник в судових засіданнях пояснив, що відповідно до даних Відомості визначення балансової вартості основних фондів та нарахування амортизаційних відрахувань балансова вартість основних фондів станом на 01.01.2010 р. була визначена ним в сумі 5607001,38 грн., загальна сума нарахованих амортизаційних відрахувань за 2009 рік складає 755288 грн., за 1-е півріччя 2010 р. 449412 грн. При визначенні податкового зобовязання з податку на прибуток за 1-е півріччя 2010 р. в Декларації з податку на прибуток позивач зазначає, що ним була допущена арифметична помилка при визначенні сукупної балансової вартості на початок звітного року, яка призвела до невірного визначення суми 10-ти відсоткового ліміту витрат на поліпшення основних фондів в 2010 р. За даними Декларації позивача такий ліміт складає 576799 грн. Відповідно до даних Відомості визначення балансової вартості основних фондів та нарахування амортизаційних відрахувань залишкова вартість основних засобів станом на 01.01.2010 р. складає 5607001,38 грн., а розмір 10-ти відсоткового ліміту витрат на поліпшення основних фондів відповідно має складати 560700 грн. Зазначене, на думку позивача, не призвело до завищення ним валових витрат на суму 124506 грн.

Всебічно дослідивши подані позивачем докази та матеріали перевірки суд погоджується з доводами позивача про те, що в 1-му півріччі 2010 р. ним було помилково завищено витрати на поліпшення основних фондів лише в сумі 16099 грн. Крім цього суд приймає до уваги, що позивачем на протязі 2009 р. та 1-го півріччя 2010 р. в Декларації з податку на прибуток помилково зазначались занижені дані про розмір балансової вартості основних фондів на початок розрахункового періоду, які не відповідають даним податкового обліку, що відображені в його Відомості визначення балансової вартості основних фондів та нарахування амортизаційних відрахувань. Це призвело до помилкового заниження позивачем розміру амортизаційних відрахувань в Деклараціях з податку на прибуток підприємства за період, що підлягав перевірці. Так, відповідно до даних Відомості визначення балансової вартості основних фондів та нарахування амортизаційних відрахувань фактична сума амортизаційних відрахувань, яка повинна була бути відображена позивачем в Деклараціях з податку на прибуток, мала складати: за І квартал 2009 р. - 210605,00 грн., за півріччя 2009 р. 402352,00 грн., за 9 місяців 2009 р. 583370,00 грн., за 2009 р. 755288 грн., за І квартал 2010 р. 220007,00 грн., за 1 півріччя 2010 р. 449412,00 грн. В той же час позивач в поданих відповідачу Деклараціях з податку на прибуток, помилково визначив розміри таких амортизаційних відрахувань в наступних сумах: за І квартал 2009 р. - 210605,00 грн., за 1 півріччя 2009 р. 401728,00 грн., за 9 місяців 2009 р. 579556,00 грн., за 2009 р. 748423,00 грн., за І квартал 2010 р. 164785,00 грн., за 1 півріччя 2010 р. - 341962,00 грн.

З огляду на це суд приходить до висновку, що позивачем, з цієї причини, було помилково занижено розмір амортизаційних відрахувань за 2009 р. - на суму 6865,00 грн., а за І-е півріччя 2010 р. на суму 107450,00 грн.

Оскільки зазначені вище помилки були виявлені позивачем лише під час перевірки, що проводилась працівниками відповідача, позивач при розгляді проекту акту документальної перевірки скористався положеннями част. 1 ст. 10 Закону України «Про систему оподаткування», абз. 13-14 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання - юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, що затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 11.09.2008 р. N584, та подав з цього приводу відповідачу письмові заперечення в яких повідомив його про допущені ним вищезазначені порушення. Відповідні матеріали, що підтверджують такі докази, містяться в матеріалах справи і представниками відповідача не заперечуються.

В такому випадку на відповідача, як на податковий орган, п. 1 част. 1 ст. 8 Законом України «Про державну податкову службу в Україні» було покладено обовязок стосовно здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати юридичними та фізичними особами податків та зборів (обов'язкових платежів). З цього приводу пп. б)4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що у випадку коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях відповідач був зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків з врахуванням всіх випадків, як заниження так і завищення суми його податкових зобов'язань. До таких дій спонукають відповідача також і приписи част. 1 ст. 20 Закону України «Про систему оподаткування» та відповідні положення Методичних рекомендацій щодо оформлення актів перевірок, що затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 11.09.2008 р. №584. Однак відповідач зазначені вимоги при складанні акту перевірки та постановленні оскаржуваного рішення не врахував.

З огляду на це суд вважає, що на підставах пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач був зобовязаний врахувати зазначені заперечення при визначенні позивачу остаточної суми податкового зобовязання. Однак такі заперечення відповідачем були безпідставно відхилені.

З підстав, що викладені вище, суд вважає, що висновки відповідача, які викладені в акті перевірки, є помилковими, а податкове повідомлення-рішення від 02.11.2010 р. №0000432350/0 про визначення позивачу додаткового зобовязання з податку на прибуток підприємств на суму 759413 грн. та застосування до нього штрафної (фінансової) санкції в розмірі 268800 грн., є протиправним і підлягає скасуванню.

2) Щодо окремих порушень позивачем правил визначення зобовязання з податку на додані вартість, що зазначені в акті перевірки

В частині посилань податкового органу на порушення позивачем вимог Закону України "Про податок на додану вартість", зазначених в акті перевірки, судом встановлено наступне:

Згідно п.4.1 ст. 4 Закону, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пп. 7.4.1 ст. 7 Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У відповідності до пп. 7.4.4 ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.5 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Так, в акті перевірки податковим органом зазначено, що на порушення пп. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість за придбані товари (послуги), які не використовувались в господарській діяльності платника. Такими послугами посадові особи відповідача вважають плату на користь ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» за недостатнє оснащення позивачем його електромереж засобами КРП, та яка, на їх думку, є штрафом за невиконання позивачем умов електропостачання. За їх висновком загальна сума податкового кредиту складає 4061 грн.

На думку суду такий висновок відповідача є безпідставним. Так, відповідно до п. 3.4 Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, що затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України №19 від 17.01.2002 р., плата за недостатнє оснащення електричних мереж споживача засобами компенсації реактивних потужностей (КРП) є надбавкою до плати (тобто її складовою частиною) за споживання електроенергії.

Приписами п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). П. 1.32 ст. 1 цього Закону визначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

В свою чергу приписами абз. 2 п. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що до податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зважаючи на вищевикладене суд вважає, що сплачена позивачем на користь енергопостачальницької організації надбавка до вартості використаної електроенергії (надбавка за реактивну електроенергію) є складовою частиною його валових витрат на здійснення ним господарської діяльності. З огляду на таке суд вважає, що висновок відповідача відносно завищення позивачем суми податкового кредиту в розмірі 4061 грн. є помилковим, а видане податкове повідомлення-рішення №0000442350/0 в частині визначення позивачу додаткового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 4061 грн. та застосування до нього штрафної (фінансової) санкції на суму 467 грн. цій частині є протиправним і має бути скасоване.

3) Щодо правомірності застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції з податку з доходів фізичних осіб

За висновками, що викладені в акті перевірки, позивачем було здійснено визначення зобовязань з податку з доходів фізичних осіб з порушенням наступним законодавчих норм:

- п. 6.3.2 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягають у наданні позивачем окремим працівникам податкової соціальної пільги без подання ними письмових заяв про це. Донарахована сума податку складає 697,18 грн.;

- п. 4.2.7 ст. 4 та п. 8.1.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягають у нарахуванні приватній особі доходу за надану нею позивачу послугу без утримання податку. Донарахована сума податку складає 450 грн.;

- п. 4.2.9 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягають у виплатах позивачем на користь підзвітних осіб сум доходів на підставі поданих ними виправдних документів, що за своїм змістом не відповідають вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів на загальну суму 9469,04 грн. Донарахована сума податку складає 1420,36 грн.

За вказані порушення оскаржуваним рішенням №0007681701/0 відповідач застосував до позивача штрафні (фінансові) в розмірі 200% донарахованої суми податку, або в сумі 5135,08 грн. При цьому в якості підстав для застосування вказаного розміру штрафної (фінансової) санкції відповідач послався на приписи пп. 17.1.9 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Всебічно оцінивши надані докази суд приймає до уваги наступне:

Як зазначено в акті перевірки, у всіх випадках виплата визначених сум доходів на користь фізичних осіб проводилась позивачем з каси підприємства. Зазначене не заперечувалось представниками відповідача і в судовому засіданні. Строки сплати податку з доходів фізичних осіб, утриманого податковими агентами (яким є Позивач) з доходів найнятих працівників, визначені в ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 8.1.4 якої передбачено, що у випадку коли оподатковуваний дохід виплачується готівкою з каси резидента, то податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати.

Зважаючи на таке та враховуючи те, що зазначені грошові кошти найманим працівникам були виплачені готівкою з каси підприємства суд вважає, що позивач був зобовязаний сплачувати (перераховувати) такий податок до бюджету відповідно до вимог пп. 8.1.4 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», тобто протягом банківського дня, наступного за днем такої виплати. Таким чином встановлений цим Законом для позивача строк обовязкової сплати цього податку з доходів найманих працівників не передує, а, навпаки, настає після дати нарахування і грошової виплати такого доходу фізичним особам.

В той же час відповідно до приписів пп. 17.1.9 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та на який відповідач посилається в матеріалах перевірки, застосування до позивача штрафних санкцій в подвійному розмірі несвоєчасно сплаченої (не перерахованої) суми податку можливе лише у випадках, коли такий платник здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення №0007681701/0 в частині застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 5135,08 грн. було прийняте відповідачем всупереч приписам п. 17.1.9 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” і в цій частині підлягає скасуванню.

4) Щодо правомірності нарахування пені за несвоєчасну сплати зобовязань з податку з доходів фізичних осіб

Оскаржуваним рішенням №0007671701/0 відповідач нарахував позивачу, як зазначено в його тексті, за порушення ним вимог пп. 8.1.2 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп. 16.1.4 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», штрафні (фінансові) санкції в розмірі 106730,73 грн. та на підставі положень пп. б)4.2.2 ст. 4 цього Закону.

Всебічно дослідивши матеріали перевірки та пояснення представників сторін суд приймає доводи позивача про те, що:

- нараховані суми пені з податку з доходів фізичних осіб не є штрафними (фінансовими) санкціями у розумінні п. 1.5 ст. 1 та ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (з цього приводу Закон містить окрему статтю 16), а значить пеня не може застосовуватися до платника шляхом видання Відповідачем податкового повідомлення-рішення;

- ні Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», ні Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ні будь-який інший законодавчий акт, за обставин, що викладені в Акті перевірки, не надають відповідачу підстав для нарахування такої пені.

Суд також погоджується з доводами позивача, що ґрунтуються на наступному:

Порядок нарахування та сплати пені за прострочення податкових зобовязань визначений в ст. 1 та 16 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Відповідно до п. 1.3 та п. 1.4 ст. 1 цього Закону пеня нараховується лише на суму податкового боргу, що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання, а податковий борг (недоїмка) визначається як податкове зобов'язання самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк.

П. 16.1.1 ст. 16 Закону встановлено, що нарахування пені починається після закінчення встановлених строків погашення такого узгодженого податкового зобов'язання. Процедуру узгодження податкового зобовязання (самостійно або в апеляційному порядку) унормовано ст. 5 зазначеного Закону. Його п. 5.1 ст. 5 визначено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання податкової декларації.

Однак, як зазначено вище, чинне законодавство не містить вимог стосовно подання платниками до податкового органу податкових декларацій (розрахунків) з податку з доходів фізичних осіб.

Стосовно апеляційного узгодження податкового зобовязання з цього податку, то відповідно до п. 5.2 Закону воно вважається таким, що відбулося в день коли:

- платник податків отримав податкове повідомлення і в подальшому не оскаржує його;

- завершена процедура апеляційного узгодження податкового зобовязання за правилами, що наведені в ст. 5 Закону.

Відповідачем в ході судового розгляду справи не було надано суду жодних доказів наявності у позивача узгоджених сум заборгованості з податку з доходів фізичних осіб, що залишались несплаченими ним на момент завершення відповідачем документальної перевірки. Це в свою чергу означає, що під час видання оскаржуваного рішення №0007671701/0, відповідача не був наділений правом нарахування пені з податку з доходів фізичних осіб. В даному випадку таке право у нього може зявитися лише після завершення процедури узгодження донарахованої суми зобовязання з цього податку у судовому порядку.

Зважаючи на вищевикладене суд вважає, що оскаржуване рішення №0007671701/0, відповідно до якого відповідачем було нараховано пеню в розмірі 106730,73 грн. є протиправним і має бути скасоване в повному розмірі.

5) Щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм з регулювання готівкового обігу

Оскаржуваним рішенням №0000712302/0 відповідач, відповідно до абз. 5 та абз. 6 п. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», застосував до позивача штрафні санкції в розмірі 10758,14 грн. за порушення ним вимог п. 2.11 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджена Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. N637. В якості підстави для ухвалення такого рішення відповідачем послугували висновки пре те, що:

- окремі працівники позивача, отримавши кошти в підзвіт, несвоєчасно звітувались перед ним про їх використання, іншим - за наявності заборгованості по невідзвітованих сумах, позивачем було додатково їм було видано знову грошові кошти в підзвіт;

- позивач проводив розрахунки з окремими підзвітними особами за наданими ними розрахунковими платіжними документами, які були складені постачальниками (продавцями) робіт (товарів, послуг) за невстановленою формою.

Виходячи з всебічного аналізу матеріалів справи та пояснень представників сторін, суд не погоджується з прийнятим відповідачем рішення з огляду на таке:

Відповідно до абзацу шостого ст. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі сплачених коштів за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.

Ці штрафні санкції застосовуються до продавця товарів (робіт, послуг) (одержувача готівкових коштів) за проведення ним готівкових розрахунків без видачі відповідного платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який підтверджує отримання ним готівкових коштів. Такий висновок випливає з п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, відповідно до якого касові операції, які визначаються, як операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку, оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток тощо, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

З огляду на це суд вважає, що застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій на підставі абзацу шостого ст. 1 Указу Президента «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» за порушення ним вимог п. 2.11 розд. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року № 72, є неправомірним, оскільки при проведені готівкових розрахунків позивач (чи його довірені особи) виступав, як покупець товарів (робіт, послуг) і платник готівкових коштів, а ці штрафні санкції застосовуються виключно до продавця товарів (робіт, послуг), тобто до одержувача готівкових коштів. За таких обставин висновок відповідача стосовно того, що позивач при здійсненні таких операцій порушив вимоги п. 2.11 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» є безпідставним.

Застосовані до позивача оскаржуваним рішенням штрафні санкції, визначені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» за порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що затверджене Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. N637, не відносяться до категорії податкових зобовязань, як це помилково вважає відповідач, а є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні приписів част. 1 ст. 239 та ст. 241 Господарського кодексу України.

Ст. 250 цього Кодексу визначено, що зазначені адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш, як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

В той же час всі зафіксовані відповідачем факти порушень норм, що регулюють готівковий обіг, були допущені позивачем в періоді з 27.01.2009 р. по 01.10.2009 р. Однак вони були виявлені та зафіксовані відповідачем лише 22.10.2010 р., тобто за межами визначеного ст. 250 Господарського кодексу України річного строку. З перевищенням такого річного строку відповідач втратив право на реалізацію можливостей стосовно застосування до позивача зазначених штрафних санкцій. Окрім цього, чинним законодавством не передбачено збільшення терміну їх застосування.

З таких підстав суд погоджується з доводами позивача про те, що видане відповідачем оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000712302/0 про застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення норм з регулювання обігу готівки на суму 10758,14 грн. є протиправним і також має бути скасоване.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 71 КАС України, з огляду на розподіл обов'язків по доказуванню в адміністративному процесі, в даному разі обов'язок доведення наявності порушень позивачем покладається на контролюючий орган. Податковим органом не подано будь-яких доказів, які б ставили під сумнів, як власне реальність виконання господарських операцій з виконання цих робіт, так і зв'язок таких робіт з господарською діяльністю позивача, а також наявність підтверджуючих документів та інших обставин справи, доведених під час розгляду справи.

Суд, оцінивши всі докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги є законними та обгрунтованими та такими, що підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 158-163, 186, 254 КАС України, Житомирський окружний адміністративний суд, -

постановив:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Олевському районі Житомирської області від 2.11.2010 року:

- №0000432350/0 про визначення додаткового зобовязання з податку на прибуток підприємств на суму 759413 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 268800 грн. разом 1028213 грн., - в повному розмірі;

- №0000442350/0 - в частині визначення додаткового зобовязання з податку на додану вартість на суму 4061 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 467 грн., разом 4528 грн.;

- №0007681701/0 - в частині застосування штрафної (фінансової) санкції з податку з доходів найманих працівників в розмірі 5135,08 грн.;

- №0007671701/0 про застосування штрафної (фінансової) санкції з податку з доходів найманих працівників в розмірі 106730,73 грн. - в повному розмірі;

- №0000712302/0 про застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення норм з регулювання обігу

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:Є.Ю. Романченко

Повний текст постанови виготовлено: 23 травня 2011 р.