Рішення № 15870777, 19.05.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.05.11 р. Справа № 9/57

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О. А.

При секретарі судового засідання Бахрамовій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства „Лисичанський гумово-технічний завод”, м.Луганськ

до відповідача Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк

про стягнення 1 072 909грн.84коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

З 19.05.2011р. о 14год.20хв. по 19.05.2011р. о 16год.50хв. у судовому засіданні оголошено перерву згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство „Лисичанський гумово-технічний завод”, м.Луганськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 1 072 909грн.84коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 824 481грн.22коп., пені в розмірі 148 666грн.39коп., інфляційних витрат в розмірі 75 027грн.79коп. та 3% річних в розмірі 24 734грн.44коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №43/06 від 06.03.2006р., протокол розбіжностей та додаткові угоди №1 від 28.12.2006р., б/н від 21.05.2008р., 27.06.2008р., 03.08.2008р., 28.05.2008р. до наведеного договору, лист №01/313 від 28.03.2006р., видаткові накладні №49,2 від 22.09.2008р., №51,2 від 23.09.2008р., №52,2 від 24.09.2008р., №56,2 від 26.09.2008р., №57,2 від 26.09.2008р., рахунки-фактури №72,2 від 19.09.2008р., №57,2 від 26.09.2008р., довіреності №1053 від 22.09.2008р., №1124 від 26.09.2008р., банківську виписку за 30.12.2008р., реєстр кредитових платежів від 22.12.2009р., претензію вих.№19-1лр від 19.06.2009р.

21.04.2011р. відповідачем наданий відзив на позовну заяву б/н та дати, відповідно до якого останній визнає суму заборгованості в розмірі 824 477грн.21коп., проти стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат заперечує частково.

Позивачем 19.05.2011р. надана заява №10/1-23 від 19.05.2011р., відповідно до якої останній зменшує розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу та просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 1 072 905грн.83коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 824 477грн.21коп., пені в розмірі 148 666грн.39коп., інфляційних витрат в розмірі 75 027грн.79коп. та 3% річних в розмірі 24 734грн.44коп.

Суд розглядає позов з урахуванням заяви позивача №10/1-23 від 19.05.2011р.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

06.03.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничим підприємством „Лисичанський гумово-технічний завод”, м.Луганськ та Державним підприємством „Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк укладений договір №43/06 з протоколом розбіжностей, відповідно з п.1.1 якого постачальник (позивач) зобов’язується поставити у власність покупця (відповідача) продукцію виробничо-технічного призначення, згідно таблиці 1, якщо інше не узгоджено у специфікації до даного договору, а покупець зобов’язується прийняти у його власність продукцію, що постачається, та своєчасно її оплатити, у відповідності до умов даного договору.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ч.6 ст.265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання статей 712 Цивільного кодексу України, 265 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що строки постачання товару узгоджуються у специфікаціях, які додаються до даного договору.

В розпорядженні суду відсутні наведені специфікації, наразі суд не вважає це перешкодою для надання належної юридичної кваліфікації факту поставки.

Згідно з протоколом розбіжностей до договору №43/06 від 06.03.2006р. та листа №01/313 від 28.03.2006р. сторонами доповнено розділ 5 договору пунктом 5.2, відповідно до якого постачання продукції здійснюється у 10 денний термін після 100% передоплати.

За твердженням позивача, на виконання умов договору останнім на адресу відповідача здійснена поставка товару на загальну суму 2 124 481грн.22коп., що підтверджує видатковими накладними №49,2 від 22.09.2008р., №51,2 від 23.09.2008р., №52,2 від 24.09.2008р., №56,2 від 26.09.2008р., №57,2 від 26.09.2008р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Належність наведених накладних до предмету спору перевірена судом.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного вище товару підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на зазначених накладних в графі „Отримав(ла)” та довіреностями №1053 від 22.09.2008р., №1124 від 26.09.2008р., а отже прийнятий відповідачем без заперечень.

Відповідно до п.5.1 договору, покупець здійснює 100% передплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Проте, відповідно до матеріалів справи позивач своїми діями щодо поставки продукції без здійснення 100% передоплати та відповідач своїми діями стосовно здійснення часткової оплати товару після постачання продукції добровільно змінили умови оплати за договором №43/06 від 06.03.2006р., у зв’язку з чим суд вважає, що сторони дійшли згоди щодо оплати вартості продукції після отримання товару.

Відповідно до вимог ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, 22.06.2009р. на адресу відповідача позивач направив претензію вих.№19-1лр від 19.06.2009р. про сплату заборгованості у 10 денний строк (докази направлення та отримання вимоги відповідачу наявні в матеріалах справи). У судовому засіданні 19.05.2011р. представники відповідача підтвердили отримання наведеної претензії (протокол судового засідання від 19.05.2011р.).

Оскільки строк оплати сторонами щодо здійснення оплати після отримання товару не встановлювався, в даному випадку, суд вважає за необхідне при встановлені моменту виникнення зобов`язання відповідача щодо оплати отриманої продукції застосувати положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, на підставі якої зобов`язання щодо оплати поставленого товару виникає у відповідача після спливу 10 денного строку з моменту пред`явлення позивачем грошової вимоги (строк, який встановлений позивачем у претензії).

Таким чином, оскільки претензія вих.№19-1лр від 19.06.2009р. направлена відповідачу 22.06.2009р. кінцевим строком оплати відповідачем товару за видатковими накладними №49,2 від 22.09.2008р., №51,2 від 23.09.2008р., №52,2 від 24.09.2008р., №56,2 від 26.09.2008р., №57,2 від 26.09.2008р. є 07.07.2009р. (з урахуванням поштового обігу між містами).

За твердженням позивача та відповідно до наявних у матеріалах справи копій банківської виписки за 30.12.2008р., реєстру кредитових платежів від 22.12.2009р. відповідач частково оплатив позивачу вартість поставленої продукції на суму 1 300 004грн.00коп., у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 824 477грн.22коп.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 824 477грн.22коп.

Одночасно, у судовому засіданні 19.05.2011р. представники відповідача визнали суму основного боргу (протокол судового засідання від 19.05.2011р.), що також підтверджується змістом наданого відповідачем відзиву на позовну заяву.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову, не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованості в розмірі 824 477грн.22коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, враховуючи визнання суми основного боргу, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство „Лисичанський гумово-технічний завод”, м.Луганськ щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 824 477грн.21коп. є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача суму пені в розмірі 148 666грн.39коп.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6.4 договору, за порушення строків оплати покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми неоплаченої партії товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня в розмірі 148 666грн.39коп. за період прострочення з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. (з урахуванням часткових оплат).

За приписом п.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, нарахування пені з урахуванням встановленого вище кінцевого строку оплати товару повинно здійснюватись за період з 08.07.2009р. по 08.01.2010р.

З огляду на викладене, оскільки визначений позивачем період нарахування пені суперечить вимогам законодавства, а саме п.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 148 666грн.39коп. за період прострочення з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. підлягають залишенню без задоволення.

На ряду з зазначеним, позивач заявляє про стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 75 027грн.79коп. та 3% річних в розмірі 24 734грн.44коп.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, розмір інфляційних витрат становить суму в розмірі 75 027грн.79коп. та 3% річних становлять суму в розмірі 24 734грн.44коп. за період прострочення з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. з урахуванням часткових оплат.

Перевіривши арифметичний розрахунок суми інфляційних витрат та суми 3% річних, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 75 027грн.79коп. та 3% річних в розмірі 24 734грн.44коп. підлягають частковому задоволенню на суми в розмірі 74 992грн.66коп. та 24 734грн.32коп. відповідно за період прострочення з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства „Лисичанський гумово-технічний завод”, м.Луганськ до відповідача Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія”, м.Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 1 072 905грн.83коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 824 477грн.21коп., пені в розмірі 148 666грн.39коп., інфляційних витрат в розмірі 75 027грн.79коп. та 3% річних в розмірі 24 734грн.44коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Донецька вугільна енергетична компанія” (за адресою: вул. Артема, б.63, м. Донецьк, 83000, код ЄДРПОУ 33161769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства „Лисичанський гумово-технічний завод” (за адресою: пл. Героїв ВВВ, 10а, м. Луганськ, 91016, код ЄДРПОУ 31097964) суму основного боргу в розмірі 824 477грн.21коп., інфляційні витрати в розмірі 74 992грн.66коп., 3% річних в розмірі 24 734грн.32коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 9 242грн.04коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 203грн.29коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 19.05.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя Марченко О.А.

Повне рішення складено 24.05.2011р.