Рішення № 15863369, 12.04.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" квітня 2011 р. Справа № 6/027-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Бурос-М” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вертекс” про стягнення за векселем серія АА 0233675,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 28.08.2009 року);

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Бурос-М” (далі ТОВ “Бурос-М”, позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вертекс” (далі ТОВ “Вертекс”, відповідач) про стягнення за векселем серія АА 0233675.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він є власником простого векселя, який базується на індосаментному написі та не предявлений до платежу у строк визначений конвенцією, якою запроваджено уніфікований закон про переказні та прості векселі від 06 липня 1999 року (далі - конвенція), а тому на підставі ст. 53 ст. 78 цієї конвенції має право вимоги до емітента (відповідача) на протязі трьох років у відповідності до положень ст. 70 конвенції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25 лютого 2011 року порушено провадження у справі № 6/027-11 та призначено її до розгляду на 15 березня 2011 року.

У звязку з неявкою в судове засідання 15 березня 2011 року представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 12 квітня 2011 року.

У судовому засіданні 12 квітня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 12 квітня 2011року знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду Київської області від 25 лютого 2011 року та від 15 березня 2011 року, які були надіслані відповідачу за вказаною позивачем адресою: 08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. 3-го Інтернаціоналу, 154, яка відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та за адресою: 04205, м. Київ, пр-т Оболонськйи, 23-А визначеною у векселі.

Вбачається, що ухвали суду надіслані за двома адресами повернулась відділом звязку з помітками «повернуто за даною адресою гуртожиток та «за зазначено адресою вибув”.

Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

12 квітня 2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву та без участі представників відповідача, за наявними в ній матеріалами, так як його незявлення не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

16 квітня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Бурос-М” (далі сторона -1 за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма «КОМ” (далі сторона 2 за договором) від імені та за рахунок якої на підставі договору доручення № Б9164-2 від 16 квітня 2009 року як повірений діяло Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноінвент” було укладено та підписаний договір № Б9164-2/1 міни цінних паперів від 16 квітня 2009 року (далі договір міни).

Відповідно до умов якого (п. 1.1., 1.2. договору міні), сторона 1 зобовязується передати у власність стороні - 2 цінні папери, що іменуються надалі вексель, а сторона 2 зобовязується в обмін на вищевказані векселі передати у власність сторони 1 цінні папери, що іменуються надалі векселі.

Так, на виконання п. 1.2. договору міни Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноінвент” за договором доручення № Б9164-2 від 16 квітня 2009 року передало позивачу цінні папери: вексель простий, форма випуску ордерна, форма існування документарна, а саме:

серія та номер векселя АА 0233675;

векселедавець ТОВ «Вертекс” (код 32593362);

дата складання 25.04.2008;

термін платежу за предявленням;

номінальна вартість 500000 грн, що підтверджується актом № 2 приймання передачі від 16 квітня 2009 року.

Судом встановлено, що зазначений вексель був емітований Товариством з обмеженою відповідальністю «Вертекс».

25 серпня 2010 року позивач направив відповідачу лист № 018 з вимогою оплатити емітований ним вексель згідно переліку та підписати акт про пред'явлення векселя до платежу. Проте, відповідач відповіді на лист не надав та не підписав акт пред'явлення векселю до платежу.

Суд зазначає, що регулювання відносин, повязаних із обігом векселів здійснюється, зокрема, відповідно до Закону України «Про обіг векселів в Україні». Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізії законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні напери і фондову біржу", Закон; України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевське конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовні переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними акті законодавства України.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обіг векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 Уніфікованого закону, запровадженого Женевською конвенцією від 07.06.1930 року, що набрала чинності для України 06 січня 2000 року, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме, положення щодо:

індосаменту (статті 11 - 20);

строку платежу (статті 33 - 37):

платежу (статті 38-42):

права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54);

платежу у порядку посередництва (статті 55. 59 - 63):

копій (статті 67 і 68);

змін (стаття 69);

позовної давності (статті 70 і 71):

неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72. 73 і 74).

До простого векселя також застосовуються такі положення: положення, які стосуються переказного векселя, який підлягає оплаті за адресою третьої особи або у місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (ст.ст. 4 і 27); застереження про відсотки (ст. 5); розбіжності щодо суми, яка підлягає оплаті (ст. 6); наслідки підпису відповідно до умов, зазначених у ст. 7; наслідки підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (ст. 8); і положення, які стосуються бланкового і переказного векселя (ст. 10).

Як вбачається з наявної в матеріалах засвідченої копії простого векселя першим власником цього векселя (векселедержателем) - ТОВ “АТ-Інвест” вчинено індосамент, шляхом напису: «платити наказу”, тобто, за цим написом, ТОВ “АТ-Інвест” передало всі права без зазначення особи, яка стане власником векселя.

Суд звертає увагу на те, що зазначений напис за своє правовою природою носить форму бланкового індосаменту векселя, що має своє закріплення у ст. 12 Конвенції та є єдиним індосаментом на цьому векселі.

Згідно зі ст. 14 Конвенції, якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту.

Відтак, враховуючи, що напис: «платити наказу” є єдиним індосаментом на простому векселі та те, що даний вексель було передано до позивача за актом № 2 приймання-передачі, а також те, що оригінал векселя було предявлено суду до огляду, суд прийшов до висновку, що єдиним власником (законним держателем) простого векселя на день винесення рішення є позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю “Бурос-М” у розумінні ст. 16 Конвенції.

Згідно ч. 1 ст. 34, ч.1 ст. 77 Уніфікованого закону простий вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні та має бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.

Відповідно до абзацу 1 ст. 53 Уніфікованого закону передбачено, що після закінчення строків встановлених: для пред'явлення переказного векселя зі строком платежу за пред'явленням або у визначенні строк від пред'явлення; для здійснення протесту у неакцепті або у неплатежі; для пред'явлення для платежу у разі застереження "обіг без витрат", держатель втрачає свої права регресу проти індосантів, проти трасата і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта.

Згідно абзацу 1 статті 78 Уніфікованого закону встановлено, що векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених норм вбачається, що у разі непред'явлення до платежу простого векселя зі строком платежу за предявленням в установлені ст. 34 Уніфікованого закону строки його держатель втрачає права регресу проти індосатів, проти трасанта і проти інших зобов'язаних осіб, за винятком - векселедавця.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 08 червня 2007 року.

Відповідно до абзацу 1 статті 70 Уніфікованого закону передбачено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Як вже було зазначено вище, вексель, що був емітований відповідачем, складено 25 квітня 2008 року, а значить в силу ч. 1 ст. 34, ч.1 ст. 77 Уніфікованого закону строк платежу за вказаним векселем є 25.04.2009 року.

Таким чином, на підставі абзацу 1 статті 70 Уніфікованого законну позовні вимоги до векселедавця (відповідача) можуть бути пред'явлені протягом трьох років з дати настання строку платежу, тобто до 25 квітня 2012 року.

За таких обставин, у зв'язку із пропуском строку на пред'явлення векселю позивач втратив, лише право звернення до індосантів, але при цьому, має право вимагати від векселедавця належного виконання його зобов'язань щодо сплати визначеного у векселю платежу.

Отже, виходячи з положень ст. 11 Цивільного кодексу України у сторін виникли цивільні права та обовязки з простого векселя.

Субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, як це передбачено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Аналогічна норма міститься в ст. 526 ЦК України, у якій зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи, що загальна сума за векселем, яку векселедавець (відповідач) зобов'язаний сплатити позивачу становить 500 000 грн, тому, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 500 000 грн боргу є правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не заперечена та не спростована, а тому підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вертекс” (код 32593362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бурос-М” (код 24350130) 500 000 грн боргу, а також 5000 грн державного мита та 236 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Черногуз А.Ф.