Ухвала суду № 15861756, 10.05.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4486/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Баранов Д.О.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" травня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

при секретарі - Горяіновій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року в справі за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ТехНова»та Концерну «Енергопромінвест»про стягнення в дохід держави коштів отриманих за нікчемним правочином у розмірі 15 000000,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва, звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ТОВ фірми «ТехНова», Концерну «Енергопромінвест»про стягнення в дохід держави коштів отриманих за нікчемним правочином у розмірі 15 000 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ДПІ у Подільському районі м. Києва подало апеляційну скаргу , в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції , як таку ,що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення , яким задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції,норм процесуального права при постановленні судового рішення від 26.11.2010 року, а саме не витребувано та не досліджено судом першої інстанції висновок судово - економічної експертизи від 17.08.2010 року №6333/6334/10-10 в зв»язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Також апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що підставою для заявлених вимог є висновок про нікчемність авторського договору, укладеного між відповідачами, за наявністю умислу відповідача-2 на укладання договору завідомо суперечного інтересам держави і суспільства. Позивачем стверджується, що укладена між відповідачами господарська операція є безтоварною, в результаті якої занижуються податкові зобов'язання з ПДВ і податку на прибуток та створюється можливість відшкодування податку на додану вартість з бюджету, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такою, що порушує публічний порядок.

Представники відповідачів проти апеляційної скарги заперечували посилаючись на те ,що за результатами податкової перевірки не було прийнято податкових повідомлень - рішень, не надано суду доказів визнання авторського договору недійсним в судовому порядку, висновки податкового органу про безтоварність господарської операції є безпідставними, оскільки договір фактично виконаний сторонами. Також зазначили,що доказами які підтверджують виконання авторського договору є копія акту приймання-передачі, податкова накладна, докази сплати за договором, рішення про реєстрацію авторського договору, копія висновку комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності, які були надані суду.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали адміністративної справи в тому числі і «Висновок №633/6334/10-19 судово-економічної експертизи у кримінальній справі №77-00166»від 17.08.2010 року та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 31.08.2009р. по 09.10.2009р. ДПІ у Подільському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ фірма «ТехНова»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 31.03.2009р., про що складено Акт №177/23-205/24100060 від 23.10.2009р.(а.с. 102-127).

За результатами перевірки складено також додаток №3 до акту перевірки, де проведено аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ фірма «ТехНова»та опрацювання встановлених ризикових (які мають ознаки нікчемних правочинів) операцій (а.с. 26-33).

ТОВ фірма «ТехНова»зареєстрована районною у м. Києві державною адміністрацією 21.11.1996р., у 2006 та 2009р.р. отримала ліцензії на виробництво електричної енергії та виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії.

Концерн «Енергопромінвест»(код 30217970) зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 21.12.1998 року за №10711200000002759. Взято на податковий облік ДПІ у Подільському районі м. Києва 05.01.1999 року за №614, юридична (фактична) адреса: м. Київ, вул. Спаська, 24/15. Директором підприємства значився ОСОБА_2.

10.11.2008р. між Концерном «Енергопромінвест»(продавець) та ТОВ фірма «ТехНова»(покупець) укладено авторський договір №10/11-2008р. (відчуження виключних майнових прав автора), щодо придбання твору «Автоматизована система управління проектами в енергогенеруючій компанії» вартістю 15 000 000 грн. з врахуванням ПДВ.Сторонами в зазначеному договорі було передбачено ,що покупець зобов»язаний був сплатити за товар до 31.03. 2009 року (а.с.11-17) .

30.03.2009р. сторонами авторського договору було укладеного акт прийому-передачі у власність виключних прав майнових прав автора, від імені продавця акт підписаний директором ОСОБА_2

Також, 31.03.2009р. Концерном «Енергопромінвест»було видано ТОВ фірма «ТехНова»податкову накладну №6 з нарахованою сумою ПДВ в розмірі 2 500 000 грн. за поставку товару (а.с.18).

Позивач вважає, що покупець не здійснив оплату за твір, а тому станом на 31.03.2009р. на підприємстві обліковується кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з Концерном «Енергопромінвест»на суму 15 000 000 грн. (у т.ч. ПДВ 2 500 000,0 грн.), що свідчить про фіктивність зазначеної операції.

На спростування зазначеної обставини відповідачем 1 в ході розгляду справи були надані платіжні доручення №1027 від 28.05.2009р. на суму 645 000 грн. та №1088 від 09.06.2009р. на суму 14 355 000 грн., які підтверджують оплату за відчуження майнових прав автора на твір(а.с.77).

Науково-дослідним центром судової експертизи з питань інтелектуальної власності надано висновок №06/09 від 2009р. комісійного дослідження у сфері інтелектуальної власності, яким підтверджено економічну ефективність твору «Автоматизована система управління проектами в енергогенеруючій компанії».

Також в матеріалах справи наявна копія рішення Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 09.07.2009р. про реєстрацію авторського договору щодо передачі прав Концерну «Енергопромінвест»(а.с.80).

Згідно заяви за ф. 1-ОПП від 14.04.2009р. Концерну «Енергопромінвест»змінено керівника підприємства та призначено ОСОБА_5 на підставі наказу Концерну «Енергопромінвест»№1-к від 02.02.2009р. про призначення на посаду виконавчого директора починаючи з 02.02.2009р.

Згідно заяви за ф. 1-ОПП від 05.06.2009р. Концерну «Енергопромінвест»змінено керівника підприємства та призначено виконавчим директором ОСОБА_6 на підставі Протоколу №16 загальних зборів учасників Концерну «Енергопромінвест»від 19.05.2009р.

В додатку до акту перевірки зазначено, що згідно службової записки ГВПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва №769/23-7 від 05.10.2009р., якою повідомлено, що в результаті відпрацювання Концерну «Енергопромінвест», було відібрано пояснення директора ОСОБА_6, який повідомив, що зареєстрував підприємство за грошову винагороду. Після реєстрації підприємства, жодного відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності зазначеного підприємства не мав, документів бухгалтерського та податкового обліку не складав та не підписував, грошовими коштами та печаткою не користувався.

Згідно службової записки ГВПМ ДПІ у Подільському районі м.Києва №825/26-7 від 22.10.2009р. якою повідомлено, що в результаті відпрацювання було відібрано пояснення керівника Концерну «Енергопромінвест»ОСОБА_2, який пояснив, що з 06.12.1998р. по 02.02.2009р. перебував на посаді Генерального директора Концерну «Енергопромінвест», в його функціональні обов'язки входило загальне керівництво підприємством, підписання первинних та звітних документів. На запитання щодо ознайомлення з авторським договором №10/11-2008 від 10.11.2008 року, додатком №1, актом №1 прийому - передачі у власність виключних прав, а також податковою накладною №6 від 31.03.2009р. він зазначив, що він не складав та не виконував авторський договір, первинні документи не підписував, також не уповноважував це робити інших осіб від свого імені.

Позивач вважає, що фінансово-господарська діяльність Концерну «Енергопромінвест»без уповноваженої особи - директора підприємства ОСОБА_2 не може враховуватись при нарахуванні зобов'язань між контрагентами, оскільки діяльністю Концерну «Енергопромінвест»щодо складення зазначеного вище правочину займалися особи, які не мають до вказаного підприємства відношення, що свідчить про протиправний характер діяльності. Отже, на думку Позивача, правочин між ТОВ фірмою «ТехНова»та Концерном «Енергопромінвест»порушуює публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння майном (коштами) держави.

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог , суд першої інстанції виходив з наступних обставин у справі .

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Суд першої інстанції ,зазначає ,що що для висновку про нікчемність правочину ,вчиненого з метою ,яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб»єкта(суб»єктів) господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов»язання ),намір сторін(сторони) угоди на ухилення від оподаткування прибутків , відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського , технічного персоналу , основних коштів , виробничих активів ,безтоварність операцій ,тощо.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Підпунктом 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Судом також зазначено, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеного суд першої інстанції робить висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

Відповідно до ч. 1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма закону недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: - невідповідністю його змісту вимогам закону; - наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; - укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В ході розгляду справи позивачем не надано доказів укладання Концерном «Енергопромінвест»фіктивної угоди з ТОВ фірма «ТехНова».

Позивачем також не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання відповідачами у даній справі по авторському договору №10/11-2008р. від10.11.2008 року.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом, (згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20.07.2010р.).

На підтвердження виконання авторського договору відповідачем 1 було надано суду копію акту приймання-передачі, податкову накладну, докази сплати за договором, рішення про реєстрацію авторського договору, копію висновку комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності, які підтверджують факт укладання та виконання авторського договору. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач 2 на момент укладення договору та видачі податкової накладної був зареєстрований платником ПДВ.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції , представником позивача було надано протоколи допиту керівника коцерну «Енергопромінвест»та копію вироку Подільського районного суду м. Києва,яким визнано винним та засуджено ОСОБА_6 за ухилення від сплати податків .Цим же вироком встановлено , що ОСОБА_6 з метою ухилення від сплати податків отримав від невстановленої слідством особи статутні документи та печатку вказаного концерну і з цього часу почав виконувати обов»язки посадової особи - керівника названого концерну.Проте вироком суду не встановлено притягнення до кримінальної відповідальності вказаного керівника концерну «Енергопромінвест»за укладення фіктивної угоди з Тзов «ТехНова»чи ухилення від сплати податків за такою угодою.

Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позиції позивача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Санкції , встановлені ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України , не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків ,зборів (обов»язкових платежів) однією зі сторін договору . За таких обставин правопорушенням є несплата податків , а не вчинення правочину . Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства , наприклад вчинення фіктивного правочину з метою отримання права на валові витрати і податковий кредит або удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих що пов'язані з його недійсністю.

Частина 1 ст. 228 ЦК України зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте, їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку, тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча позивач і використав в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», позивач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Позивачем не звернуто уваги на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним тощо.

Частиною 1 ст. 207 ГПК України, встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднані з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Позивач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач не надав суду доказів (рішення суду) щодо визнання правочину (Авторського договору №10/11-2008 від 10.11.2008 року, укладеного між ТОВ Фірма «ТехНова»та Концерном «Енергопромінвест») недійсним у судовому порядку, а тому і вимога щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за начебто нікчемним правочином в сумі 15 000 000,00 грн. є безпідставною та необгрунтованою.

Що стосується «Висновку №6333/6334/10-19 судово економічної експертизи у кримінальній справі №77-00166»від 17.08.2010 року ,на яку посилається позивач , як на доказ нікчемності укладеного «Авторського договору №10\11-2008 (відчудження виключних майнових прав автора)»від 10.11.2008 року , то судом апеляційної інстанції було витребувано вказаний висновок та оглянуто в судовому засіданні і встановлено , що зазначений висновок не доводить нікчемність правочину - спірного авторського договору , оскільки стосується взаємовідносин між Концерном «Енергопромінвест з ТОВ «Компанія Імхотеп».

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем не надано достатніх доказів в порядку ст. 71 КАС України, які б свідчили про те, що вищевказаний правочин порушує публічний порядок, у зв'язку з його спрямованістю на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. А тому підстав для визнання вказаного правочину нікчемним колегією судців не встановлено.

Отже, заявлена Позивачем вимога про застосування наслідків визнання недійсним спірного правочину викладена без урахування приписів зазначеної вище норми, а також належним чином не обґрунтована, що підтверджується обставинами, які встановлені судом та викладені вище.

Таким чином , доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвала складена та підписана в повному обсязі 16 травня 2011року.