Ухвала суду № 15861640, 11.05.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3145/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції:

Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" травня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Петрика І.Й.,

Суддів: Губська О.А,,

Парінова А.Б.,

при секретарі

судового засідання: Проказіні О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕнергоСталь Трейд»до Державної податкової інспекції у м.Житомирі про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач (товариство з обмеженою відповідальністю «ЕнергоСталь Трейд») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Житомирі про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Житомирі від 15.04.2010 року №0001032301/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 475608,00 грн. ( в т.ч. основний платіж - 312094,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 163514,00 грн.) та №0001022301/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 426971,00 грн. ( в т.ч. основний платіж - 284647,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 142324,00 грн.).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції ДПІ у м. Житомирі було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ЕнергоСталь Трейд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р., про що був складений акт від 01.04.2010 року №1871/23-1/31469274/0110.

В акті перевірки зафіксовано порушення зі сторони позивача: пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.1., пп. 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок чого підприємством завищено збитки в 2009 році на загальну суму 170163 грн. та занижено податок на прибуток в сумі 312094 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2008 року 95654 грн., за 2008 р. 185503 грн., за 1 квартал 2009 р. - 73150 грн., за півріччя 2009 р. - 141525 грн., за 9 місяців 2009 р. - 130560 грн., за 2009 р. - 126591 грн.; пп. 7.4.4., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 284647 грн., в тому числі: липень 2008 р. - 295 грн., серпень 2008 р. - 35667 грн., вересень 2008 р. 40779 грн., жовтень 2008 року 28967 грн., листопад 2008 р. - 23841 грн., грудень 2008 р. - 19144 грн., січень 2009 р. - 16824 грн., лютий 2009 р. - 27493 грн., березень 2009 р. - 22499 грн., квітень 2009 р. - 44153 грн., травень 2009 р. - 22534 грн., червень 2009 р. - 444 грн., липень 2009 р. - 401 грн., серпень 2009 р. - 352 грн., вересень 2009 р. - 338 грн., жовтень 2009 р. - 286 грн., листопад 2009 р. - 273 грн., грудень 2009 р. - 357 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Житомирі було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.04.2010 року №0001032301/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 475608,00 грн. ( в т.ч. основний платіж 312094,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 163514,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення №0001022301/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 426971,00 грн. ( в т.ч. основний платіж 284647,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 142324,00 грн.).

Висновок про заниження позивачем податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість було зроблено податковою інспекцією по операціям позивача з ТОВ «Сталекс»та ТОВ «Трубокомплект»по договорами постачання металопродукції за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року, які податкова інспекція вважає нікчемними. Нікчемність вказаних договорів обумовлюється, на думку податкової інспекції, їх безтоварністю.

Задовольняючи позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЕнергоСталь Трейд»суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів зазначає, що за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Як встановлено судом першої інстанції основним видом діяльності ТОВ «ЕнергоСталь Трейд»в періоді, що перевірявся, була оптова торгівля металопродукцією.

В період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року позивач придбав у ТОВ «Сталекс»та ТОВ «Трубокомплект»металопродукцію на підставі відповідних усних та письмових договорів поставки, згідно яких доставка товару здійснювалася власним автомобільним транспортом позивача.

Факт отримання ТОВ «ЕнергоСталь Трейд»металопродукції за вказаний період підтверджується видатковими, податковими накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля, товарно-транспортними накладними, посвідченнями про відрядження водія та експедитора, а також відповідними розрахунковими документами, які містяться в матеріалах справи і є підставою для формування позивачем валового доходу, валових витрат, податкового кредиту з ПДВ та податкових зобовязань з ПДВ за вказаними договорами.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 вищезгаданого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

В акті перевірки, в якості обґрунтування нікчемності угод з постачання металопродукції, перевіряючими наводиться відсутність документів (зокрема специфікацій), які підтверджували б асортимент, якість, ціну, строки поставки товару. Проте, колегія суддів, погоджується із твердженнями суду першої інстанції, що з даними твердженнями відповідача не можна погодитися.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що специфікації не можуть вважатися первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні», у звязку з чим, їх відсутність при проведенні перевірки не може свідчити про те, що операція з постачання металопродукції не відбулась. Натомість метою складання специфікацій є факт досягнення між сторонами договору всіх істотних умов, в тому числі і щодо асортименту, якості, ціни та строків поставки.

Також, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що у звязку із тим, що наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95р. №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», яким передбачено обовязкове застосування для всіх субєктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми №1-ТН в порушення вимог Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади»від 03.10.92р. №493/92 не було зареєстровано у Міністерстві юстиції України, посилання на нього в акті перевірки є неправомірним.

Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, щодо необхідності надання належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, як доказу реальності операції з придбання металопродукції, відповідач посилається на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 (далі Правила перевезення вантажів).

В преамбулі Правил перевезення вантажів, зазначено, що ці правила визначають права, обовязки і відповідальність власників автомобільного транспорту перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів Замовників. Тобто сферою правового регулювання даного нормативного акту є саме правовідносини в сфері автомобільних перевезень вантажним транспортом, а не сфера податкових правовідносин.

Разом з тим, відповідно до цих же правил, товарно-транспортна накладна не є документом суворої звітності, оскільки наказом Міністерства транспорту та звязку України від 22.05.2006 р. №493 було виключено пункт 11.2. Правил, який передбачав, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вищезазначені обставини виключають можливість посилання на відсутність належно оформленої товарно-транспортної накладної як підставу для висновків про безтоварність операції з продажу металопродукції, що перевозилася позивачем.

Із змісту п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»вбачається, що кваліфікуючою ознакою документів, підтверджуючих валові витрати, є обовязковість їх ведення (зберігання) за правилами ведення податкового обліку.

Чинне законодавство не містить переліку документів, обовязкових для ведення і зберігання з метою їх застосування в податковому обліку, а тому, жодний документ по формальній ознаці не може бути визнаний підтверджуючим або не підтверджуючим валові витрати. Товарно-транспортна накладна не може бути виключним документом серед засобів доказування обставин правомірності (неправомірності) включення в склад валових витрат витрат платника податків, оскільки не ґрунтується на нормах законодавства, а також правил податкового обліку.

Таким чином, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що для перевірки відповідачу було надано належні документи: договори, видаткові, податкові накладні, подорожні листи вантажного автомобіля, товарно-транспортні накладні, посвідченнями про відрядження водія та експедитора, а також відповідні платіжні документи. Всі документи оформлені у відповідності з вимогами чинного законодавства і сумнівів в їх достовірності не має.

Із огляду на зазначене колегія суддів вважає, що у податкового органу відсутні підстави стверджувати про нікчемність договорів вчинених між ТОВ «ЕнергоСталь Трейд»та ТОВ «Сталекс», ТОВ «Трубокомплект». Як наслідок, зі сторони позивача не було порушено приписи пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що ж стосується формування податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що за змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання металопродукції, на які позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, доведені у ході судового розгляду справи.

Таким чином, враховуючи вище встановлене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно відніс до валових витрат вартість придбаної металопродукції, а відтак законно та у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»включив сплачені суми податку на додану вартість в ціні такого товару до складу податкового кредиту, зазначивши, що підставою для нарахування податкового кредиту є наявність податкових накладних, оформлених належним чином.

Щодо виключення зі складу валових витрат вартості пального, списаного підприємством на роботу службового автомобіля та зайво нарахованих амортизаційних відрахувань основних засобів колегія суддів зазначає наступне.

Висновок про завищення скоригованих валових витрат за 2008 р. - 2009 р. в сумі 13749 грн. та завищення амортизаційних відрахувань в частині службового автомобіля на загальну суму 8377 грн. було зроблено податковою інспекцією на підставі того, що підприємством віднесено до складу валових витрат витрати на придбання палива для єдиного легкового автомобіля ВАЗ 21093, державний номер НОМЕР_1, та завищено амортизаційні відрахування в частині вказаного легкового автомобіля, який не використовувався в господарській діяльності підприємства.

Як встановлено в суді першої інстанції ТОВ «ЕнергоСталь Трейд»в період з 01.07.2010 р. по 31.12.2009 р. до складу валових витрат віднесено вартість палива (бензин марки А-95, А-92) на загальну суму 13749 грн. придбаного для легкового автомобіля ВАЗ 21093, державний номер НОМЕР_1, який рахується на балансі підприємства.

Відповідно до пп. 5.4.10. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації): легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.

Тобто для зазначених категорій платників податків витрати на придбання пально-мастильних матеріалів відносяться до складу валових витрат в повному обсязі за наявності відповідних документів, які підтверджують такі витрати.

Щодо інших платників податків, у яких надання автотранспортних послуг не є основним видом діяльності, тобто легкові автомобілі перебувають на балансі й використовуються у господарській діяльності, то на них поширюється дія абзацу пятого пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 вказаного Закону, відповідно до якого встановлено обмеження щодо віднесення до складу валових витрат підприємства витрат, повязаних із стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обовязків доведення звязку таких витрат з його господарською діяльністю.

Отже, вказаною нормою прямо виключено обовязок позивача доводити звязок використання службового автомобіля з господарською діяльності при віднесенні до валових витрат 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів.

Оскільки відповідачем не доведено факту включення ТОВ «ЕнергоСталь Трейд»до складу валових витрат більше 50 відсотків витрат на придбання пального для службового легкового автомобіля, тому колегія суддів може погодитись із позицією суду першої інстанції, що висновок ДПІ у м. Житомирі щодо завищення підприємством валових витрат в сумі 13749 грн. є неправомірним і податкове повідомлення-рішення в цій частині також підлягає скасуванню.

Щодо амортизаційних відрахувань в частині службового автомобіля колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, висновок податкового органу про завищення позивачем сум амортизаційних відрахувань в розмірі 8377 грн. було зроблено на підставі того, що ТОВ «ЕнергоСталь Трейд»не доведено використання в господарській діяльності легкового автомобіля ВАЗ 21093, державний номер НОМЕР_1, який рахується на балансі підприємства у звязку з розбіжностями спідометра вказаного автомобіля та подорожніми листами.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пп. пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 вказаного Закону під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею; амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не повязані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Під терміном «основні фонди»слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у звязку з фізичним або моральним зносом (пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 цього Закону).

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. N 92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. за № 288/4509, основні засоби матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк використання (експлуатація) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: транспортні засоби (пункт 5.1.5 Положення).

Таким чином, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що вищевказаний легковий автомобіль підлягає віднесенню до основних фондів.

Відповідно до пп. 8.1.4. пп. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування: витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Під терміном «невиробничі фонди»слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно встановив, що витрати на придбання легкового автомобіля ВАЗ 21093, державний номер НОМЕР_1, повязані із господарською діяльністю позивача, оскільки використання зазначеного активу направлено на здійснення адміністративних функцій позивача.

Таким чином, посилання податкового органу на те, що не доведено використання в господарській діяльності вказаного легкового автомобіля, суд до уваги не приймає, оскільки Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ставить можливість проведення амортизації матеріальних активів в залежність від роботи спідометра легкового автомобіля.

Із огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що для зазначених категорій платників податків витрати на придбання пально-мастильних матеріалів відносяться до складу валових витрат в повному обсязі за наявності відповідних документів, які підтверджують такі витрати.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів, ретельно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що відповідач Державна податкова інспекція у м.Житомирі приймаючи податкові повідомлення-рішення від 15.04.2010 року №0001032301/0 про донарахування податку на прибуток в сумі 475608,00 грн. ( в т.ч. основний платіж 312094,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 163514,00 грн.) та №0001022301/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 426971,00грн. ( в т.ч. основний платіж 284647,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 142324,00 грн.) діяла не у спосіб передбачений ст. 19 Конституції України та Законами України та довела суду правомірність своїх дій.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В звязку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі залишити залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: О.А. Губська

А.Б. Парінов