Ухвала суду № 15860229, 27.04.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3173/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко Л.В.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" квітня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

суддів

при секретарі

за участю:

представника позивачаБорисюк Л.П.,

Беспалова О.О., Ключковича В.Ю.

Рижковій Ю.О.

Кузьміна Д.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродукт Логістикс»до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2009 року ТОВ «Укрпродукт Логістикс»звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у м. Житомирі в якому просило скасувати рішення № 0002542301/2 від 27.02.2009, № 0002542301/1 від 22.12.2008, та № 0002542301/0 від 21.10.2008.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивачем було надано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просив, крім зазначених податкових повідомлень-рішень, скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002542301/3 від 28.04.2009.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року позов задоволено.

Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 21.10.2008 за № 0002542301/0, від 22.12.2008 за № 0002542301/1, від 27.02.2009 за № 0002542301/2 та від 28.04.2009 за № 0002542301/3.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 22.08.2008 № 1160, від 19.08.2008 № 1284, виданих ДПІ у м. Житомирі працівниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 11.04.2007 по 30.06.2008, валютного та іншого законодавства за період з 11.04.2007 по 30.06.2008 за результатами якої складено акт від 06.10.2008 № 5611/23-1/35021464/0110.

Даним актом зафіксовано порушення ТОВ «Укрпродукт Логістикс»пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у звязку з віднесенням ним до складу валових витрат суми транспортних послуг в розмірі 3526310 грн., які не підтверджені відповідними документами, а саме: товарно-транспортними накладними.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002542301/0 від 21.10.2008, яким донараховано податок на прибуток в сумі 881578 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 346014 грн.

Не погоджуючи з прийнятим рішенням контролюючого органу, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

З 15.12.2008 по 17.12.2008 відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань, викладених у скарзі № 1615 від 24.10.2008 за результатами якої складено акт №7102/23-1/35021464/0110.

Скарги позивача залишено без задоволення і відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0002542301/1 від 22.12.2008, № 0002542301/2 від 27.02.2009 та №0002542301/3 від 28.04.2009.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Витрати платника податків, за винятком окремих законодавчих обмежень, можуть бути віднесені до складу валових витрат, якщо такі витрати були направлені на отримання доходу.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону, заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі. Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем надавались транспортно-експедиційні послуги і при їх наданні були складені акти виконаних робіт.

Згідно ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів, що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані субєктами господарювання, що залучались до виконання договору транспортного експедирування.

Отже, у випадку залучення експедитором до виконання договору транспортного експедирування інших осіб (якщо експедитор не здійснює перевезення самостійно, а лише організовує перевезення), підтвердженням витрат на оплату послуг цих осіб є рахунки, накладні тощо.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про безпідставність посилання відповідача на наказ Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого Міністерством юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568.

Згідно із п.п.11.4, 11.5, 11.6, 11.7. вказаних Правил, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто наявність товарно-транспортної накладної у посередника, який не є перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, не передбачена.

Крім того, вказані Правила перевезень визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Отже, правила перевезень, які і встановлюють наявність товарно-транспортної накладної, не стосуються експедиторів-посередників, які не є ні перевізниками (власниками транспортних засобів), ні вантажовідправниками, ні вантажоодержувачами.

Відтак, валові витрати позивача підтверджені первинними документами, які містять відомості про господарські операції та їх здійснення, обов'язковість ведення яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

суддя

суддя Л.П. Борисюк

О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович Повний текст ухвали складено та підписано 29.04.2011.