Постанова № 15855070, 05.04.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2011 р. № 2а-4232/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіКостіва М.В.,

при секретарі Билень Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Чорній Р.Ю.

від відповідачів: Томашівський О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоресурсполімер»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.08.2009 р. № 0005741520/0/185/8/10/15-2 та від 02.03.2010 р. № 0005741520/2 про визнання податкових зобовязань, -

ВСТАНОВИВ:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоресурс-полімер», м. Львів, до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова, м. Львів, про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Личаківському районі м. Львова за платежем податок на додану вартість № 0005741520/0/185/8/10/15-2 від 05.08.2009 р. на суму 51949,8 грн., у т.ч. за основним платежем 49476 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2473,8 грн.; та № 0005741520/2 від 02.03.2010 р. на суму 51946,3 грн., у т.ч. за основним платежем 49472,5 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2473,8 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2010 р. відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 14.07.2010 р.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі акту від 16.07.2009 р. № 443/15-2, яким встановлено завищення податкового кредиту на 79550 грн. внаслідок неврахування позивачем висновків попередніх актів щодо застосування звичайної ціни товару. Посилається на відсутність підстав для застосування у даному випадку звичайних цін відповідачем, оскільки такі застосовуються лише тоді, коли неможливо визначити звичайну ціну в інший спосіб; ненадання можливості обґрунтувати правильність застосування ціни; неврахування статистичних даних, недотримання процедури, передбаченої законом для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами. Посилається на скасування з аналогічних підстав рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2010 р. по справі № 2а-3880/09/1370 винесеного з тих же підстав податкового повідомлення-рішення з платежу податок на прибуток. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених у запереченні. Посилається на застосування позивачем в господарській діяльності занижених цін в операціях із повязаною особою своїм співзасновником Корпорацією “Енергоресурс-інвест”. Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Актом від 10.06.2009 р. № 376/15-2 про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість було встановлено факт завищення позивачем в р. 26 декларації (залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду) на суму 79550 грн. внаслідок неврахування позивачем висновків, зазначених в акті перевірки № 82/23-2/33862325 від 23.02.2009 р., в якому позивачу було зменшено відємне значення р. 26 на суму податку на додану вартість по декларації за вересень 2009 р.

На підставі акту від 10.06.2009 р. № 376/15-2 було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення за платежем податок на додану вартість №0005741520/0/185/8/10/15-2 від 05.08.2009 р. на суму 51949,8 грн., у т.ч. за основним платежем 49476 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2473,8 грн., яке за результатами адміністративного оскарження було скасоване в частині суми 3,50 грн., внаслідок чого було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0005741520/2 від 02.03.2010 р. на суму 51946,3 грн., у т.ч. за основним платежем 49472,5 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2473,8 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2008 р. реалізовував продукцію власного виробництва (стільникових полімерних конструкцій, ємностей, колодязів та резервуарів) своєму засновнику з часткою 88% - Корпорації “Енергоресурс-Інвест” за цінами, нижчими за фактичну собівартість продукції. У звязку із цим відповідач дійшов до висновку про необхідність застосування звичайних цін.

Згідно вимог п.4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно із пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Згідно із п. 1.20.2. вказаного Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Відповідно до п. 1.20.5-1, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Відповідно до п. 1.20.8., п. 1.20.10., обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Однак, належних доказів дотримання відповідачем зазначеної процедури (послідовності) перевірки підстав для застосування звичайної ціни, суду не надано.

Згідно із п. 13 Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності”, індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, позивач підставно включив оспорювану суму до податкового кредиту.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 6-12, 69 -71, 86, 137, 158, 159-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова № 0005741520/0/185/8/10/15-2 від 05.08.2009 р. та № 0005741520/2 від 02.03.2010 р..

3.Стягнути з ДПІ у Личаківському районі м. Львова на користь ТзОВ “Енергоресурс-Полімер” 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11.04.2011 року.

Суддя Костів М.В.