Постанова № 15792543, 13.05.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2011 р. Справа № 5021/480/2011

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О., суддя Пелипенко Н.М.,

при секретарі Новіковій Ю.В.,

за участю представників:

позивача –Білик Р.В.

третіх осіб –не з’явились

відповідача –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу позивача (вх. № 1704С/1-12) на ухвалу господарського суду Сумської області від 21 березня 2011 року у справі № 5021/480/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Сандра ЛТД”, м. Шостка Сумської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області, м. Суми

2. Казенне підприємство Шосткинський казенний завод “Зірка”, м. Шостка Сумської області

до виконавчого комітету Шосткинської міської ради, м. Шостка Сумської області

про визнання права власності,

встановила:

У березні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю “Сандра ЛТД” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до виконавчого комітету Шосткинської міської ради (далі - відповідач), в якому просило визнати за ним право власності на нежитлову будівлю пропускного пункту інв. №27301, загальною площею 53,8 м.кв. та будівлю інв. № 1082 площею 171,7 м.кв. за адресою: вул. Леніна, 36, м. Шостка Сумська область.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 21 березня 2011 року у справі № 5021/480/2011 (суддя Левченко П.І.) провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та стягнуто з позивача в доход державного бюджету України 402,00 грн. державного мита.

Позивач із ухвалою місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 21 березня 2011 року та передати справу на розгляд місцевого господарського суду.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що зазначена ухвала є незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права. Крім того, зазначає про правомірність його позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, яке підлягає захисту.

Відповідач та треті особи письмових відзивів на апеляційну скаргу не надали, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників в судове засідання.

Враховуючи те, що явка представників відповідача та третіх осіб не була визнана обов’язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача та третіх осіб за наявними матеріалами у справі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Приймаючи оскаржувану ухвалу про припинення провадження у справі від 21.03.2011 р. місцевий господарський суд виходив з того, що ні позивач, ні відповідач, ні треті особи не надали суду належних доказів того, що КП ШКЗ «Зірка»належали на праві власності спірні об'єкти нерухомого майна. Судом встановлено, що правовстановлюючі документи на нерухоме майно у третьої особи відсутні, а знаходження майна на балансі підприємства не є ознакою права власності підприємства, оскільки баланс не визначає підстав знаходження майна у володінні підприємства.

А оскільки відповідач не заперечує проти задоволення позову в зв’язку з тим, що спірне нерухоме майно не є його власністю, а з приводу оформлення права власності на це майно до нього позивач не звертався, будь-яких спірних правовідносин щодо згаданого майна між позивачем та відповідачем не існує, відповідач не порушував та не оспорював право власності на це майно чи право володіння цим майном позивача, то суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо права власності на нерухоме майно та припинив провадження у даній справі.

Однак колегія суддів не погоджується з вищевикладеними висновками місцевого господарського суду і вважає їх необґрунтованими та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Зокрема, одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою також визначено способи захисту суб’єктом господарювання та споживачем своїх прав і законних інтересів.

Звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав, позивач самостійно визначив право, яке на його думку, є порушеним.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що згідно з п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно затвердженого наказом Мін'юсту № 7/5 від 07.02.2002 р. (далі - положення № 7/5) оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування.

Підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, відповідно до п. 10 додатку № 1 положення № 7/5 про порядок реєстрації прав на нерухоме майно, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності

Позивач вважає, що його позовні вимоги є правомірними, оскільки позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясування наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання, а також яким чином особа, до якої позивачем пред’явлено позов, порушує права останнього, підлягає встановленню судом під час судового розгляду.

Для вирішення спору по суті суду необхідно встановити, які правовідносини виникли між сторонами у справі та які права чи законні інтереси позивача порушено відповідачем, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом.

В разі встановлення судом відсутності підстав для задоволення позову та відсутності обставин, які б свідчили про порушення прав позивача, господарському суду необхідно прийняти відповідне судове рішення.

Проте, господарський суд, в порушення вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України, не встановив наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов’язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту.

Місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваної ухвали не з‘ясував належним чином обставини справи, докази або наявні факти чи відсутність певних доказів, не вирішив питання по суті заявлених позовних вимог в залежності від поданих сторонами доказів, припинив провадження у справі.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд Сумської області зробив помилковий висновок про наявність підстав для застосування п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України і не розглянув справу по суті, в зв‘язку з чим, ухвала суду першої інстанції від 21.03.2011 р. у справі № 5021/480/2011 є необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права, без дослідження дійсних обставин справи та підлягає скасуванню, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 7 статті 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцію ухвал, в тому числі про припинення провадження у справі, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 статті 104, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 21.03.2011 р. у справі №5021/480/2011 скасувати.

Справу передати на розгляд до господарського суду Сумської області.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Пелипенко Н.М.

Повний текст постанови по справі підписаний 11 травня 2011 року