Постанова № 15792535, 13.05.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2011 р. Справа № 5021/742/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Федосєєвій Х.В.

за участю представників сторін:

кредитора - ОСОБА_1, дов. б/н від 01.04.2011р., ТОВ юридична фірма «ЛЕГІС»;

боржника - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ юридична фірма "ЛЕГІС" м. Харків (вх. № 1770Х/2) на ухвалу господарського суду Сумської області від 31.03.11 р. у справі № 5021/742/2011

за позовом ТОВ юридична фірма "Легіс" м. Харків

до ТОВ "Добробут-1" с. Обложки

про визнаня банкрутом

ВСТАНОВИЛА:

Кредитор - ТОВ юридична фірма "ЛЕГІС" м. Харків звернувся до господарського суду Сумської області з заявою про порушення по відношенню до боржника ТОВ «Добробут-1», с. Обложки, Глухівського району, Сумської області провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Сумської області (суддя Костенко Л.А.) від 31.03.2011 р. по справі № 5021/742/2011 заяву кредитора повернуто без розгляду.

Ухвалу мотивовано з посиланням на невідповідність вимог кредитора вимогам ст. ст. 1, 9, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Кредитор з ухвалою господарського суду не погоджується, вважає її незаконною та необґрунтованою, подав апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог кредитор посилається на те, що господарський суд при винесенні оскаржуваної ухвали безпідставно проігнорував його доводи стосовно того, що безспірність вимог кредитора до боржника підтверджується відповіддю боржника на претензію кредитора від 30.09.2010 р. в якій він визнав наявність заборгованості, а також фактом невиконання платіжної вимоги-доручення № 1 від 21.02.2011 р. на списання грошових коштів з боржника.

Боржник в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, відзиву чи пояснення по скарзі не надав, про причини неприбуття представника суд не повідомив.

Враховуючи факт належного повідомлення боржника про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчить подана кредитором заява, в ній останній з посиланням на невиконання боржником безспірних вимог кредитора, та на відсутність боржника за місцезнаходженням, просив суд порушити по відношенню до останнього провадження у справі про банкрутство. Зазначену заяву кредитором мотивовано ст. ст. 1, 12 ГПК України, 1, 6, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В обґрунтування безспірності своїх вимог до боржника, а водночас невиконання їх останнім, кредитор посилався на відповідь боржника на претензію кредитора від 30.09.2010 р. в якій він визнав наявність заборгованості, а також на факт невиконання банком платіжної вимоги-доручення № 1 від 21.02.2011 р. на списання грошових коштів з боржника.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, крім іншого виходив з того, що кредитор не подав суду належних доказів безспірності вимог, а саме, виконавчих документів.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі - Закону).

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону предметом доказування є визнання безспірності заявлених вимог та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Предметом доказування в такому випадку є встановлення факту відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням, а також обставин, що свідчать про неплатоспроможність боржника.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року № 2452-IV, який набрав чинності з 1 квітня 2005 року) місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом; місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року № 2452-IV) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства передбачається обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте, установчі документи ТОВ "Добробут-1" в матеріалах справи відсутні, вони не надавалися заявником з метою з'ясування питання про те, який орган або особа уповноважений виступати від імені товариства, яка його адреса, а відтак, і місцезнаходження юридичної особи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що заявник при зверненні до суду не надав належних та допустимих доказів відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Відповідно до Державного класифікатора України, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004, підприємницька діяльність - самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Але, заявником не було надано будь-яких доказів відсутності підприємницької діяльності боржника, а також ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності

Кредитором при зверненні до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника не вказано обставин, що свідчать про безспірність вимог до боржника в розумінні відповідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та Закону України «Про виконавче провадження», до заяви не додано доказів дій заявника щодо стягнення суми боргу в примусовому порядку та неможливості задовольнити вимоги кредитора в тому числі шляхом звернення стягнення за рахунок активів боржника.

В якості доказу наявності безспірних вимог заявником додано до заяви копії претензії № 12-1/2010 від 22.09.10р. до боржника із вимогою сплатити заборгованість в смі 90000,00 грн. та відзив боржника від 30.09.2010р. із визнанням суми боргу.

В розумінні ст.1 Закону, безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Судова практика доказування безспірності вимог кредиторів не визнає вимоги визнані боржником як безспірні, зокрема відповідь боржника з визнанням вимог кредитора не приймається як доказ безспірності вимог, оскільки останній виключений з переліку виконавчих документів згідно яких провадиться списання грошових коштів з рахунків боржника.

У відповідності до пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 15 "Про судову практику в справах про банкрутство", безспірність грошових вимог кредитора за грошовими зобов'язаннями підтверджується виконавчими документами, виключний перелік яких передбачено у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Пункт 32 вказаної вище постанови рекомендує повертати заяву кредитора про порушення справи про банкрутства, якщо заявником не дотримано мінімального тримісячного строку з дня винесення постанови державним виконавцем про порушення виконавчого провадження.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність у заявника безспірних грошових вимог до ТОВ «Добробут-1».

З вищенаведеного вбачається, що скаржник в порушення вимог ст. 33 ГПК України не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень на рішення попередніх інстанцій

Отже, недоведеність неплатоспроможності боржника, відсутності підприємницької діяльності боржника, а також недоведеність факту відсутності керівних органів боржника за його місцезнаходженням правомірно визначені господарським судом як підстави для повернення поданої заявником заяви про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Добробут-1», в звязку з чим, оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга є необгрунтованою, тому - не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, п.1 ч.1 ст.103, ст.105, ст.106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю юридична фірма "ЛЕГІС" м. Харків залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Сумської області від 31.03.11 р. по справі №5021/742/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 13 травня 2011 року

Головуючий суддя

Суддя

Суддя