Постанова № 15792374, 24.05.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2011                                                                                           № 11/447

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Буравльова С.І.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників:

позивача – Хлапук А.М.;

відповідача – Кулеба О.М.;

прокуратури – Цюкало Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва

на рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2010

у справі № 11/447 (суддя – Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ТІТАЛ»

до Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ТІТАЛ» (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - відповідач) основного боргу у розмірі 498 134,00 грн., 3% річних у розмірі 12 569,35 грн., інфляційних втрат у розмірі 36 363,78 грн., пені у розмірі 418,97 грн. та штрафу у розмірі 29 328,49 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.11.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 11/447.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.11.2010 у справі № 11/447 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у розмірі 498134,00 грн., 3% річних в розмірі 12569,35 грн. та інфляційні втрати в розмірі 36363,78 грн.

          Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 15.11.2010 заступник прокурора м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2011 порушено апеляційне провадження у справі № 11/447.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2010 у справі № 11/447 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, суд встановив:

Між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) 22.07.2009 був укладений договір № 21-6/26 на поставку продукції спеціального призначення – пожежно-рятувальних автомобілів АРА-м (2705)-510, на шасі ГАЗ-2705 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити у власність замовнику пожежно-рятувальні автомобілі АРА-м (2705)-510, на шасі ГАЗ-2705, ТУ У 34.1-24571799-008:2007 власного виробництва (далі – продукція) у кількості 4 штуки, згідно Специфікації (Додаток 1), що є невід’ємною частиною Договору, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна Договору становить 2992500,00 грн. в тому числі ПДВ – 498750,00 грн. за цінами відповідно до специфікації з врахуванням транспортних витрат. Продукція повинна бути поставлена замовнику в термін до 18.12.2009 (п. 3.3 Договору).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що розрахунок за продукцію спеціального призначення здійснюється при наявності коштів на реєстраційному рахунку замовника протягом 10 банківських днів з моменту поставки частини продукції за поставлену частину або з моменту поставки продукції у повному обсязі на підставі акту приймання-передавання, накладної та рахунку-фактури постачальника.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, він за своєю правовою природою є договором поставки (ст. 712 ЦК України), за умовами якого продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов’язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що приймання-передача продукції кожної поставки здійснюється у присутності представників сторін, за накладними та актами прийняття-передачі в місці постачання продукції, при наявності зазначених в пункті 3 Договору документів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в межах виконання укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу продукцію у кількості 4-х спеціальних автомобілів на загальну суму 2992500,00 грн. за видатковою накладною №РН-031 від 30.09.2009 на суму 2992500,00 грн.

Факт отримання відповідачем продукції, зазначеної у видатковій накладній, підтверджується підписом його представника на зазначеній видатковій накладній та довіреністю на отримання товару, а також актом № 110/1540/о-п приймання-передачі (внутрішнього переміщення) автомобілів АРА-м (2705)-510 на шасі ГАЗ-2705 від 30.09.2009, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідність вироблених позивачем аварійно-рятувальних автомобілів АРА-м (2705)-510 підтверджена Сертифікатом відповідності серії ДЗ № 704880, виданим ДП «Укрметртестстандарт».

Зауважень щодо кількості, якості, комплектності поставленого товару відповідач позивачу не висував. А за таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач свої зобов’язання за Договором виконав належним чином.

Разом з тим, відповідач не в повному обсязі виконав свої зобов’язання щодо здійснення оплати за поставлену продукцію та сплатив позивачу лише 2494366,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем не погашена та відповідно до розрахунку останнього становить 498134,00 грн.

Факт часткової оплати за поставлену продукцію підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем від 01.01.2010.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що передбачена п. 2.2 Договору умова про те, що розрахунок за продукцію здійснюється при наявності коштів на реєстраційному рахунку, не звільняє відповідача від обов’язку здійснити оплату за поставлений та отриманий товар, у погоджений сторонами строк.

Крім того, відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, установи мають право брати зобов’язання щодо видатків або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів; обсяг бюджетних зобов’язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов’язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов’язаннями в поточному році.

Таким чином, законодавством України передбачено, що зобов’язання минулих періодів повинні здійснюватися в першу чергу, вони мають пріоритетне значення.

Бюджетне зобов’язання щодо оплати поставки по Договору №21-6/26 від 22.07.2009 виникло у 2009 році, оскільки поставка у повному обсязі була здійснена 28.12.2009.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України відповідач в 24.07.2009 прийняв до сплати та зареєстрував у Державному казначействі України фінансове зобов’язання у розмірі 2992500,00 грн. за Договором № 21-6/26, що підтверджується відмітками на реєстрі зобов’язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором №21-6/26 і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі Державного казначейства України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність бюджетного фінансування не звільняє відповідача від виконання зобов’язань щодо оплати поставленої та прийнятої продукції.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем доведено належне виконання прийнятого на себе за Договором зобов’язання з поставки замовленої відповідачем продукції. Разом з тим, доказів повної оплати останньої чи наявності підстав для непроведення решти платежу відповідачем не надано, а отже судом першої інстанції правомірно задоволені вимоги в цій частині.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем порушені строки розрахунку за отриману продукцію.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом ( ст. 611 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання зобов’язання перед позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 12569,35 грн. та інфляційних втрат в розмірі 36363,78 грн., розрахунок яких є правильним та не суперечить чинному законодавству.

Також суд першої інстанції обґрунтовано залишив без задоволення вимоги про стягнення 0,1% пені у розмірі 418,97 грн. та 7% штрафу у розмірі 29 328,49 грн. на підставі ст. 231 ГК України, оскільки встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України санкції є відповідальністю, яка наступає в силу закону, і спрямована на захист інтересів тих учасників господарських відносин, які приймають на себе зобов’язання за рахунок державних коштів.

Враховуючи те, що позивач не є суб’єктом господарювання, який фінансується за рахунок державних коштів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив останньому у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафу в порядку ч. 2 ст. 231 ГК України.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2010.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора м. Києва залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 15.11.2010 у справі № 11/447 - без змін.

2. Матеріали справи № 11/447 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та прокуратурі.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

27.05.11 (відправлено)