Постанова № 15792369, 23.05.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2011 № 51/324

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Гаврилюка О.М.

суддів:

за участю секретаря судового засідання Рижової В.В.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1 дов. від 01.04.2011 року № 110/04/11

від відповідача: ОСОБА_2 дов. від 20.07.2010 року № 1585

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” на рішення господарського суду м. Києва від 19.01.2011 року

у справі № 51/324 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія”, м. Київ

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, м. Київ

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулося Відкрите акціонерне товариство „Страхове товариство „Гарантія” з позовом та уточненнями до нього до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди від 30.03.2007 року, укладеного між сторонами по справі, з моменту його укладення.

Рішенням від 19.01.2011 року господарський суд м. Києва у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду ВАТ „СТ „Гарантія” звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 19.01.2011 року по справі № 51/324 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2011 року апеляційна скарга позивача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 51/324 у судовому засіданні за участю представників сторін.

В судовому засідання 23.05.2011 року представником відповідача були заявлені клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів. Після обговорення колегія суддів залучила до матеріалів справи довідку Печерського відділу ДСО Управління ДСО при ГУ МВС України в м. Києві від 20.05.2011 року № 24/19-328/пн, договір позички від 30.03.2007 року, оскільки на момент прийняття рішення місцевим господарським судом довідки від 20.05.2011 року № 24/19-328/пн не було, а отже відповідач не міг її подати, а на договір від 30.03.2007 року представник відповідача посилався як на підставу для передання колишнім директором філії позивача своєї частки нерухомості в оренду філії позивача під його же керівництвом та чому апеляційним господарським судом має бути надано правову оцінку. В залученні інших доказів було відмовлено через те, що частина з них вже наявна в матеріалах справи на аркушах справи 52, 53, 54, а щодо іншої частини доказів представник відповідача не обґрунтував неможливості їх подання в суді першої інстанції. Також в судовому засіданні 23.05.2011 року представником позивача були підтримані вимоги своєї апеляційної скарги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія виходить із наступних обставин.

05.05.2006 року Відкрите акціонерне товариство „Страхове товариство „Гарантія” відповідно до наказу № 19-к призначило ОСОБА_4 на посаду директора „Київської регіональної дирекції” філії Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (а.с.98).

23.05.2006 року Президент ВАТ „СТ „Гарантія” оформило нотаріально посвідчену довіреність № 1613 на директора „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_4 на укладення від імені та в інтересах ВАТ „СТ „Гарантія” будь-яких договорів, правочинів, визначаючи на свій розсуд ціну та інші суттєві умови договорів (а.с.56, 95).

29.03.2007 року ОСОБА_5 з однієї сторони (продавець) та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з другої сторони (покупці) уклали Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого продавець продавав, а покупці купили в рівних частках кожен, належну продавцю на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 площею 93,7 м2. Ціна договору становила 1836180 грн., що на день укладання договору становило 363600 доларів США (а.с.82-83). Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального договору ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 492Д, що також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 29.03.2007 року № 3764933 (а.с.84).

30.03.2007 року Фізична особа підприємець ОСОБА_3 (орендодавець) та Відкрите акціонерне товариство „Страхове товариство „Гарантія” в особі директора філії „Київської регіональної дирекції” ОСОБА_4 (орендар) уклали договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець зобовязувався передати орендареві у строкове платне користування приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 93,7 м2, а орендар зобовязувався сплачувати орендодавцеві орендну плату. Щомісячна орендна плата встановлювалася, виходячи з вартості орендної плати 277 грн. 75 коп. за 1 м2, і становила 26025 грн. 18 коп. Строк договору оренди становив 11 календарних місяців з моменту підписання договору та прийняття приміщення, що орендується, за актом передання-приймання (а.с.20-21).

01.04.2007 року ФОП ОСОБА_3 та ВАТ „СТ „Гарантія” в особі директора „КРД” Філії ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_4 підписали акт приймання передачі орендованого приміщення (а.с.22).

06.04.2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували за собою право власності на придбану ними квартиру по АДРЕСА_1, що підтверджується Реєстраційним посвідченням № 036574, виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна (а.с.85).

Відповідно до виписок з особового рахунку 14.05.2007 року (а.с.201), 13.06.2007 року (а.с.202), 10.07.2007 року (а.с.203), 03.08.2007 року (а.с.204), 11.09.2007 року (а.с.205), 04.10.2007 року (а.с.206) „КРД” філія ВАТ „СТ „Гарнтія” перераховувала ФОП ОСОБА_3 по 26025 грн. 18 коп. за оренду приміщення.

05.12.2007 року ФОП ОСОБА_3 та ВАТ „СТ „Гарантія” в особі директора „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди від 30.03.2007 року відповідно до умов якої сторони дійшли згоди вважати договір оренди від 30.03.2007 року припиненим з 01.01.2008 року за згодою сторін (а.с.208).

31.12.2007 року ФОП ОСОБА_3 та ВАТ „СТ „Гарантія” в особі директора „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” підписали акт передачі-приймання приміщення, зі змісту якого вбачається, що орендоване майно було повернуто позивачем відповідачу (а.с.207).

15.02.2008 року ВАТ „СТ „Гарантія” відповідно до наказу № 10/1-К звільнило ОСОБА_4 з посади директора „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” за власним бажанням (а.с.97).

Вважаючи, що договір оренди від 30.03.2007 року порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, останній звернувся з позовом до господарського суду.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

В позовній заяві та уточненнях до неї позивач посилається на те, що його представником директором „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” договір оренди було укладено за зловмисною домовленістю з відповідачем оскільки вони є родичами, договір оренди укладений по завищеній ціні, орендоване приміщення фактично не використовувалося.

Втім такі припущення не можуть прийняті висновки-припущення позивача щодо вчинення оспорюваного договору не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки, позивачем не доведено належними доказами факту завищення вартості оренди, факт наявності родинного звязку між колишнім представником позивача і відповідачем не підтверджений документально, а сама наявність чи відсутність фактичного користування обєктом оренди не є тією обставиною, яка впливає на чинність договору оренди.

Так подані сторонами звіти не можуть бути прийняті як належні докази судом, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Наданий позивачем звіт про проведення незалежного дослідження вартості орендної плати для нерухомості в м. Києві станом на 2007 рік (а.с.23-41) та наданий відповідачем звіт про визначення ймовірної ринкової місячної 2305орендної плати за квартиру № 1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (58-92) оскільки вони складені особами, що не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку експерта.

Факт наявності родинного звязку як батька та сина між колишнім представником позивача і відповідачем підтверджувався представником відповідача в судовому засіданні 23.05.2011 року, проте він не підтверджений документально.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином на підтвердження факту наявності родинного звязку між колишнім представником позивача і відповідачем мали б бути надані свідоцтво про народження відповідача чи довідка з органів РАГСу, а не усні пояснення представників сторін по справі.

Щодо відсутності фактичного користування позивачем обєктом оренди за оспорюваним договором оренди від 30.03.2007 року на підтвердження чого відповідачем було надано договір оренди нежитлового приміщення від 14.03.2007 року № 14/03/2007 (а.с.111-118) з додатковими угодами до нього (а.с.19-120) та договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 15.03.2007 року № 15/03 (а.с.108-109) з додатковою угодою до нього (а.с.110) по АДРЕСА_2, то даний доказ не може однозначно слугувати як підстава для відсутності у позивача необхідності в додаткових орендованих площах, оскільки їх розмір визначається розвитком бізнесу компаній, про що судити колегія суддів не може.

Втім відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобовязаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004 року № 1952-IV, в редакції закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна.

Відповідно до п. 5 розділу V Прикінцеві положення Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація обєктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до Реєстраційного посвідчення № 036574, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували за собою право власності на придбану ними квартиру по АДРЕСА_1 06.04.2007 року (а.с.85), тобто після укладення договору позички від 30.03.2007 року та оренди від 30.03.2007 року.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідач не мав права передавати в оренду нерухоме майно до того, як ним було зареєстровано своє право власності на нього.

Тобто всупереч до ч. 2 ст. 203 ЦК України відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо здавання в оренду квартири АДРЕСА_1 площею 93,7 м2.

Також як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір оренди від 30.03.2007 року (а.с.20-21) з однієї сторони був підписаний Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3, який мав право власності на 1/2 частину обєкта оренди (а.с.82, 85), а іншу 1/2 частини обєкта оренди передавав в оренду на підставі договору позички від 30.03.2007 року (а.с.209), та з другої сторони директором „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_4, який мав право власності на іншу 1/2 частину цього ж обєкту оренди (а.с.82, 85) та який передав в безоплатне користування орендодавцеві на підставі договору позички від 30.03.2007 року свою частку в майні (а.с.209).

Хоча директор „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_4 і діяв не підставі довіреності від 23.05.2006 року № 1613, виданої ВАТ „СТ „Гарантія”, яка надавало йому право укладати від імені та в інтересах ВАТ „СТ „Гарантія” будь-які договори, правочини, визначаючи на свій розсуд ціну та інші суттєві умови договорів (а.с.56, 95), проте укладаючи спірний договір оренди від 30.03.2007 року ним не були враховані положення ч. 3 ст. 238 ЦК України, якою визначається, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Таким чином оскільки за договором оренди від 30.0.2007 року ОСОБА_4, представляючи інтереси ВАТ „СТ „Гарантія” з боку орендаря та у своїх інтересах як власник майна, то колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що договір оренди від 30.0.2007 року був підписаний з порушеннями ч. 3 ст. 238 ЦК України.

Таким чином всупереч до ч. 2 ст. 203 ЦК України представник позивача пр. укладенні спірного договору оренди від 30.03.2007 року директор „КРД” філія ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_4 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо отримання в оренду квартири АДРЕСА_1 площею 93,7 м2.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так як колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що при укладанні оспорюваного договору оренди від 30.03.2007 року, укладеного між сторонами по справі, з боку обох сторін були допущені порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України, то такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву від 03.11.2010 року № 01-11-1 просив місцевий господарський суд застосувати строк позовної давності.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач в уточнюючій позовній заяві стверджував, що позивачу не було відомо про укладення оспорюваного правочину, оскільки усі дії повязані виконанням умов договору вчинялися тією ж особою, яка його і уклала, тобто директором „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія”, а сам позивач дізнався про спірний договір оренди лише після порушення провадження у справі № 16/368 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ВАТ „СТ „Гарантія” про стягнення 113589 грн. 54 коп., тобто після 23.07.2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскільки філія позивача „Київська регіональна дирекція” має самостійний баланс, відособлене майно, свої рахунки в фінансових установах, то позивач міг довідатися про порушення свого права з боку своєї філії під час проведення аудиторської перевірки за 2007 рік, тобто після 01.01.2008 року. Таким чином початок перебігу трирічного строку позовної давності має обраховуватися з цієї дати і закінчуватися 01.01.2011 року. Так як позивач звернувся з даним позовом до суду 08.10.2010 року, що підтверджується відбитком штемпеля поштового відділення на конверті № 12957493 (а.с.45), то позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не бере до уваги посилання відповідача на письмові пояснення колишнього спеціаліста зі страхування/начальника відділу страхування „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_7 (а.с.52), колишнього бухгалтера „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_8 (а.с.53) та колишнього директора „КРД” філії ВАТ „СТ „Гарантія” ОСОБА_4 (а.с.54), оскільки твердження, що в них зазначені містять суперечливий характер із твердженнями чинного Президента ВАТ „СТ „Гарантія” Ногача Миколи Івановича (а.с.193), та до того ж відповідно до Господарського процесуального кодексу України показання свідків не є доказом у господарському процесі, а в тих процесах, де вони визнаються в якості доказів, то вони даються під присягою.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду вважає неналежними доказами фактичного користування позивачем обєктом нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 довідку Печерського відділу ДСО Управління ДСО при ГУ МВС України в м. Києві від 20.05.2011 року № 24/18-328/пн та акт звірки взаємних розрахунків (а.с.210-211), оскільки договір про надання послуг охорони від 01.05.2007 року № 140-Д об/2007/Печ Ц, який діяв з 01.05.2007 року по 01.01.2008 року, може однозначно свідчити лише про те, що „КРД” філія ВАТ „СТ „Гарантія” оплачувало послуги з охорони за час дії цього договору на посаді керівника „КРД” філія ВАТ „СТ „Гарантія” перебував ОСОБА_4, який володів 1/2 частиною такого обєкту нерухомості.

Переглянувши відповідно до ст. 101 ГПК України даний спір колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового рішення про задоволення позову ВАТ „СТ „Гарантія” про визнання недійсним договору оренди від 30.03.2007 року, укладеного між сторонами по справі, з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України колегією суддів апеляційного господарського суду здійснено перерозподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 83, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” на рішення господарського суду м. Києва від 19.01.2011 року по справі № 51/324 задовольнити повністю.

2.Рішення господарського суду м. Києва від 19.01.2011 року по справі № 51/324 скасувати повністю.

3.Прийняти нове рішення по справі, яким позов задовольнити повністю. Визнати недійсним договір оренди від 30.03.2007 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Страхове товариство „Гарантія” та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3, з моменту його укладення.

4.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (01601, м. Київ, Печерський узвіз, будинок 3, ідентифікаційний код 14229456) 85 грн. державного мита за розгляд позовної заяви, 42 грн. 50 коп. за розгляд апеляційної скарги та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Видачу виконавчих документів доручити господарському суду м. Києва.

6.Матеріали справи № 51/324 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписаний_26.05.2011 р.__

Головуючий суддя

Судді