Ухвала суду № 15755108, 10.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" травня 2011 р. м. КиївК-42057/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 року

по справі № 2а-15969/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У."

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт Ф.К.А.У." звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.11.2009 року №0007762306 та від 21.12.2009 року №0009042306/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2010 року у задоволенні вказаного позову відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.10.2009 року по 22.10.2009 року відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за лютий 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року, за результатами проведення якої складений акт від 28.10.2009 року №1891/23-06/34431547.

Згідно висновків даного акту податковий орган встановив порушення позивачем пп.7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон №168/97-ВР), у зв'язку із чим податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 09.11.2009 року №0007762306/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування на 12255188 грн.

В період з 25.11.2009 року по 7.12.2009 року працівниками відповідача проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за серпень, вересень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.07.2009 року по 31.08.2009 року, за результатами проведення якої складений акт від 07.12.2009 року №2116/23-06/34431547.

Даним актом встановлено порушення позивачем пп.7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону № 168/97-ВР, в результаті чого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2009 року №0009042306/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 року на 1538165 грн. та за вересень 2009 року на 12000260грн.

Висновки податкового органу щодо завищення заявленої суми бюджетного відшкодування по ПДВ ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно відносив суми ПДВ до податкового кредиту у періоди, відмінні від періоду виписки відповідних податкових накладних. Позивач неправомірно сформував податковий кредит з використанням зазначених сум податку, оскільки на момент виникнення права на податковий кредит таким правом не скористався одночасно з поданням декларацій по ПДВ не подав до податкового органу скарги на контрагентів постачальників щодо відмови у наданні податкових накладних. Податковий орган вважає, що позивач не має права на бюджетне відшкодування за вказані періоди, оскільки податковий кредит сформований за даними податкових накладних попередніх періодів. На думку відповідача, право формувати податковий кредит за такими податковими накладними позивач мав би лише у разі подання скарг на своїх постачальників.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Період виникнення права на податковий кредит та дата виписування податкової накладної можуть не збігатися, що в свою чергу спростовує висновки податкового органу про неправомірність заявлення позивачем сум ПДВ до бюджетного відшкодування у зв'язку з формуванням податкового кредиту в іншому періоді, ніж на дату оформлення податкової накладної.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (пп. "а"пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону).

Встановлено, що податковий орган не оспорює правильність здійснених позивачем розрахунків. Факт перерахування відповідних сум ПДВ контрагентам при здійсненні оплати за поставлені товари підтверджено належними доказами та відповідачем не заперечується.

Підставою для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування стали висновки податкового органу, що попереднім податковим періодом для бюджетного відшкодування вважатиметься лише місяць, що передує звітному.

Разом з тим, як правильно зазначено апеляційним судом, така позиція не узгоджується з положеннями пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в якому вжито термін попередні податкові періоди, з чого вбачається, що законодавець мав на увазі усі податкові періоди, які передують звітному, а не лише попередній звітний місяць.

Попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному податковому періоду, а залишок від'ємного значення ПДВ після бюджетного відшкодування, включений до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, підлягає бюджетному відшкодуванню у будь-який з наступних звітних періодів у разі проведення розрахунків за товари в частині від'ємного значення ПДВ.

Платник ПДВ має право заявляти бюджетне відшкодування з урахуванням показників усіх періодів, які передують звітному з урахуванням строків давності, яких в даному випадку позивач дотримав.

Враховуючи наведене, суми ПДВ заявлені позивачем у податкових деклараціях до відшкодування сформовані ним відповідно до вимог вищевказаного Закону.

При цьому, податковим органом не заперечується факт придбання позивачем товарів з метою їх використання у господарській діяльності та оподатковування таких операцій. Придбані товари реально поставлені позивачу, у зв'язку із чим, останній сплатив ПДВ у складі вартості таких товарів.

Вказане підтверджує обґрунтованість включення позивачем сум ПДВ, сплачених постачальникам, до складу податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанцій обґрунтовано не прийняв до уваги посилання податкового органу на необхідність подання позивачем скарг на постачальників щодо відмови виписування податкових накладних, оскільки за змістом пп.7.2.6 .п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР звернення з такими скаргами є правом платника, а не обов'язком. Крім того, подання таких скарг передбачено у випадках відмови контрагента виписувати податкову накладну. В даному випадку податкові накладні були виписані контрагентами позивача, але отримані останнім із запізненням, що не зумовлює необхідність звернення платника до податкового органу з відповідними скаргами.

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та поставка товарів, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таким чином, позивачем правомірно сформований податковий кредит в періоді отримання відповідної податкової накладної.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, правильним є висновок апеляційного суду, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів правомірність прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до ст. 224 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 року по справі № 2а-15969/10/2670 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписМаринчак Н.Є.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О. Ухвала складена у повному обсязі 13.05.2011р.