Рішення № 15710676, 19.05.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

19 травня 2011 р. Справа 7/72/2011/5003

за первісним позовом: Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго МАЯК" Відкритого акціонерного товариства "Маяк", м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-форум", м.Вінниця

про стягнення 146 801,07 грн.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-форум", м.Вінниця

до: Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго МАЯК" Відкритого акціонерного товариства "Маяк", м.Вінниця

про визнання недійсним договору приєднання від 01.01.2010 року № 3/10

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники:

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_1 - представник, довіреність № б/н від 21.01.2009 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 13.07.2000 року.

відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом: ОСОБА_2 - представник, довіреність № б/н від 04.05.2011 року, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 04.02.1997 року.

ВСТАНОВИВ :

Надійшов позов про стягнення з ТОВ "Авто-форум" на користь ДП "Теплокомуненерго МАЯК" ВАТ "Маяк" заборгованості у розмірі 146801,07 грн. за надані послуги теплопостачання.

Ухвалою суду від 18.04.2011 року було порушено провадження у справі № 7/72/2011/5003 та призначено судове засідання на 04.04.2011 року.

04.04.2011 року надійшла зустрічна позовна заява про визнання недійсним договору приєднання № 3/10 від 01.01.2010 року.

Ухвалою від 04.05.2011 року зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду об'єднавши разом з первісним позовом в одне провадження за № 7/72/2011/5003 та призначити зустрічну позовну заяву разом з первісним позовом до розгляду 18.05.2011 року.

16.05.2011 року до суду надійшов відзив позивача за первісним позовом на зустрічну позовну заяву в якому останній просить в задоволенні зустрічного позову відмовити посилаючись на наступне:

- на момент укладення оспорюваного договору стороні ДП "Теплокомуненерго МАЯК" ВАТ "Маяк" не було відомо про те, що директор ТОВ "Авто-форум" відсутній і що договір від 01.01.2010 року № 3/10 підписувався не директором;

- ТОВ "Авто-форум" після підписання договору вчинило ряд дій, що свідчать про прийняття до виконання оспорюваного договору, а саме: отримання без заперечень послуг з теплопостачання; підписання актів показників лічильника спожитого тепла;

- оспорюваний договір відповідає вимогам чинного законодавства.

Справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами оскільки від сторін не надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2010 року між Дочірнім підприємством "Теплокомуненерго Маяк" Відкритого акціонерного товариства "Маяк" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-форум" (Споживач) був укладений договір приєднання про надання послуг теплопостачання № 3/10, за умовами якого Виконавець зобовязався надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а споживач зобовязався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених даним договором за умови безперебійного і в повному обсязі забезпечення енергоносіями, паливом, електроенергією, водою.

Згідно з п. 4 договору приєднане теплове навантаження становить 0,29671 Гкал/год.

Пунктом 5 договору встановлені тарифи на послуги. При цьому приєднане теплове навантаження з централізованого опалення та гарячого водопостачання (підігрів), опалювальна площа та наявність лічильників теплової енергії (опалення, гаряча вода) Споживача - встановлені сторонами даного договору на підставі двостороннього акту, який є невід'ємною частиною договору.

В п.6 Договору встановлено, що у випадку зміни тарифів органом місцевого самоврядування або іншим органом в установленому порядку, ці тарифи діють для сторін даного договору з моменту їх введення.

Відповідно до п.8 договору Виконавець щомісячно в строк до 25 числа місяця попереднього до надання послуг надає споживачу рахунок на попередню плату теплової енергії. Споживач зобов'язаний оплатити кожний рахунок протягом трьох календарних днів з дня його отримання. Крім того, виконавець щомісячно надає споживачеві до 10 числа місяця, що настає за місяцем, в якому надані послуги, рахунки-фактури за фактично надані за цим договором послуги, платежі за які вносяться споживачем в 3-денний строк після отримання рахунку-фактури або через 6 календарних днів після їх відправлення (за мінусом сум попередньої оплати).

За несвоєчасне внесення плати та невиконання зобов'язань за даним договором із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен календарний день прострочки та штраф в розмірі 100 грн. за кожен випадок вказаних порушень (п.10 Договору).

Згідно п.12 Договору при наявності заборгованості за послуги, надані в попередньому періоді, кошти отримані за послуги, надані в поточному місяці, зараховуються в рахунок погашення попередньої заборгованості незалежно від призначення платежу вказаного в платіжному документі.

Пунктом 14 вказаного Договору передбачено обовязок Споживача оплачувати послуги в установлені даним договором строки.

Судом встановлено, що 31.12.2009 року між сторонами підписано акт про визначення опалювальних площ, приєднаного навантаження та надання гарячого водопостачання.

Як вказує позивач у позовній заяві вартість наданих відповідачу послуг за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року стягнута з відповідача за рішенням господарського суду Вінницької області від 16.06.2010 року (справа № 2/74-10), яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 року (а.с.11-14, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи за період з 01.04.2010 року по 28.02.2011 року позивачем було надано відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води та нараховано плату за приєднане теплове навантаження на загальну суму 141158,16 грн..

Наведене підтверджується рахунками-фактурам та двосторонніми актами про використану теплову енергію і гарячу воду (а.с.15-30, т.1).

Нарахування плати за теплову енергію та приєднане теплове навантаження проводилось позивачем відповідно до умов укладеного договору та діючих тарифів, затверджених рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2784 від 10.12.2009 року "Про затвердження тарифів на теплову енергію, опалення, підігрів води та гаряче водопостачання для бюджетних організацій та інших споживачів, що виробляється дочірнім підприємством "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" опублікованого у "Вінницькій газеті" № 102 (2576) від 22.12.2009 року та рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 3009 від 28.12.2010 року "Про коригування двоставкових тарифів на надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для бюджетних організацій та інших споживачів, що виробляється дочірнім підприємством "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" (а.с.31-33, т.1).

Однак, товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-форум" взяті на себе зобовязання за укладеним договором не виконало, за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води не розрахувалось, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 141158,16 грн..

Факт відсутності проведення розрахунків за отримані послуги не заперечується відповідачем за первісним позовом, а також, крім іншого, підтверджується довідкою позивача від 28.04.2011 року № 188 за підписом директора та головного бухгалтера (а.с.59, т.1).

У зв'язку з тим, що відповідач в добровільному заборгованість не сплатив, дочірнє підприємство "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" звернулось до суду з позовом про стягнення 146801,07 грн. заборгованості, з яких 141158,16 грн. - основного боргу, 3203,56 грн. - пені, 600,00 грн. - штрафу, 1219,30 грн. - інфляційних втрат, 620,05 грн. - 3% річних.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог за первісним позовом виходячи з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбаченим законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Укладений між сторонами договір № 3/10 від 01.01.2010р. за своєю правовою природою є договором постачання теплової енергії.

Так, відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В силу ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною 2 ст. 714 ЦК України передбачено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України та ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.6 ст.276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Державне регулювання цін/тарифів базується на основних принципах, до яких, зокрема, належить нормативне регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку (ст. 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Пунктами 1 та 2 статті 32 цього Закону встановлено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 р. № 955 затверджено "Порядок формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води". Відповідно до пункту 9 названого Порядку підприємства застосовують двоставкові тарифи на теплову енергію, затверджені в установленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язань; належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Зазначена норма кореспондується зі статтею 526 Цивільного кодексу України. Відповідно до вказаної статті, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 141158,16 грн. заборгованості за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3203,56 грн. пені (за період з 01.11.2010 року по 01.03.2011 року), 600,00 грн. - штрафу, 1219,30 грн. - інфляційних втрат (за період з жовтня 2010 року по березень 2011 року), 620,05 грн. - 3% річних (за період з 13.10.2010 року по 21.03.2011 року), за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штраф і пеня є формами одного і того ж виду забезпечення виконання зобов'язання неустойки.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в розумінні цього Кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення їм прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Слід зазначити, що згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вказувалось вище, умовами договору приєднання № 3/10 від 01.01.2010 року, передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки пені та штрафу. Так, згідно п.10 договору за несвоєчасне внесення плати та невиконання зобовязань за даним договором із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен календарний день прострочення платежу та штраф у розмірі 100,00 грн. за кожний випадок вказаних порушень.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності наданого позивачем за первісним позовом розрахунку виявлено помилки в обрахунку інфляційних втрат, які полягають в невірному визначенні кінцевого значення інфляційних втрат.

Так, судом в результаті перерахунку із врахуванням визначених позивачем за первісним позовом періодів та сум заборгованостей отримано 2076,87 грн., що є більшим ніж визначив позивач за первісним позовом в зв'язку з чим вказана вимога задовольняється в межах заявлених в позовній заяві, оскільки визначення періодів прострочення та розміру кожної позовної вимоги відноситься до виключної прерогативи позивача.

В розрахунку 3 % річних та пені судом також виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні позивачем за первісним позовом кількості днів прострочення в періоді з 13.03.2011 року по 21.03.2011 року, оскільки в розрахунку вказано 7 днів тоді як фактично вказана кількість дні становить 9.

Однак перерахунок 3 % річних та пені із врахуванням допущеної помилки призводить до збільшення кінцевих сум, а тому позовні вимоги у вказаній частині також підлягають задоволенню в обсягах визначених у позовній заяві.

Перевіркою розрахунку штрафу не виявлено помилок в звязку з чим останній підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

Розглянувши зустрічний позов про визнання недійсним договору приєднання від 01.01.2010 року № 3/10 суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із зустрічного позову ТОВ "Авто-форум" вимоги за останнім обґрунтовуються наступним.

Так, за посиланням позивача за зустрічним позовом оспорюваний договір зі сторони ТОВ "Авто-форум" підписаний особою, яка не мала на вказані дії відповідних повноважень (заступником директора по будівництву ОСОБА_3). Також позивач за зустрічним позовом вказує на те, що оспорюваний договір не містить обовязкових умов визначених типовим договором, затвердженим постановою КМ України від 21.07.2005 року № 630.

Наведені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для визнання недійсним договору від 01.01.2010 року на підставі ст.ст.92, 203, 215 ЦК України, ст.65, ч.3 ст. 178, ч.4 ст.179, ст.184, ч.ч.1, 2 ст.277 ГК України, постанови КМ України від 21.07.2005 року № 630.

Разом з тим, наведені ТОВ "Авто-форум" обставини на думку суду не можуть слугувати підставою для визнання недійсним договору виходячи з наступних міркувань.

У п.1 роз'яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вказано, що угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс), за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод, зокрема статей 49, 50, 56, 57, 58 Цивільного кодексу, абзацу другого пункту 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" тощо. При цьому вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як вбачається, позовна вимога позивача за зустрічним позовом обґрунтовується, крім іншого, відсутністю цивільної дієздатності сторони оспорюваного договору, оскільки останній підписано особою без повноважень на вчинення таких дій.

Як вбачається із матеріалів справи в преамбулі оспорюваного договору зазначається, що він підписується зі сторони ТОВ "Авто-форум" директором ОСОБА_4

Безпосередньо вказаний договір містить підпис особи в графі "адреси і підписи сторін" без зазначення її ідентифікуючих даних (П.І.Б., посада тощо) та відтиск гербової печатки Споживача.

Із наданих позивачем за зустрічним позовом документів слідує, що право укладати договори без довіреності від імені підприємства належить директору товариства ОСОБА_4.

Згідно приписів ч.ч.1-3 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно п.2 ч.2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною першою статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас в порушення наведених законодавчих приписів позивачем за зустрічним позовом не доведено факту обізнаності ДП "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" щодо підписання договору не директором підприємства, а його заступником, а також наявність обмежень у заступника директора на підписання договорів.

Як слідує із зустрічного позову твердження про те, що оспорюваний договір підписаний не його директором ґрунтується на письмовому пояснені заступника директора від 29.04.2011 року, а також посиланні позивача на невідповідності підпису на оспорюваному договорі директору товариства ОСОБА_4, яка (невідповідність), за його вказівкою, вбачається із простого візуального дослідження (порівняння підписів) на оспорюваному договорі з іншими документами на яких міститься підпис директора ОСОБА_4.

Однак наведені твердження позивача за зустрічним позовом оцінюються судом критично, оскільки не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.34 ГПК України, які б підтверджували викладені у позові обставини.

Надане суду письмове пояснення від 29.04.2011 року не може прийнятись судом в якості належного доказу обізнаності відповідача за зустрічним позовом про підписання оспорюваного договору не директором товариства, оскільки останнє достовірно не підтверджує вказану обставину.

До того ж із письмового пояснення наданого позивачем за зустрічним позовом слідує, що укладення договору відбувалось шляхом вручення підписаного проекту договору ТОВ "Авто-форум" та повернення його після підписання ДП "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк".

Вказане, на думку суду, свідчить про необгрунтованість наведених вище тверджень ТОВ "Авто-форум", оскільки ДП "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" отримало підписаний примірник договору скріплений гербовою печаткою ТОВ "Авто-форум".

Суд акцентує увагу на тому, що оспорюваний договір не містить письмового зазначення про те, що він підписаний саме заступником директора ТОВ "Авто-форум", а містить лише підпис особи.

Вказівка позивача про неналежність підпису на договорі директору, як на факт, який достовірно був відомий ДП "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк", що заперечується останнім, розцінюється судом як гіпотетичне припущення позивача за зустрічним позовом, оскільки не доведено в установленому процесуальним законодавством порядку відповідним засобами доказування.

Крім того, відповідно до приписів статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає (п. 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Слід зазначити, що згідно з ч.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Зокрема, як вказувалось вище, відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені (в даному випадку - це директор ОСОБА_4), зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, представництво директора ОСОБА_4 виникає на підставі закону, а тому є предметом правового регулювання ст. 241 ЦК України.

Дослідження матеріалів справи привело суд до висновку про те, що оспорюваний договір було схвалено зі сторони ТОВ "Авто-форум" шляхом прийняття його до виконання та відповідного письмового звернення виходячи з наступного:

- ТОВ "Авто-форум" підписувались та скріплювались печаткою акти про використану теплову енергію і гарячу воду;

- ТОВ "Авто-форум" та скріплено печаткою акт про визначення опалювальних площ, приєднаного навантаження та надання гарячого водопостачання в якому визначено приєднане навантаження в обсягу визначеному в п.4 Договору;

- ДП "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" протягом дії договору надсилались на адресу ТОВ "Авто-форум" рахунки-фактури з посиланням на оспорюваний договір;

- сторонами Договору здійснювалося листування, про що свідчать, зокрема листи від 16.03.2011 року № 130 ДП "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк", від 28.03.2011 року ТОВ "Авто-форум". Слід зазначити, що в листі від 28.03.2011 року ТОВ "Авто-форум" надіслало ДП "Теплокомуненерго Маяк" відкритого акціонерного товариства "Маяк" пропозицію про розірвання договору від 01.01.2010 року № 3/10.

Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що договір від 01.01.2010 року № 3/10 є недійсним оскільки його зміст не відповідає типовому договору затвердженому постановою КМ України від 21.07.2005 року № 630, на думку суду також не може слугувати підставою для визнання договору недійсним виходячи з наступного.

Згідно ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, крім іншого, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Згідно п.8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою КМ України від 21.07.2005 року № 630 послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - договір).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом з тим, із аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо проект договору викладено як єдиний документ укладення він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому в судовому порядку.

Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічне положення міститься в ч.1 ст.651 ЦК України.

Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 ст.184 ГК України передбачено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Як вбачається із наведених вище нормативних приписів, стосовно укладення договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення не існує прямої законодавчої вказівки щодо необхідності при його укладенні дотримуватись повної відповідності змісту типового договору.

Як вбачається із порівняння змісту оспорюваного договору останній не суперечить змісту типового договору затвердженого постановою КМ України від 21.07.2005 року № 630, є укладеним на його основі, містить всі істотні для даного виду договорів умови встановлені законодавством (ст.181 ГК України, ст.26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

На думку суду, відсутність повної тотожності змісту оспорюваного договору змісту типового договору не свідчить про його недійсність.

Також суд зауважує, що оспорювання ТОВ "Авто-форум" договору і подача відповідного позову відбулось після звернення контрагента за ним з позовом до суду про стягнення заборгованості, а при його підписанні з боку ТОВ «Авто-форум»не подавалось протоколів розбіжностей, а згодом не ініціювалось внесення змін до договору тощо.

Беручи до уваги викладене вище, оцінюючи встановлені обставини справи та приписи законодавства в сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги із доводами, які обґрунтовують їх, не можуть слугувати підставою для визнання договору про приєднання від 01.01.2010 року № 3/10 недійсним

Таким чином в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач за первісним позовом не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог за ним, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на заявлену до стягнення суму заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача за первісним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України.

В зв'язку з тим, що в задоволенні зустрічного позову суд відмовив, витрати понесені ТОВ "Авто-форум" на сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення за подання цього позову покладаються на нього відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-форум", вул.Мечнікова, 4, м.Вінниця, 21029 (ідентифікаційний код - 34504630) на користь Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго МАЯК" Відкритого акціонерного товариства "МАЯК", вул.Хмельницьке шосе, 145, м.Вінниця, 21029 (ідентифікаційний код - 23110524) - 141158 грн. 16 коп. - основного боргу, 600 грн.- штрафу, 1219 грн. 30 коп. - інфляційних втрат, 620 грн. 05 коп. - 3% річних, 3203 грн. 56 коп. - пені, 1468 грн. 01 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В зустрічному позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-форум до Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго МАЯК" Відкритого акціонерного товариства "МАЯК" про визнання недійсним договору приєднання № 3/10 від 01.01.2010 року відмовити повністю.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 25 травня 2011 р.

віддрук.1 прим.:

1 - до справи.