Постанова № 15658705, 10.05.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2011 р. Справа № 5023/191/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача –Маяковська О.В.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1419Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2011 р. по справі № 5023/191/11

за позовом ТОВ «Ватфарм», м. Черкаси

до відповідача ЗАТ "НВП Е.Г.П Регулятор", м. Харків

про стягнення 12901,36 грн.

встановила:

В грудні 2010 р. позивач –ТОВ «Ватфарм», м. Черкаси, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача –ЗАТ «НВП Е.Г.П Регулятор», м. Харків, 12152,69 грн. основного боргу, 446,78 грн. пені, 214,46 грн. інфляційних втрат та 87,43 грн. річних, а також 129,01 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати отриманого товару за укладеним між сторонами договором поставки № 57 від 09.08.2010 року.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Калініченко Н. В.) від 28.02.2011 р. по справі № 5023/191/11 позов задоволено повністю. З відповідача на користь позивача стягнуто 12152,69 грн. основного боргу, 446,78 грн. пені, 214,46 грн. інфляційних, 87,43 грн. річних, 129,01 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати отриманого товару за укладеним між сторонами договором поставки № 57 від 09.08.2010 року, оскільки після отримання товару відповідачем оплату його вартості здійснено частково в розмірі 3100 грн., остаточний розрахунок із позивачем не проведено, чим порушено умови договору. Окрім того, пеня, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних умов Договору та вимог чинного законодавства України в зв’язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов’язання і т.ін..

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема, в обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення «не було проведено акту звірки»з постачальником, неправильно було нараховані інфляційні витрати, річні, пеня, а також судом неправильно застосовано норми процесуального права і т.ін..

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що відповідачу були належним чином направлені документи для проведення звірки взаєморозрахунків, а також, що відповідач не надав свої розрахунки і нічим не спростував розрахунки, представлені позивачем. Позивач також зазначає, що його намагання врегулювати спір у добровільному порядку виявилися безрезультатними і т.ін..

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представника не повідомив.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, за наявними в даній справі матеріалами.

Неявка представників відповідачів не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі надані на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, та доводи, викладені в апеляційній скарзі в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи та як правомірно встановлено судом першої інстанції, 09 серпня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 57, за умовами якого позивач (Продавець) зобов’язався поставити відповідачу (покупцеві) товари медичного призначення (товар), асортимент, кількість, найменування та ціна якого на кожну поставку зазначаються у видаткових накладних, що є невід’ємною частиною договору та замінює специфікацію, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити товар за ціною та в строки, зазначені в накладних на кожну партію товарів.

Відповідно до п.1.1. Договору, передбачено, що «Продавець зобов’язується поставити товари медичного призначення (далі - товар), а Покупець прийняти та оплатити їх в термін зазначений у видатковій накладній».

Відповідно до п. 2.3 Договору «Покупець оплачує поставлений Товар за ціною та у строки, вказані у накладній на кожну партію Товарів, що поставляється по цьому Договору. Обидві сторони визнають на накладних підписи уповноважених осіб на одержання товару та печатки сторін, які засвідчують факт одержання продукції Покупцем та досягнення сторонами згоди щодо строку оплати та цін».

Факти поставки позивачем відповідачеві товару на загальну суму 15252,69 грн., підтверджуються видатковими накладними від 09.08.2010 р. на суму 4010,09 грн., від 12.08.2010 р. на суму 2484,92 грн., від 13.08.2010 р. на суму 2064,48 грн., від 08.09.2010 р. на суму 3206,20 грн., від 09.09.2010 р. на суму 3487,00 грн. з розписами та з відтисками печатки на них відповідача про отримання товару та останнім не оспорюються. Кожна з накладних містить термін відстрочення оплати - 30 днів та визначену дату сплати.

Згідно з п. 3.1. Договору, «Строк, на протязі якого поставлений Товар повинен бути оплачений Покупцем, вказується Продавцем в накладній та відраховується від дати отримання Товару Покупцем. Строк оплати є обов’язковим для Покупця з моменту підписання видаткової накладної». Кожна з накладних містить термін відстрочення оплати - 30 днів та визначену дату сплати. Накладні датовані 09.08.2010р., 12.08.2010 р., 13.08.2010 р.. 08.09.2010 р., 09.09.2010 р., тобто строк оплати за цими накладними на момент позову вже настав.

Після отримання товару відповідачем оплату його вартості здійснено частково в розмірі 3100 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером (а.с. 15), остаточний розрахунок із позивачем не проведено, чим порушено умови договору.

Враховуючи, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві товар на суму 15252,69 грн., згідно з умовами п. 3.1. Договору та строку оплати, з урахуванням позначень у видаткових накладних, відповідач зобов’язаний оплатити поставлений товар з відстрочкою платежу 30 днів. Станом на 21.12.2010 року Відповідач приступив до виконання грошового зобов’язання частково, суму 3100,00 грн., а залишок боргу у сумі 12152,69 грн. залишився несплаченим.

Тобто, відповідач на порушення умов договору, оплату отриманого товару здійснив лише частково, за товар не розрахувався у повному обсязі. Таким чином, станом на 24 грудня 2010 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем за даним Договором поставки становить 12152,69 грн.

Таким чином, обставини щодо несплати відповідачем заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов’язання щодо оплати отриманого товару за укладеним між сторонами договором поставки № 8/55 від 21.05.2009 року; що пеня, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов Договору та відповідних вимог чинного законодавства України в зв’язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов’язання.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, а також те, що термін виконання відповідачем свого зобов’язання з оплати визначено умовами Договору та видатковими накладними, та що відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12152,69 грн. заборгованості.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача стосовно того, що відповідача було позбавлено права на подання зустрічного позову. Як зазначає позивач, згідно ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління та обліку. На юридичну адресу відповідача, вказану у довідці №12988 з ЄДРПОУ, було надіслано судову повістку 17.01.2011 року.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його у повному обсязі у строк, встановлений договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.1. Договору, сторони визначили, що при порушенні терміну оплати Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми несплати за кожний день платежу. Ця сума в даному випадку складає 446,78 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 446,78 грн. пені, 214,46 грн. інфляційних втрат та 87,43 грн. річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв’язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються, не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія –

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 28.02.2011 р. по справі №5023/191/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 10.05.2011 р.