Ухвала суду № 1561577, 25.02.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий по 1-ій інст. Скрипчук О.С.                                                                         Справа № 22а-707/08

Господарський суд Тернопільської обл. (№ 12/115-2305)                                               Рядок статзвіту № 36

Доповідач: Шавель Р.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ              УКРАЇНИ

25 лютого 2008 року                                                                                                 м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді     Шавеля Р.М.,

суддів                          Олендера І.Я. та Кушнерика М.П.,

при секретарі –             Соколовській А.С.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

пред-ка позивача –       Поліщук М.Б., директор;

пред-ка відповідача –    Ковальської З.В., довіреність № 36/7/10-015 від 08.01.2008р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської обл. від 09.07.2007р. по справі за позовом Приватного підприємства /ПП/ “Поліс” до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:o:p>/o:p>

22.05.2007р. позивач ПП “Поліс” звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ № 0000422309/0 від 31.10.2006р., яким донараховано позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 14722 грн. 62 коп. та застосовані штрафні санкції в розмірі 7361 грн. 15 коп. (загальна сума 22083 грн. 77 коп.); судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покласти на відповідача (а.с.3-7).

Постановою господарського суду Тернопільської обл. від 09.07.2007р. позов ПП “Поліс” задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ № 0000422309/0/72195 від 31.10.2006р. про визначення позивачу суми податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в сумі 14722 грн. 62 коп. основного платежу та 7361 грн. 15 коп. штрафних санкцій; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 03 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (а.с.105-110).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив відповідач Тернопільська ОДПІ, яка покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити.

Апелянт вважає, що позивачем занижено податок на додану вартість на суму 14722 грн. 62 коп. за період липень 2004 року – серпень 2005 року, оскільки останнім порушено вимоги пп.7.2.3, 7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Також оскільки ПП “Багро” не виступало власником переданих ПП “Поліс” товарів, то поставка товару в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” не відбулася, при цьому ПП “Багро” всупереч пп.7.2.3. п.7.2 ст.7 названого Закону виписало податкові накладні на операції, які не є поставкою товарів.

Окрім цього, суми податку на додану вартість, віднесені до податкового кредиту позивачем, не знаходять підтвердження в податкових зобов’язаннях продавця товарів, податкова накладна не виконує своєї законодавчо встановленої функції, а її оригінал не підтверджується відповідною копією.

Також матеріалами перевірки податкового органу постачальників ПП “Багро” встановлено, що вони звітували про відсутність фінансово-господарської діяльності з дати державної реєстрації або не подавали обов’язкової податкової звітності (а.с.121-125).

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

            Як встановлено судом першої інстанції, Тернопільською ОДПІ проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ПП “Поліс” по питанню правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету за період з 01.04.2004р. по 31.08.2005р., по результатам якої складено Акт перевірки № 17589/23-09/31830820 від 12.10.2006р. (а.с.8-15).

            У вказаному Акті встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.3, 7.2.4, 7.4.5, 7.4.1, 7.7.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, зафіксовано завищення суб’єктом господарювання суми податкового кредиту за липень 2004 року на 1667 грн., за вересень 2004 року на 3244 грн. 58 коп., за жовтень 2004 року на 669 грн. 80 коп., за грудень 2004 року на 600 грн. 80 коп., за лютий 2005 року на 186 грн. 65 коп., за березень 2005 року на 720 грн. 19 коп., за квітень 2005 року на 2574 грн. 56 коп., за травень 2005 року на 1803 грн. 26 коп., за липень 2005 року на 1650 грн., за серпень 2005 року на 1605 грн. 78 коп., всього на суму 14722 грн. 62 коп., в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 14722 грн.

            На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000422309/0 від 31.10.2006р., яким донараховано позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 14722 грн. 62 коп. та застосовані штрафні санкції в розмірі 7361 грн. 15 коп. (а.с.16).

            В подальшому винесене податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, однак рішеннями податкових органів № 82474/7/25-011 від 07.12.2006р., № 1578/10/25-007 від 07.02.2007р. та № 3702/6/25-0115 від 17.04.2007р. останнє було залишено без змін (а.с.17-35).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно виходив з вимог пп.7.2.4, 7.2.6, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та прийшов до вірного висновку про те, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою п.6.1. ст.6 та ст.8-1 Закону України “Про податок на додану вартість”, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі й при імпорті) та послуг, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, для вказаного віднесення цих сум податків, сплачених в ціні товару чи послуг, до податкового кредиту платника податків, який придбав товар або отримав послуги Законом України “Про податок на додану вартість” не передбачено обов’язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В підтвердження правомірності включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість позивач представив належним чином завірені копії видаткових накладних та податкових накладних (а.с.36-59), платіжних доручень на перерахування коштів (а.с.60-81).

Звідси, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ПП “Поліс” в підтвердження правомірності включення сум податку до податкового кредиту за звітні періоди подав всі необхідні докази та документи, які вимагаються Законами України “Про податок на додану вартість” та “Про оподаткування прибутку підприємств”, через що позов підлягає до задоволення.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що у разі невиконання контрагентом платника податків зобов’язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин позивач не може нести відповідальність за стверджувану несплату податку продавцем товару – ПП “Багро”.

Окрім цього, представлені позивачем податкові накладні (а.с.37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59) є документами, що підтверджують сплату ПП “Поліс” податку на додану вартість в ціні товару та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” і відповідачем не оспорюються. Податкові накладні виписані зареєстрованим платником ПДВ, відповідають порядку їх заповнення.

Також матеріалами справи підтверджено факт здійснення позивачем оплати грошовими коштами ПДВ на адресу контрагента-постачальника в складі вартості товару.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач, одержавши у встановленому порядку податкові накладні від ПП “Багро”, зареєстрованого як платника ПДВ, за операціями, що належать до його господарської діяльності, відповідно до вимог п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

При цьому колегія суддів враховує й те, що Закон України “Про податок на додану вартість” не передбачає обов’язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності та своєчасності сплати податків іншим платником податків; також вказаний Закон передбачає зобов’язання покупця товару сплачувати продавцю податок на додану вартість у вартості товару і не містить положень про необхідність такої сплати ще й до бюджету.

Колегія суддів вважає, що прийняттям спірного податкового повідомлення-рішення податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату його контрагентом зобов’язань, визначених податковим законодавством. Якщо ж віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних чи інших документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

Оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов’язаннями, то в разі порушення контрагентом платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов’язковими до виконання.

Таким чином, Тернопільською ОДПІ необґрунтовано позбавлено позивача права на включення сплачених сум податку до податкового кредиту звітних періодів з покликанням на факт несплати продавцем та будь-якими іншими платниками податків до бюджету податку на додану вартість.

Також колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що висновок податкового органу про несплату ПП “Багро” та його контрагентами сум податку до бюджету не ґрунтується на матеріалах відповідних перевірок, а базується лише на листах-відповідях територіальних державних податкових інспекцій, в яких вказуються дані щодо подачі податкової звітності та відсутність підприємств за їхнім місцезнаходженням (а.с.95-101).

При винесенні ухвали колегія суддів також зазначає, що первинні документи, які фіксують певні факти, можуть бути визнані недійсними лише у разі спростування фактичного здійснення господарських операцій. В розглядуваній ситуації факт здійснення господарської операції по придбанню товарів між ПП “Поліс” та ПП “Багро” згідно оформлених видаткових накладних повністю підтверджується матеріалами справи (а.с.36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58).

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, приймаючи до уваги наявні матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем як покупцем при купівлі товарів по вищевказаних видаткових накладних був сплачений в ціні товару податок на додану вартість, а тому він має право на його відшкодування.

            Таким чином, оскільки з наданих позивачем доказів вбачається правомірність віднесення спірних сум до складу податкового кредиту; порушення ПП “Поліс” податкового законодавства, визначені у вище вказаному Акті перевірки, є необґрунтованими і такими, що не відповідають дійсності, тому відповідальність позивача не застосовується, а спірне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської обл. від 09.07.2007р. залишити без задоволення, а згадану постанову господарського суду – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:                                                                                                   Р.М.Шавель

Судді:                                                                                                            І.Я.Олендер

            М.П.Кушнерик