Ухвала суду № 15597312, 18.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2011 р. м. КиївК-13597/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідача:Ясніцької Т.С.,

Купельського О.М.,

прокурора:Суходольського С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 08.06.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 р.

у справі №32/179-А

за позовом Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва,

за участю Прокурора Шевченківського району міста Києва,

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 08.06.2007 р. (суддя О.О.Хрипун), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя І.І.Бараненко, судді В.І.Маслій, І.В.Саприкіна), задоволено у повному обсязі позов Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Інтерсервіс»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі відповідач). Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.02.2007р. №0007322302/2, №0007312302/2, №0000612312/0 та від 27.04.2007 р. №0007312312, №0007322312/3, №0007332312/3. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності правового звязку між правом позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету сум такого податку його постачальниками у ланцюгу поставок товарів. Тому, зважаючи на підтвердження позивачем відповідними первинними документами правомірності формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість, донарахування підприємству податкових зобовязань з вказаного податку визнано судовими інстанціями безпідставним. Щодо донарахування підприємству податкових зобовязань з податку на прибуток судові інстанції дійшли висновків, що при їх визначенні контролюючим органом не було наведено у акті перевірки первинних документів на підставі яких встановлено порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак таке донарахування податкових зобовязань визнано безпідставним.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить скасувати зазначені рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволені позову.

Свої доводи податкова інспекція обґрунтовує правомірністю донарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість з огляду на те, що суми, включені позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, були відображені платником на підставі господарської операції, яка має ознаки фіктивності. В частині донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток відвідач вказує на те, що судовими інстанціями не було досліджено обставини укладання позивачем інвестиційних договорів, момент їх виконання сторонами, отримання підприємством коштів за такими договорами та відповідно обєкта оподаткування.

Позивачем письмових заперечень на касаційну скаргу податкової інспекції не надано.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 р. по 31.03.2006 р., якою встановлено порушення позивачем положень Законів України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР) та «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №334/94-ВР).

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 13.08.2006 р. було складено акт №370/23-02/24938998, на підставі якого 29.08.2006 р. прийнято податкові повідомлення-рішення №000731302/0, №0007322302/0, №000733302/0.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень 01.02.2007 р. податковою інспекцією було прийнято нові податкові повідомлення-рішення №0007322302/2, №0007312302/2, №0000612312/0, залишені без змін податковими повідомленнями-рішеннями від 27.04.2007 р. №0007312312, №0007322312/3, №0007332312/3, прийнятими за результатами повторного адміністративного оскарження.

Так, податковим повідомленням-рішенням від 01.02.2007 р. №0007322302/2 визначено позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 5.150.101,00 грн. (у т.ч. 3.094.512,00 грн. основного зобовязання, 2.055.589,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій). Повідомленням-рішенням від 01.02.2007 р. №0007312302/2 визначено позивачу податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 15.604.600,00 грн. (7.802.300,00 грн. основного зобовязання, 7.802.300,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій). Повідомленням-рішенням від 01.02.2007 р. №№0000612312/0 зменшено позивачу суму заявленого бюджетного відшкодування на 1.308.999,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 654.499,50 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, представників відповідача, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.04.2009 р. між позивачем та його контрагентом ТОВ «Трейд Капітал Сіті», було укладено договір №03/11-2003 про надання послуг, повязаних з організаційним забезпеченням інформаційно-рекламної діяльності позивача. Розробки та здійснення конкретних інформаційно-рекламних проектів, розміщення рекламних матеріалів позивача в ефірі національного та регіонального радіо. Виконання зазначеного договору підтверджено виданими позивачу податковими накладними, а також фактом повної оплати послуг у сумі 19.721.063,23 грн. (у т.ч. ПДВ 3.286.843,85 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги судові інстанції виходили з того, що наявність податкових накладних та факту оплати придбаних послуг є достатнім підтвердженням правомірності формування позивачем складу податкового кредиту.

Крім того, ухвалюючи рішення про неправомірність донарахування контролюючим органом податкових зобовязань з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій, вказали, що виникнення права позивача, як платника податку на додану вартість, на податковий кредит є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є обєктом оподаткування, за умови наявності податкових накладних, виписаних контрагентом, який у свою чергу був включений до відповідного державного реєстру та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Керуючись вказаними законодавчими нормами суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум, сплачених у ціні придбаних у контрагента послуг, податку на додану вартість можливе лише за умови непідтвердження відповідними первинними документами здійснення такої господарської операції.

Встановлення фактів визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію платника податку на додану вартість постачальна послуг позивача рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2005 р. у справі №2-1794/2005 визнано судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентом підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків.

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальником, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, та факт оплати придбаних товарів є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, такі висновки є передчасними, так докази, на які посилалися суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за господарською операцією, яка на думку контролюючого органу та прокурора була фіктивною.

Суд повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу та прокурора докази, які підтверджували їх доводи, що наведені у податкових накладних відомості не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган та прокурор таких доказів не надали або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобовязаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача та прокурора про фіктивність зазначеної господарської операції, визначення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по такій операції було б безпідставним, незважаючи на наявність податкових накладних, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій також не було надано належної правової оцінки доводам контролюючого органу щодо безпідставності включення позивачем до складу податкового кредиту суми, визначено у податковій накладній, виданій ТОВ «Рейн Пауер Буд». Так податковою інспекцією в обґрунтування своїх доводів вказувалося на відсутність такої податкової накладної під час проведення перевірки, а відтак відповідно до приписів пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, на безпідставність віднесення суми, визначеної у вказаній податковій накладній до складу податкового кредиту з податку на додану вартість. Однак, судами в порушення положень ч.1 ст.138 КАС України, відповідно до приписів якої предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі, не було встановлено чи надавалась позивачем контролюючому органу під час проведення перевірки спірна податкова накладна.

Крім того, судовими інстанціями при визначенні правомірності невключення позивачем до складу податкових зобовязань з податку на додану вартість суми коштів, отриманої від ПП «Техінвест-ком»за інвестиційним договором, у розмірі 1.016.666,00 грн. вказано на те, що контрагентом позивача було здійснено перерахування коштів без урахування податку на додану вартість, а також зазначено, що податковою інспекцією не надано конкретних первинних документів, які б свідчили про заниження позивачем податкових зобовязань у даному випадку.

Також, судами попередніх інстанцій відхилено доводи відповідача відносно заниження позивачем валових доходів у звязку із невключенням до їх складу коштів, що надійшли від ПП «Техінвест-ком»згідно банківської виписки по договору №26/10-04-30, а також внаслідок невключення до валового доходу коштів, отриманих по інвестиційним договорам з фізичними та юридичними особами, що також аргументовано відсутністю у акті перевірки посилань на конкретні первинні документи.

Проте, як уже було зазначено ч.4, 5 ст.11 КАС України визначає обовязок суду вжити передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції здійснено не було.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду міста Києва від 08.06.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2008 р. у справі №32/179-А скасувати.

Справу №32/179-А направити на новий розгляд до суду першої інстанції

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.