Ухвала суду № 15597322, 18.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2011 р. м. КиївК-5381/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідачів:не зявився,

прокурора:Суходольського С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Господарського суду Одеської області від 18.04.2007 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008 р.

у справі №22а-69/08 (15/86-07-1767А номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Приватного підприємства Фірми «Одліс»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси,

за участю Прокурора Приморського району м. Одеси,

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Одеської області від 18.04.2007 р. (суддя В.С.Петров), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Ю.В.Яковлева, судді О.О.Димерлій, А.І.Бітова), частково задоволено позовні вимоги Приватного підприємства Фірми «Одліс»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі відповідач). Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 18.08.2006 р. №0007632301/0 повністю та №007642301/0 в частині визначення податкового зобовязання за платежем «податок на прибуток»на суму 997.121,75 грн..

Задоволення позову судами попередніх інстанцій обґрунтовано посиланнями на п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», застосувавши які суди дійшли висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати, повязані з оплатою наданих маркетингових послуг, а на підставі податкових накладних, виданих виконавцями таких послуг, правомірно сформовано й податковий кредит підприємства.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано положення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», адже понесені позивачем витрати не були оформлені належними документами, які б підтверджували їх звязок з підготовкою, організацією, веденням виробництва та господарської діяльності позивача.

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивачем не надано.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004р. по 31.03.2006 р. за результатами якої 02.08.2006 р. складено акт №2706/23-20/30199571. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 18.08.2006 р. було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0007642301/0, яким донараховано позивачу податкові зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1.008.527,00 грн., в т.ч. 678.837,00 грн. основного платежу та 329.690,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0007632301/0, яким донараховано позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 577.965,00 грн., в т.ч. 418.764,00 грн. основного платежу та 159.282,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В акті перевірки, зокрема, зазначено про порушення підприємством пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок включення до складу валових витрат сум витрат, які на момент проведення перевірки залишилися непідтвердженими відповідними документами, які б підтверджували їх звязок з господарською діяльністю платника податку. Крім того, перевіркою встановлено порушення товариством вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим відбулося неправильне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Такі висновки повязані з обставинами справи, відповідно до яких позивач уклав з субєктами господарювання договори на отримання маркетингових послуг, виконання яких засвідчується актами здачі-приймання виконаних послуг.

Заперечуючи проти включення здійснених витрат до складу валових, відповідач вказує, що зі змісту наданих актів здачі-приймання виконаних робіт неможливо встановити звязок понесених витрат з господарською діяльністю позивача.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності у податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах (п.1.32 ст.1 Закону).

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 згаданого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 п.5.7 цієї статті.

Враховуючи зміст наведених правових норм, предметом доказування у даній справі є обставини, які б свідчили про звязок витрат позивача з придбання маркетингових послуг з веденням його господарської діяльності, що є необхідною ознакою валових витрат згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та належною підставою для віднесення сум податку, сплаченого у ціні придбаних послуг, до складу податкового кредиту підприємства згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Натомість, погодившись з доводами позивача про дотримання ним правил формування валових витрат, судами попередніх інстанцій не встановлено та не досліджено жодних доказів, які б стали підставою для висновку про звязок витрат з придбання згаданих послуг з господарською діяльністю позивача. Такими доказами може бути, зокрема, встановлення факту економічної вигоди від придбаних послуг.

Не встановивши таких обставин, які б свідчили про наявність причинного звязку витрат з господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність донарахування відповідачем податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість є передчасним.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані судами попередніх інстанцій, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси задовольнити.

2. Постанову Господарського суду Одеської області від 18.04.2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2008 р. у справі №22а-69/08 (15/86-07-1767А номер справи у суді першої інстанції) скасувати.

Справу №22а-69/08 (15/86-07-1767А номер справи у суді першої інстанції) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.