Ухвала суду № 15597252, 18.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2011 р. м. КиївК-1184/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідачів:Яковлевої О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р.

у справі №25/275-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Блек Ойл»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

та Державної податкової адміністрації у м. Києві

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Блек Ойл»(далі позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі відповідач) та Державної податкової адміністрації у м. Києві (далі відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 р. (суддя С.М.Морозов), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя В.І.Маслій, судді М.В.Межевич, Я.Б.Глущенко), позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.12.2005 р. №1201/23-2/0, №1202/23-2/0, від 10.02.2006 р. №1201/23-2/1, від 07.03.2006 р. №1202/23-2/1, №000188/23-2/0, від 30.03.2006 р. №000188/23-2/1, від 15.05.2006 р. №00012012302/2, №00012022302/2, №0003722302/2, №0003732302/2, №0001882302/2, від 09.02.2006 р. №25/25-007, від 14.03.2006 р. №50/25-007, від 30.03.2006 р. №60/25-007, від 25.04.2006 р. №1003/10/25-114, від 12.07.2006 р. №0003722302/3, №0003732302/3, №0001882302/3, №00012022302/3, №00012012302/3, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 206,40 грн. судового збору.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, зокрема приписи пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача суду касаційної інстанції не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем згідно договорів купівлі-продажу від 07.10.2003 р. №01-Н/КВ та від 20.01.2004 р. №03-Н/СГ, укладених з ПП «Квартсинтез»та ТОВ «Сігнет», було придбано товар (нафтопродукти та бітум будівельний) на загальну суму 192.226.617,37 грн. (у т.ч. ПДВ 38.445.323,49 грн.). Вказаний товар підприємством реалізовано 17.02.2004 р. ТОВ «Дінат»відповідно договору №04-н/дн за 162.633.098,79 грн. (у т.ч. ПДВ 32.526.619,79 грн.), тобто за ціною нижчою ніж ціна придбання такого товару.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних у справі податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений у акті про результати планової виїзної комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 01.04.2004 р. по 30.06.2005 р. від 22.11.2005 р. №625/23-2/32596562, про порушення позивачем приписів п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями, що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на прибуток за 2004 рік у сумі 7.398.300,00 грн. та порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями, що призвело до завищення податкових зобовязань з податку на додану вартість за квітень 2004 р. на суму 2.073,16 грн. та заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість за червень 2004 р. на суму 1.520.966,92 грн., за липень 2004 року на суму 4.395.643,73 грн. та за вересень 2004 року на суму 19,89 грн..

На підставі зазначеного акту перевірки податковою інспекцією було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 11.097.450,00 грн. (7.398.300,00 грн. основного платежу та 3.699.150,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 8.871.835,00 грн. (5.914.557,00 грн. основного платежу та 2.957.278,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 48.809.024,00 грн. (32.526.620,00 грн. основного платежу та 16.282.404,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), суму податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 81.316.550,00 грн. (40.658.275,00 грн. основного платежу, 40.658.275,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій), застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3.699.150,00 грн..

Наполягаючи на законності податкових повідомлень-рішень, відповідач вказує на те, що за результатами проведеної перевірки ним було встановлено, що позивачем здійснено продаж товарів (нафтопродуктів) за ціною нижчою за ціну їх придбання. Зважаючи на вказане, а також на те, що операції з придбання та реалізації товарів платником податків не були регулярними та постійними, податкова інспекція зазначила, що спірні господарські операції не були спрямовані на отримання прибутку, а навпаки, завідомо вчинені з метою отримання відємного фінансового результату (збитків) для подальшого ухилення від сплати податків та отримання податкових вигод.

Суди попередніх інстанцій не погодились з доводами контролюючого органу, вказавши, що податковою інспекцією не доведено наміру позивача проводити збиткові господарські операції, оскільки за підсумками 2004 року діяльність підприємства була прибутковою, а операції з купівлі-продажу нафтопродуктів є регулярними та постійними.

Між тим, суд касаційної інстанції вважає такі доводи судів помилковими та передчасними, оскільки вони не узгоджуються з приписами ст.67 Конституції України, якою передбачено, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та положеннями ст.9 Закону України «Про систему оподаткування»№1251-ХІІ від 25.06.1991 р., якою встановлено обовязок платників податків сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлених законами розмірах та строки.

Так, відповідно до ч.1, 2 ст.3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). З огляду на те, що підприємство позивача не було зареєстроване неприбутковою установою, метою його діяльності було досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті (пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону).

Положеннями пп.5.3.9 п.5.3 зазначеної статті передбачено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, повязаним з таким платником податку особам.

Нормами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

З правового аналізу зазначеної законодавчої норми вбачається, що включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту можливе лише за умови віднесення вартості придбаних товарів, у ціні яких було сплачено такий податок, до складу валових витрат виробництва підприємства.

Вказуючи на те, що висновки податкової інспекції про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат сум збитків по спірним господарським операціям є нормативно необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи судовими інстанціями не було дотримано п.4 ч.1 ст.7 КАС України, яким визначено, що одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суд повинен був з урахуванням сутності заперечень податкової інспекції проти позову витребувати докази, які підтверджували її доводи. Якщо контролюючий орган таких доказів не надав або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобовязаний був із власної ініціативи витребувати докази.

Судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача, формування позивачем складу валових витрат та складу податкового кредиту по спірним господарським операціям було б безпідставним, незважаючи на наявність у підприємства первинних документів, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Судовим інстанціям слід було дати належну правову оцінку висновкам контролюючого органу про відсутність у позивача права на включення до складу валових витрат та складу податкового кредиту сум по спірних правовідносинах саме з урахуванням їх наведеного законодавчого регулювання.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 04.04.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 р. у справі №25/275-а скасувати.

Справу №25/275-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.