Ухвала суду № 15597024, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-28/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

на постановуГосподарського суду АР Крим

від06.09.2007 р.

та ухвалуСевастопольського апеляційного господарського суду

від29.11.2007 р.

у справі№2-16/1308-2007А

за позовомРиболовецького колгоспу «Жемчужина моря»

доДержавної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ :

Риболовецький колгосп «Жемчужина моря»(далі позивач) звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим (далі відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду АР Крим від 06.09.2007 р. (суддя В.А. Омельченко), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.11.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя В.І. Гонтар, судді Ю.В. Борисова, В.М. Плут), позов задоволено; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 24.11.2006 р. №0000361502/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 31061, 10 грн. (в т.ч. 29582, 00 грн. основний платіж та 1479,10 грн. штрафні (фінансові) санкції); стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. державного мита.

Суди першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи прийняті у справі судові рішення, виходили з того, що відповідачем не доведено того факту, що позивач не відноситься до категорії підприємств - сільськогосподарських товаровиробників, та не має права на пільги передбачені п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Від позивача надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що контролюючим органом була проведена невиїзна (камеральна) перевірка податкової декларації з податку на додану вартість позивача поданої за вересень 2006 року та податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) за вересень 2006 року. За результатами перевірки 21.11.2006 р. складено акт №916/15-2/03889089, яким встановлено порушення позивачем п.п. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі зазначеного акту перевірки 24.11.2006 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000361502/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 31061,10 (у тому числі 29582, 00 грн. основний платіж та 1479, 10 грн. штрафні (фінансові) санкції).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що він є сільськогосподарським товаровиробником і відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) має право на пільги по оподаткуванню, а тому вважає безпідставним донарахування йому податкового зобовязання та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Нормою зазначеного пункту до 1 січня 2007 року була зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та мяса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що посилання відповідача на те, що діяльність позивача не вважається «сільськогосподарським виробництвом»так як під це визначення підпадають лише підприємства з повним циклом виробництва, є такими, що не відповідають дійсності.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.05.1999 р. №319-р вказано, що рибницькі та рибальські, включаючи риболовецькі, господарства, що займаються риборозведенням, вирощуванням товарної риби, виловом, переробкою та збутом власної продукції (незалежно від організаційно правових форм), ці підприємства є сільськогосподарськими товаровиробниками.

З правового аналізу зазначеного положення можна зробити висновок, що законодавчо не передбачено обовязку господарству здійснювати повний цикл виробництва для отримання статусу сільськогосподарського виробника. Судовими інстанціями було встановлено, що матеріалами справи підтверджується статус позивача як сільськогосподарського товаровиробника, оскільки до його діяльності відноситься добування, виробництво та відтворення риби та морепродуктів та реалізація риби та рибопродукції, що відповідно до нормативних приписів є достатньою підставою для наявності у підприємства статусу сільськогосподарського виробника, а відтак застосування пільги, передбачені п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»є цілком обґрунтованим.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права не вбачається, а тому касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим на постанову Господарського суду АР Крим від 06.09.2007 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.11.2007 р. у справі №2-16/1308-2007А залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду АР Крим від 06.09.2007 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.11.2007 р. у справі №2-16/1308-2007А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.