Ухвала суду № 15596541, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-20816/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідача:не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області

на постанову Господарського суду Львівської області від 16.10.2007 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2008 р.

у справі №22-а-2684/08 (28/277 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Плюс»

до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Господарського суду Львівської області від 16.10.2007 року (суддя А.Я.Морозюк), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя М.П.Кушнерик, судді І.Я.Олендер, М.А.Пліш), повністю задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Плюс»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області (далі відповідач). Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області від 23.02.2007 р. №0000152311/0/1939, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що зазначені судові рішення були прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що апеляційним судовими інстанціями було неправильно застосовано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що відповідачем було проведено позапланову перевірку позивача з питань правових відносин з Приватним підприємством «Тім сервіс»за період з 01.06.2005 р. по 30.06.2006 р.. У результаті даної перевірки 15.02.2007 р. було складено акт №23/23-0/31475576.

Зазначеним актом, зокрема, було встановлено, що Приватним підприємством «Тім сервіс» було поставлено позивачу товар (олію соняшникову), що підтверджується виписаними податковими накладними від 24.06.2005 р. №53 на суму 930.000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 155.000,00 грн.), від 27.12.2005 р. №127 на суму 48.000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8.000,00 грн.) та від 28.03.2006 р. №33 на суму 1.128.000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 188.000,00 грн.). Суми податку на додану вартість (351.000,00 грн.) на підставі зазначених податкових накладних були включені позивачем до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах.

У травні 2006 року позивачем було повернуто постачальнику товар на загальну суму 2.106.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 351.000,00 грн.). На підставі здійсненої операції з повернення товару позивачем у цьому ж податковому періоді було збільшено суму податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 351.000,00 грн..

За результатами зазначених операцій контролюючим органом не виявлено будь-яких відхилень при визначенні позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість та встановлено відсутність у позивача дебіторської та кредиторської заборгованостей по розрахунках з Приватним підприємством «Тім сервіс».

Крім того, актом перевірки встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду від 26.04.2006 р. у справі №1/2-11106, яке набрало законної сили 26.05.2006 р., було визнано недійсними статут та свідоцтво про державну реєстрацію Приватного підприємства «Тім сервіс»та скасовано його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Податковим органом, зроблено висновок, що видані постачальником податкові накладні не мають юридичної сили, що позбавляє позивача права на включення до складу податкового кредиту сум, визначених у таких податкових накладних. Виходячи з наведеного, податкова інспекція дійшла висновків щодо необхідності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 175.500,00 грн. (податкове повідомлення-рішення від 23.02.2007 р. №0000152311/0/1939).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, якими встановлено, що наведені доводи у спірному випадку є помилковими, зважаючи на наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 загаданого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту)..

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання у постачальника (Приватного підприємства «Тім сервіс») товару, на яку платник податку посилався як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки на момент видачі податкових накладних Приватне підприємство «Тім сервіс»було зареєстроване платником податку на додану вартість, наявні у позивача податкові накладні, оформлені у відповідності до законодавчих вимог, у повній мірі виконували функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість», та підтверджували фактичність здійснення господарської операції. А отже, доводи податкової інспекції, що зазначені податкові накладні не могли бути використані позивачем у податковому обліку обґрунтовано спростовані судовими інстанціями.

Крім того, попередніми судовими інстанціями правильно встановлено, що коригування позивачем підприємством податкових зобовязань з податку на додану вартість також було здійснено правомірно, оскільки воно відбулося до набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано реєстрацію постачальника позивача як платника податку на додану вартість.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів першої та апеляційної інстанцій відносно того, що позивачем при формуванні податкового кредиту та визначенні податкових зобовязань по спірним операціям не було допущено порушень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що також підтверджується відсутність донарахування підприємству податкових зобовязань за основним платежем.

Сіл також зазначити, що судовими інстанціями аргументовано встановлено, що застосовуючи до позивача штрафні (фінансові) санкції, контролюючим органом не були дотримані приписи чинного законодавства, яке визначає порядок їх нарахування.

Так, відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ, у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобовязання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З правового аналізу викладеного підпункту вбачається, що визначення суми штрафу прямо залежить від суми податкового зобовязання, донарахованого контролюючим органом за підставами, викладеними у абз.«б»пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, яке і є базовою величиною для розрахунку суми штрафних санкцій.

Тобто, податковий орган, не визначивши у передбаченому законом порядку суму основного податкового зобовязання, в порушення вимог пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 вищезгаданого Закону, застосував штрафні санкції, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 23.02.2007 р. №0000152311/0/1939 відповідає правильному застосуванню наведеної норми матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 16.10.2007 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2008 р. у справі №22-а-2684/08 (28/277 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.