Ухвала суду № 15596529, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-25108/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників: позивача:не зявився, відповідача:Самойленко Ю.Б.,

Лукащук Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БМС»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р.

у справі №2а-10180/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БМС»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БМС»(надалі позивач, ТОВ «Торговий дім «БМС») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2010 р. (суддя Галатіна О.О.) позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000802342/0 від 29.05.2009 р. на суму 1670706,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р. (головуючий Старосуд М.І., судді Василенко Л.А., Губська Л.В.) скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду, з підстав неправильного застосування ним положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої 15.05.2009 р. складено акт № 1096/23-2/33393422 (надалі - акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме у частині не включення до складу валових витрат суми доходів у розмірі 4808956,00 грн.; підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2. підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 38020 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000802342/0 від 29.05.2009 р., яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 1670706,00 грн., в т.ч. 1252113,00 грн. основного платежу та 418593,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.07.2008 р. між позивачем (комісіонер) та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрмашпром»(комітент) (надалі ТОВ «Укрмашпром») було укладено договір комісії № УМП-1807-ком., згідно якого комісіонер зобовязався за дорученням комітента від свого імені та за рахунок комітента придбати мідь у злитках марки ВЕ 58.

Відповідно до Додатку № 1 від 18.07.2008 р. комітент доручив комісіонеру укласти угоди з придбання міді у злитках марки ВЕ58 кількістю 108,164 т, вартістю 4808956,00 грн. (без податку на додану вартість).

18.07.2008 р. на рахунок позивача було перераховано суму 4808956,00 грн. від ТОВ «Укрмашпром»на підставі платіжного доручення № 45. Цього ж дня, зазначена сума коштів була витрачена позивачем у власному господарському обороті, а саме перерахована на користь закритого акціонерного товариства «Донбасмеханомонтаж»як оплата за придбання основних фондів за договорами б/н від 11.07.2008 р. та б/н від 06.06.2008 р., на підставі яких позивач придбав у власність нежитлові будівлі, склади, майстерні, бокси, гараж, базу відпочинку і т.п., що підтверджується обіговою відомістю по розрахунковому рахунку ТОВ «Торговий дім «БМС». Факт оплати вартості основних фондів підтверджено платіжними дорученнями № № 66, 67, 68, 69 від 18.07.2008 р. Отримані у власність майнові активи були оприбутковані позивачем на бухгалтерський рахунок 10 «Основні засоби», які використовуються у власній господарській діяльності та амортизуються.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно довільного і неправомірного тлумачення відповідачем норм чинного законодавства, оскільки останнім не враховано, що статтею 1011 Цивільного кодексу України чітко визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, при цьому право власності на товар, переданий на реалізацію залишається за комітентом. Йому ж належать і грошові кошти, отримані від продажу цього товару. Отже, позивач не мав права користуватися та розпоряджатися цими коштами для власних потреб.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що витрачання позивачем отриманих на підставі договору комісії грошових коштів для власних потреб передбачає оподаткування цих коштів відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», шляхом віднесення їх до складу валових доходів як фінансової допомоги.

А відтак, податковий орган дійшов правильного висновку щодо обовязку позивача включити до складу валових суму доходу у розмірі 4808956 грн., отриману від ТОВ «Укрмашпром».

Що стосується порушення позивачем приписів пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2008 р., колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту акта вбачається, що позивач у порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»включив до складу валових витрат непідтверджену первинними документами суму витрат у розмірі 190099,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою, на підставі зворотно-сальдової відомості по рахунку 631 за 2008 рік, зворотно-сальдової відомості «Валові витрати»за 2008 рік, прибуткових накладних, виписок з банку встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), на суму 190099 грн., у т. ч. за ІІ квартал 2006 року у сумі 117681 грн., за ІІІ квартал 2006 року у сумі 72418 грн., у звязку з ненаданням позивачем до перевірки фінансовогосподарських та бухгалтерських документів за період з 01.04.2006 р. по 31.12.2007 р.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абз. 4, 5 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами.

Частиною першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що надані позивачем для перевірки документи, зокрема виписки банку по його розрахунковому рахунку не вважаються первинними у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто такими, які документально підтверджують суму валових витрат у розмірі 190099,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «БМС»у справі № 2а-10180/09/0570 залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р. у справі №2а-10180/09/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.