Ухвала суду № 15596393, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-30752/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Ісікової Т.Г., відповідача:Кеміня В.В.,

прокурора:Турлової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.03.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 р.

у справі № 2а-10379/09/11/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський стрілочний завод»

до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим,

за участю Прокурора АР Крим,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.03.2010 р. (суддя С.А.Москаленко), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Т.В.Дадінська, судді О.Е.Єланська, Н.П.Горошко), повністю задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченський стрілочний завод»(далі позивач) до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим (далі відповідач). Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим від 03.03.2009 р. №0000412301/0 та №0000422301/0, від 10.04.2009 р. №0000412301/1 та №0000422301/1, від 23.06.2009 р. №0000412301/2 та №0001282301/2, від 28.08.2009 р. №0001282301/3.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що зважаючи на підтвердження позивачем відповідними первинними документами правомірності формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, донарахування підприємству податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставним.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція в м. Керчі АР Крим звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Прокурором було подано суду касаційної інстанції заяву за змістом якої ним підтримуються у повному обсязі вимоги касаційної скарги Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Центропром Комплекс»за період березень жовтень 2008 року, якою встановлено порушення підприємством п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податкові зобовязань з податку на прибуток на суму 8.428.148,00 грн., пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.4 .7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 7.481.830,00 грн..

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 19.02.2009 р. складено акт №374/23-1/31929136, на підставі якого 03.03.2009 р. прийнято податкові повідомлення-рішення №0000412301/0, яким визначено позивачу податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 14.608.758,40 грн. (в т.ч. 8.428.148,00 грн. за основним платежем та 6.180.610,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій), та №0000422301/0, яким визначено позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 11.222.745,00 грн. (в т.ч. 7.481.830,00 грн. за основним платежем та 3.740.915,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій). У результаті адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень було прийнято нові від 10.04.2009 р. №0000412301/1 та №0000422301/1, від 23.06.2009 р. №0000412301/2 та №0001282301/2, від 28.08.2009 р. №0001282301/3, якими визначені податкові зобовязання з податку на прибуток було залишено без змін, а податкові зобовязання з податку на додану вартість було зменшено на 39.312,00 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток позивачу стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення підприємством до складу валових витрат вартості товарів (продукції виробничо-технічного призначення), отриманих позивачем відповідно до умов договорів №2393 та №2398, укладених з ТОВ «Центропром Комплекс», які на думку податкового органу не були використані платником податків у власній господарській діяльності та одержання яких не було підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення яких передбачена чинним податковим законодавством, зважаючи на що податкова інспекція дійшла висновків щодо нікчемності зазначених угод.

З огляду на викладене, відповідачем зроблений висновок, що видані ТОВ «Центропром Комплекс»позивачу податкові накладні за поставлені товари не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для включення позивачем витрат на придбання таких послуг до складу валових, та підставою для формування складу податкового кредиту.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 п.5.7 цієї статті.

Нормами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи первинними документами, та висновком проведеної судово-економічної експертизи від 28.12.2009 р. №23/09. Крім того, відповідачем не наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що товар було передано позивачу постачальником на умовах поставки EXW та FCA (відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2000). Поставка, здійснена на умовах EXW м. Керч відбулася безпосередньо на території ТОВ «Керченський стрілочний завод»шляхом зняття товару, який належав ТОВ «Лемтранс», з відповідального зберігання позивача, подальшої передачі такого товару у власність ТОВ «Центропром Комплекс», а останнім позивачу. Відтак судовими інстанціями обґрунтовано відхилено посилання податкової інспекції, якими вказано на відсутність у позивача транспортних витрат по спірній операції як на підставу їх безтоварності. Цілком правильно визнано безпідставними і доводи контролюючого органу щодо фіктивності операцій постачання товарів на умовах FCA станція Сартана зважаючи на відсутність зазначення у залізничних накладних ТОВ «Центропром Комплекс»як вантажовідправника, оскільки відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. за №644, накладна є обовязковою двосторонньою письмовою угодою на перевезення вантажу, яка укладається між відправником і залізницею на користь третьої сторони вантажоодержувача, тобто відправником товару не обовязково має бути постачальник вантажоодержувача.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Посилання податкового органу, на те, що неможливо встановити оперативними заходами місцезнаходження постачальника товарів позивачу, а також на неможливість проведення зустрічних перевірок такого постачальника з питань його взаємовідносин з контрагентами, не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. Будь-яких інших належних доказів податковою інспекцією надано не було, відтак відповідач дійшов хибних висновків, відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента товарів на підставі отриманих від останнього податкових накладних.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судами першої та апеляційної інстанцій посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.

Відносно донарахування підприємству податкових зобовязань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента товарів, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судовими інстанцій правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобовязань за основним платежем правильно визнано судами першої та апеляційної інстанцій безпідставним, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено обґрунтовано.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.03.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2010 р. у справі №2а-10379/09/11/0170 без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.