Ухвала суду № 15596469, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК/9991/1621/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Тихонова О.А., відповідача:Косової Н.Г.,

прокурора:Турлової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську

та Заступника прокурора Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р.

у справі № 2а-6004/10/1270

за позовом Дочірнього підприємства «Луганський холодокомбінат»Відкритого акціонерного товариства «Луганськхолод»

до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську,

за участю Прокурора Артемівського району м. Луганська,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 р. (суддя Т.В.Смішлива), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя С.Ю.Чумак, судді Д.В.Ляшенко, Л.В.Ястребова), задоволено у повному обсязі позов Дочірнього підприємства «Луганський холодокомбінат»Відкритого акціонерного товариства «Луганськхолод»(далі позивач) до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську (далі відповідач). Визнано незаконним податкове повідомлення-рішення від 28.07.2010 р. №0000622300/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у сумі 3,40 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності правового звязку між правом позивача на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету сум такого податку його постачальниками у ланцюгу поставок товарів, а також з того, що чинне законодавство не передбачає відповідальності платника податку у звязку з недостатністю у його контрагентів трудових, виробничих або інших ресурсів. Тому, зважаючи на підтвердження позивачем відповідними первинними документами правомірності формування складу податкового кредиту з податку на додану вартість, донарахування підприємству податкових зобовязань з вказаного податку визнано судовими інстанціями безпідставним.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями Державна податкова інспекція в Артемівському районі у м. Луганську та Заступник прокурора Луганської області звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, у яких з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просять скасувати зазначені рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволені позову. Свої доводи податкова інспекція та заступник прокурора обґрунтовують правомірністю донарахування позивачу податкових зобовязань з огляду на те, що суми, включені позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, були відображені платником на підставі господарської операції, яка має ознаки фіктивності.

Позивачем письмових заперечень на касаційні скарги Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську та Заступника прокурора Луганської області не надано.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Епос-Транзит»за період з 01.04.2009 р. по 31.10.2009 р., якою встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР), що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 2.884.330,00 грн..

За результатами зазначеної перевірки відповідачем 16.07.2010 р. було складено акт №389/23/24846227, на підставі якого 28.07.2010 р. прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000622300/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4.326.495,00 грн. (2.884.330,00 грн. основного платежу, 1.442.165,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, прокурора, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.04.2009 р. між позивачем та його контрагентом ПП «Епос-Транзит», було укладено договір №01-04/09Л поставки товару (сировини та пакувальних матеріалів для виготовлення морозива). Виконання зазначеного договору підтверджено виданими позивачу податковими накладними, а також фактом повної оплати товару у сумі 18.799.225,23 грн..

Задовольняючи позовні вимоги судові інстанції виходили з того, що наявність податкових накладних та факту оплати придбаних товарів є достатнім підтвердженням правомірності формування позивачем складу податкового кредиту.

Крім того, ухвалюючи рішення про неправомірність донарахування контролюючим органом податкових зобовязань з податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій, вказали, що виникнення права позивача, як платника податку на додану вартість, на податковий кредит є наслідком фактичного здійснення господарської операції, яка є обєктом оподаткування, за умови наявності податкових накладних, виписаних контрагентом, який у свою чергу був включений до відповідного державного реєстру та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Керуючись вказаними законодавчими нормами суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум, сплачених у ціні придбаних у контрагента товарів, податку на додану вартість можливе лише за умови непідтвердження відповідними первинними документами здійснення такої господарської операції. Встановлення фактів того, що директор ПП «Епос-Транзит»ОСОБА_1, не підписував податкових накладних, виданих позивачу, недостатності у постачальника трудових, виробничих або інших ресурсів визнано судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентом підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків.

У той же час, відповідно до п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі.

За змістом ч.4, 5 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У даній справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновків, що наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, виданих йому постачальником, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, та факт оплати придбаних товарів є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, такі висновки є передчасними, так докази, на які посилалися суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях, є обовязковими, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за господарською операцією, яка на думку контролюючого органу та прокурора була фіктивною.

Суд повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу та прокурора докази, які підтверджували їх доводи, що наведені у податкових накладних відомості не відповідали дійсності. Якщо контролюючий орган та прокурор таких доказів не надали або останні не були достатніми, суд керуючись приписами ч.4, 5 ст.11 КАС України зобовязаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі підтвердження доводів відповідача та прокурора про фіктивність зазначеної господарської операції, визначення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по такій операції було б безпідставним, незважаючи на наявність податкових накладних, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську та Заступника прокурора Луганської області задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.10.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 р. у справі №2а-6004/10/1270 скасувати.

Справу №2а-6004/10/1270 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.