Ухвала суду № 15572710, 21.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Михайлик А.С.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2011 року справа №2а/0570/2104/2011

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів Ляшенка Д.В. , Ястребової Л.В.

при секретарі Копиці С.В.,

за участю представників позивача Продун Г.М., Доброхотова А.В., Журавльової Ю.А. та Волкова С.О. та представника відповідача Крайнюк І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Іллічівському районі міста Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 березня 2011 року у справі № 2а/0570/2104/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок Славія" до Державної податкової інспекції в Іллічівському районі міста Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень 14 грудня 2010 року № 0001002301/0 та № 0001012301/0; від 28 грудня 2010 року № 0001002301/1 та № 0001012301/1. В обґрунтування заявлених вимог послався напорушення відповідачем при винесенні вказаних податкових повідомлень-рішень підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою визначені основні засади формування валових витрат підприємства та підпунктів 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначені підстави для включення сум сплачених податків до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду та вичерпний перелік підстав, наявність яких обумовлює неможливість включення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту. Також зазначив, що висновки, викладені в Акті перевірки № 598/23-3/31674361 від 2 грудня 2010 року про нікчемність укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговельний будинок «Славія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макра Плюс» договору купівлі-продажу та відсутністю реального виконання цієї угоди спростовуються наданими позивачем первинними документами. Позивач вважав, що у нього є всі наявні податкові накладні, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями, а також інші документи, які підтверджують реальний характер угоди, яка ставиться під сумнів відповідачем.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 3 березня 2011 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведений факт придбання у ТОВ «Макра Плюс» товарів згідно договору купівлі-продажу № 1/280410 від 28.04.2010 року, що підтверджується наявністю самого договору, а також видатковими накладними, договорами на перевезення вантажів, товарно-транспортними накладними. Зафіксовані в акті перевірки висновки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Макра Плюс» свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли, а правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не доведена.

Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ТОВ «Макра Плюс» не знаходиться за юридичною адресою, не має достатніх трудових ресурсів на виконання обєму робіт, вказаному в договорі, основні фонди у підприємства відсутні, кількість працюючих складає одну особу, у травні та червні 2010 року не включило до складу податкових зобовязань відповідні суми ПДВ, тобто не відобразило взаємовідносини з позивачем.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 26 жовтня 2010 року по 29 листопада 2010 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТБ «Славія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року. За наслідками проведення перевірки складений акт № 598/23-1/31674361 від 2 грудня 2010 року (т. № 1 а.с. 44-75), за висновками якого позивачем було порушено пункт 5.1. статті 5, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижений податок на прибуток за 2-й квартал 2010 року в сумі 144251,00 грн.; підпункти 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого був занижений податок на додану вартість в сумі 285397,00 грн., з яких за травень 2010 року на 56435,00 грн., за червень 2010 року на 228962,00 грн.

В акті перевірки № 598/23-1/31674361 від 2 грудня 2010 року зазначено, що через відображення в податковому обліку позивача у 2-му кварталі 2010 року наслідків здійснення господарських операцій за укладеним із ТОВ «Макра Плюс» договором, позивач порушив підпункт 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення валових витрат звітного періоду на 577003,00 грн. Внаслідок відображення наслідків здійснення зазначених господарських операцій в податковому обліку податкових зобовязань з податку на додану вартість, позивачем занижений податок на додану вартість в сумі 285397,00 грн., у тому числі за травень 2010 року на 56435,00 грн., за червень 2010 року на 228962,00 грн. Згідно наданої Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька відповіді № 11310/7/23-213 від 26 жовтня 2010 року на запит ДПІ в Іллічівському районі та акту № 3981/23-3/34746826 від 25 жовтня 2010 року про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Макра Плюс» (ЄДРПОУ 34746826) з питань підтвердження відомостей від контрагентів покупців за період з 01 січня 2009 року по 31 серпня 2010 року (ТОВ «ТБ «Славія» за період з 1 травня 2010 року по 30 червня 2010 року включно). Неможливість підтвердження поставок товарів (послуг) від підприємства постачальника за період з 1 травня 2010 року по 30 червня 2010 року, свідчить про те, що правочини між ТОВ «ТД «Славія» та ТОВ «Макра Плюс» вчинені без мети настання реальних наслідків. Зазначений правочин відповідно до частин 1, 2 статті 215, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. З огляду на таке, відповідач визначив в акті відсутність в ТОВ «ТБ «Славія» права на формування валових витрат та податкового кредиту.

На підставі вказаних висновків відповідачем 14 грудня 2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001002301/0 (т. 1 арк. справи 78), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 428096,00 грн., з яких за основним платежем 285397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 142699,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001012301/0 (т. 1 арк. справи 79), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 173101,00 грн., з яких за основним платежем 144251,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28850,00 грн.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги № 18520/10/23-1 від 28 грудня 2010 року (т. 1 а.с. 98-99) надану позивачем первинну скаргу було залишено без задоволення.

28 грудня 2010 року за результатами розгляду первинної скарги позивача, відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення № 0001002301/1 (т. 1 арк. справи 101), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 428096,00 грн., з яких за основним платежем 285397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 142699,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001012301/1 (т. 1 арк. справи 100), яким позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 173101,00 грн., з яких за основним платежем 144251,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28850,00 грн.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що спірним питанням цієї справи є правомірність включення позивачем до складу валових витрат звітного податкового періоду 2-й квартал 2010 року, витрат, повязаних із виконанням договору купівлі-продажу, укладеного із ТОВ «Макра Плюс» та правомірність визначення позивачем суми податкового кредиту звітних податкових періодів травня 2010 року, червня 2010 року, сум податку на додану вартість, який був сформований позивачем за наслідками виконання договору купівлі-продажу, укладеного із ТОВ «Макра Плюс».

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. статті 2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно пункту 16.1. платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності.

На виконання вимог цього закону, 26 липня 2010 року позивач надав до податкової інспекції декларацію з податку на прибуток за звітний податковий період 2-й квартал 2010 року (т. 3 арк. справи 180-181). Згідно рядку 04.1 зазначеної декларації сума витрат на придбання товарів (робіт, послуг) платника складає 2920900,00 грн., з яких сума витрат на придбання товарів та послуг складає 2767890,00 грн. Згідно рядку 17 декларації сума податку до сплати складає 18566,00 грн.

Згідно розшифровки валових витрат звітного періоду півріччя 2010 року (т. 3 арк. справи 158,159) до складу валових витрат, позивач включив витрати, повязані із придбанням товарів від ТОВ «Макра Плюс» в сумі 577003,30 грн.

16 червня 2010 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період травень 2010 року (т. 1 а.с. 201-202). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 132 906 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 31588,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період) до складу податкового кредиту травня 2010 року позивач включив суму сплаченого податку на додану вартість за наслідками господарських операцій із ТОВ «Макра Плюс» (індивідуальний податковий номер 347468205648) в сумі 56435,00 грн. (т. 1 а.с. 204-205). До складу податкового кредиту звітного податкового періоду позивачем було включено суму сплаченого податку за податковими накладними виданими ТОВ «Макра Плюс»:

№ 2114 від 14 травня 2010 року, ПДВ в сумі 10177,46 грн. (т. 1 а.с. 107);

№ 2387 від 20 травня 2010 року, ПДВ в сумі 13076,00 грн. (т. 1 а.с. 116);

№ 2490 від 23 травня 2010 року, ПДВ в сумі 33181,54 грн. (т. 1 а.с. 124);

19 липня 2010 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період червень 2010 року (т. № 1 а.с. 207-208). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 288669,00 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 10200,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період) до складу податкового кредиту червня 2010 року позивач включив суму сплаченого податку на додану вартість за наслідками господарських операцій із ТОВ «Макра Плюс» (індивідуальний податковий номер 347468205648) в сумі 171068,40 грн. (т. 1 арк. справи 209-211). До складу податкового кредиту звітного податкового періоду позивачем було включено суму сплаченого податку за податковими накладними виданими ТОВ «Макра Плюс»:

№ 2991 від 01 червня 2010 року, ПДВ в сумі 18241,30 грн. (т. 1 а.с. 130);

№ 2992 від 01 червня 2010 року, ПДВ в сумі 30757,40 грн. (т. 1 а.с. 134);

№ 3091 від 04 червня 2010 року, ПДВ в сумі 23933,76 грн. (т. 1 а.с. 141);

№ 3738 від 16 червня 2010 року, ПДВ в сумі 29243,54 грн. (т. 1 а.с. 147);

№ 3741 від 16 червня 2010 року, ПДВ в сумі 35319,00 грн. (т. 1 а.с. 153);

№ 4057 від 23 червня 2010 року, ПДВ в сумі 33573,40 грн. (т. 1 а.с. 161);

Суд зазначає, що викладене в акті перевірки про віднесення позивачем до складу податкового кредиту червня 2010 року суми сплаченого податку на додану вартість у розмірі 57895,50 грн. за податковими накладними № 4322 від 29 червня 2010 року, ПДВ в сумі 29616,99 грн. (т. 1 а.с. 166); № 4366 від 30 червня 2010 року, ПДВ в сумі 28278,51 грн. (т. 1 а.с. 171), виданими ТОВ «Макра Плюс» не підтверджені наявними в матеріалах справи документами. Сума сплаченого податку у розмірі 57895,50 грн. на підставі цих податкових накладних було включено до складу податкового кредиту звітного податкового періоду липня 2010 року (по даті отримання податкових накладних).

Згідно пункту 3.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Порядок визначення суми валових витрат звітного податкового періоду визначений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 5.1 цієї статті валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, у п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат. Оскільки у п. 5.10 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, визначальною ознакою витрат, що можуть бути віднесені до валових є їх здійснення у звязку із придбанням платником податку товарів (робіт, послуг для їх використання у власній господарській діяльності).

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Тобто, основною умовою для формування податкового кредиту є наявність податкової накладної, оформленої у відповідності із вимогами, встановленими підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Податкові накладні, виписані ТОВ «Макра Плюс», на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит травня 2010 року в сумі 54635 грн. та податковий кредит червня 2010 року в сумі 171068,4 грн., відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що формування позивачем податкового кредиту звітних податкових періодів травня червня 2010 року здійснено на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Відповідно до вимог пункту 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року за № 166 та пункту 1.6. Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня 2003 року дані, наведені в деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі Закон № 996) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

За статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно наявних в матеріалах справи документів, (т. 1 а.с. 102-103) 28 квітня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Славія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Макра Плюс» був укладений договір купівлі-продажу № 1/280410. За умовами зазначеного договору ТОВ «Макра Плюс» (продавець) зобовязався поставити, а покупець (позивач) прийняти та сплатити продукцію, визначену в рахунках на сплату. Згідно пункту 2.1. договору від 28 квітня 2010 року продукція постачається за номенклатурою та кількості, зазначених в рахунках на сплату. Згідно пункту 4.2. відвантаження металопродукції здійснюється само вивозом транспортом покупця.

На підтвердження прийняття позивачем продукції від ТОВ «Макра Плюс» позивач надав видаткові накладні № 2114 від 14 травня 2010 року (т. 1 а.с. 106), № 2387 від 20 травня 2010 року (т. 1 а.с. 115), № 2490 від 23 травня 2010 року (т. 1 а.с. 123), № 2991 від 1 червня 2010 року (т. 1 а.с. 129), № 2992 від 1 червня 2010 року (т. 1 а.с. 133), № 3091 від 4 червня 2010 року (т. 1 а.с. 140), № 3738 від 16 червня 2010 року (т. 1 а.с. 146), № 3741 від 16 червня 2010 року (т. 1 а.с. 152), № 4057 від 23 червня 2010 року (т. 1 а.с. 160), №; 4322 від 29 червня 2010 року (т. 1 а.с. 165), № 4366 від 30 червня 2010 року (т. 1 а.с. 170), витяг з журналу реєстрації виданих довіреностей (т. 1 а.с. 104, 105)

Розбіжності між даними бухгалтерського та податкового обліку позивача відсутні, здійснення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Макра Плюс» договору супроводжувалося складанням первинних документів видаткових накладних, рахунків на сплату, відображено в журналах-ордерах.

Перевезення товарно-матеріальних цінностей за умовами договору № 1/280410 від 28 квітня 2010 року підтверджено наявними в матеріалах справи договорами на перевезення вантажів (т. 1 а.с. 109-110, 125) та товарно-транспортними накладними (т. 1 а.с. 111, 118, 126, 132, 136, 143, 149, 155, 163, 168, 172).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо доведеності позивачем реального виконання умов договору, укладеного між ТОВ «Макра Плюс» та позивачем.

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість та підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість та валових витрат є використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

На підтвердження використання придбаних позивачем робіт за умовами укладеного договору купівлі-продажу у власній господарській діяльності позивачем були надані договори (т. 3 а.с. 187-221), видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 217-250, т. 2 а.с. 1-247, т. 3 а.с. 1-64). Відомості щодо здійсненого позивачем придбання та продажу товарів наведені в таблиці (т. 3 а.с. 166-176) та відповідають первинним документам, наявним в матеріалах справи.

Крім цього, реалізація придбаного товару позивачем підтверджено даними складського обліку позивача (т. 4 а.с. 171-250, т. 5 а.с. 1-12). Доходи, повязані із подальшим продажем були відображені в податковому обліку позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість, що підтверджується відомостями наданих позивачем декларації за період липень - грудень 2010 року, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 3 а.с. 66-97).

За наслідком виконання сторонами прийнятих на себе зобовязань за укладеним договором купівлі-продажу позивачем було сформовано суму валових доходів відповідних звітних податкових періодів.

Включення позивачем суми податку на додану вартість до податкових зобовязань у звязку із продажем товарів відповідних звітного податкового періоду підтверджується податковими накладними та розшифровками податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, наявними в матеріалах справи документами підтверджено подальше використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт за умовами укладеного договору купівлі-продажу № 1/280410 від 28 квітня 2010 року.

Посилання відповідача на нікчемність даного договору з підстав ст. 228 Цивільного Кодексу України суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним і податковий орган не наділений законодавством в односторонньому порядку вирішувати чи є правочин нікчемним, чи ні. Якщо ж податковий орган вважає зазначений договір таким, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, останній може бути визнаний судом недійсним відповідно до вимог частини 3 статті 228 ЦК України.

Крім того, з розяснень, викладених в п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними правочинами в сенсі статті 228 ЦК України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між позивачем та ТОВ «Макра Плюс» від 28 квітня 2010 року № 1/280410 не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 ЦК України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

Відповідач з позовом про визнання вказаного договору недійсним до суду не звертався.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку на ухилення від сплати податків). Відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи ТОВ «Макра плюс».

За таких обставин його безтоварність повинна доводитись відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України.

Виконання позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при формування валових витрат та податкового кредиту. Законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару ( послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обовязку позивача по сплаті податків, зборів та інших обовязкових платежів, приховування чи заниження обєктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договором № 1/280410 від 28 квітня 2010 року, в відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме цей договір порушує публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

З огляду на наведене вище вбачається, що відображення в податковому обліку позивача наслідків господарських операцій з ТОВ «Макра Плюс» в період з травня 2010 року по червень 2010 року відповідає вимогам чинного законодавства України. Порушення вимог чинного законодавства України при здійсненні позивачем податкового обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість відсутні, а відповідно у відповідача були відсутні підстави для донарахування суми податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у звязку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0001002301/0 від 14 грудня 2010 року, та № 0001012301/0 від 14 грудня 2010 року, № 0001002301/1 від 28 грудня 2010 року, та № 0001012301/1 від 28 грудня 2010 року, прийняті відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства і підлягають визнанню недійсними.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Іллічівському районі міста Маріуполя залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 3 березня 2011 року у справі № 2а/0570/2104/2011 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова