Постанова № 15565098, 11.05.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2011 № 17/322

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Разіної Т.І.

суддів: Лосєва А.М.

Іваненко Ю.Г.

при секретарі:

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю № 120 від 12.04.2011;

від відповідача: ОСОБА_2. представник за довіреністю № 1980 від 28.09.2010

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2010 у справі № 17/322

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сінт», м. Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,

м. Київ

про стягнення 399132 грн. 66 коп.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сінт» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в сумі 399132 грн. 66 коп. за договором від 24.09.2009 р., а саме: 306307 грн. 99 коп. основного боргу, 64324 грн. 67 коп. 21,1% річних, 3060 грн. інфляційних витрат, 25440 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за поставлений товар.

22.09.2010 представником позивача було уточнено розрахунок інфляційних витрат у справі № 17/322, згідно якого збитки від інфляції склали 7000 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.09.2010 у справі № 17/322 позовні вимоги задоволені частково (суддя Удалова О.Г.).

Стягнуто з відповідача на користь позивача 306307 грн. 99 коп. основного боргу, 64324 грн. 67 коп. відсотків за прострочення грошового зобовязання, 7000 грн. інфляційних збитків, 14163 грн. 85 коп. пені, 3917 грн. 97 коп. витрат по оплаті державного мита, 231 грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5774 грн. 23 коп. витрат, повязаних з оплатою послуг адвоката.

Рішення обґрунтоване нормами п.п. 1.1, 2.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 9.1 договору; ст.ст. 14, 525, 526, 611, 530, 549, 551, 625, 629, 655, 694 ЦК України; ст. 193 ГК України; ст.ст. 33, 44 ГПК України; ст. ст. 4, 12 Закону України «Про адвокатуру».

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2010 р. у справі № 17/322 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю «Сінт» повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме: ст.ст. 28, 179, 203 ГК України; ст.ст. 8, 92, 203, 215, 590, 694, 695 ЦК України; ст.ст. 4, 62 Закону України «Про господарські товариства» та процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 33, 43, 44, 49,54, 63, 83 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 апеляційне провадження у справі № 17/322 зупинено згідно п. 1 ст. 79 ГПК України до вирішення повязаної справи № 25/479 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сінт» про визнання недійсним договору продажу товару в кредит від 24.09.2009 № 24/09/09 (суддя В.В. Шипко, І.В. Борисенко, О.О. Євсіков).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю «Сінт» звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 у справі № 17/322, справу повернути до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2011 р. у справі № 17/322 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сінт» задоволено. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2011 р. у справі № 17/322 скасовано. Справу № 17/322 повернуто до Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду О.Ю. Пасічник від 28.03.2011 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ у звязку з припиненням повноважень судді Євсікова О.О. (судді-доповідача у справі) та обранням його на посаду судді Вищого господарського суду, відповідно до п. 3.1.11 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматичний розподіл справи 17/322. Визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Іваненко Ю.Г., Лосєв А.М.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та підтвердив факти, викладені у доповненнях до апеляційної скарги.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 11.05.2011 представник відповідача заявив клопотання про призначення судової експертизи та витребування оригіналу договору продажу товару в кредит № 24/09/09 від 24.09.2009.

Представник позивача заперечив з огляду на те, що під час розгляду справи 25/479 було заявлене дане клопотання та задоволено господарським судом міста Києва і справа знаходиться в експертній установі.

Колегією суддів вказане клопотання залишено без задоволення.

Також відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення господарським судом міста Києва справи № 25/479.

Представник ТОВ «Сінт» заперечив проти задоволення клопотання, вказавши, що не має підстав для зупинення провадження у справі, оскільки позиція по даному питанню викладена у постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2011 у справі № 17/322.

Враховуючи вищевказане колегією суддів клопотання відповідача залишено без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як слідує із матеріалів справи та вірно було встановлено місцевим господарським судом, між товариством з обмеженою відповідальністю «Сінт» (продавцем) та фізичною особою-підприємцем Тимченко Людмилою Василівною (покупцем) було укладено договір продажу товару в кредит № 24/09/09 (далі по тексту - договір), копія якого міститься у матеріалах справи.

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобовязується передати у власність покупця побутову техніку (плити газові, електричні, газоелектричні, столи та духовки вбудовані тощо) та обладнання до неї, що надалі іменується «товар», а покупець зобовязується прийняти та оплатити ціну товару на умовах Договору на загальну суму 751470 грн. 73 коп.

Предметом вищевказаного договору відповідно до п. 1.1. є: передача у власність покупця товару за плату на умовах договору.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що асортимент товару, його кількість та ціна на день продажу визначається в накладних, що є невідємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1 договору товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Ціна за товар визначається в рахунку та накладних на товар, які отримуються покупцем в момент передачі товару.

Розділом 6 договору передбачено порядок розрахунків між сторонами.

Пунктом 6.3 Договору за взаємною згодою сторін зафіксовано, що станом на 24.09.2009 р. загальна сума заборгованості становить 751470 грн. 73 коп.

В пункті 6.4. договору сторони погодили, графік погашення заборгованості. Сторони розстрочили погашення боргу до 30.03.2011 р.

Згідно п. 6.5 договору сторони домовились, що на перший день кожного місяця строку погашення заборгованості нараховується відсоток (21,1% річних) на суму непогашеної заборгованості на цей день, який покупець (відповідач) повинен сплатити протягом наступних пяти банківських днів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов вказаного Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 751470 грн. 01 коп., що підтверджується видатковою накладною № С-0008887 від 24.09.2009, належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідач на підставі накладної на повернення товару від 11.03.2010 р. № С-00000009 та довіреності від 11.03.2010, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, повернув позивачеві товару на загальну суму 53692 грн. 01 коп., після чого залишилась заборгованість за поставлений товар в сумі 697778 грн., яку відповідач відповідно до умов Договору повинен погасити згідно з графіком, зазначеним в Договорі.

Крім того, між сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи, з прикладенням круглих печаток останніх, відповідно до якого станом на 01.04.2010 заборгованість відповідача перед позивачем становить 697778 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно погодженого сторонами графіку сплати за поставлений товар на час звернення позивача до суду відповідач повинен сплатити позивачеві кошти в сумі 360000 грн., та часткове повернення відповідачем товару на суму 53692 грн. 01 коп., заборгованість відповідача перед позивачем становить 306307 грн. 99 коп. (360000 грн. 53692 грн. 01 коп.).

Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обовязки (зобовязання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобовязання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 306307 грн. 99 коп. та задоволено позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 306307 грн. 99 коп.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно положень Господарського кодексу України пеня є господарською штрафною санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (частина 1 статті 230); штрафні санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором, якщо їх розмір не визначено законом (частина 4 статті 231).

Відповідно до пункту 9.1 договору, якщо покупець прострочив оплату за товар, останній зобовязаний сплатити неустойку у розмірі 0,1 процентів від суми чергової оплати згідно графіку погашення заборгованості (пункт 6.4 Договору) за кожен день прострочення платежу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1); розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3).

У звязку з цим, апеляційний господарський суд здійснив перерахунок пені за спірний період, згідно якого позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 25440 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 14029 грн.

Колегія суддів Київського апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних збитків згідно уточненого розрахунку позивача в сумі 7000 грн. та відсотків за прострочення грошового зобовязання на підставі пункту 6.5. договору сумі 64324 грн. 67 коп.

В п.1.1 апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що договори, якими обґрунтовують свої вимоги товариство з обмеженою відповідальністю «Сінт» є удаваними та нікчемними правочинами. Крім того, договір продажу товару в кредит від 24.09.2009 № 24/09/09 відповідачем не укладався.

З матеріалів справи вбачається, що договір оформлений належним чином: підписаний сторонами та скріплений печатками обох сторін.

Крім того, укладення саме цього договору та узгодження всіх його істотних умов підтверджується розпискою складеною відповідачем з посиланням на договір № 24/09/09, якою гарантується здійснення розрахунків відповідно до п.6.4. цього договору, гарантується оплата процентів на рівні 21,1% річних та актом звірки № 4 від 01.04.2010 (т. 1, а.с. 15-16).

В п. 1.4. апеляційної скарги представник позивача вказує, що товар згідно договору ним не отримувався.

Факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 751470 грн. 01 грн. підтверджується видатковою накладною № С-0008887 від 24.09.2009 р., належним чином засвідчена копія якої міститься в матеріалах справи.

Крім того, відповідач в п. 1.2. апеляційної скарги зазначає, що товар, отриманий у позивача, відповідач продав своїм контрагентам (іншим підприємцям), які відмовились розраховуватись з відповідачем через те, що мають валютні кредити.

Апелянт також посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми ч. 1 ст. 54 та п. 1 ст. 63 ГК України, оскільки не зясовано обєму прав та повноважень директора Камінського В.В. на надання довіреності ОСОБА_1, для подачі позову та підписання самого позову, згідно Статуту «Сінт», протоколу Загальних зборів Товариства та наказу про його призначення. В такому випадку, суд зобовязаний був повернути позовну заяву і додані до неї документи позивачу, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не мала права її підписувати та взагалі не мала повноважень на представництво позивача..

З матеріалів справи не вбачається доказів, наданих відповідачем, з яких слідує, що Камінський В.В. не перебуває на посаді генерального директора (керівника), що має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

Колегія суддів вважає, що повноваження Камінського В.В., як особи, що має що має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 2, а.с. 26). Крім того, згідно протоколу загальних зборів ТОВ «Сінт» № 21 від 05.12.2006 та Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Сінт».

Таким чином, Камінський В.В. є генеральним директором (керівником) позивача в розумінні ст. 65 ГК України, а довіреність, що видана позивачем ОСОБА_1, відповідає вимогам чинного законодавства України. В довіреності передбачені права представника ОСОБА_1 збільшувати розмір позовних вимог, складати та підписувати позовні зави, доповнення до них.

Доводи наведені в п. 2.3. апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції п. 2 ст. 83 ГПК України, щодо неможливості суду виходити за межі позовних вимог спростовуються уточненнями позивача, що містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 80). Оскільки судом першої інстанції позов задоволено частково, судові витрати покладені на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, визначеними в п. 2.5. апеляційної скарги, оскільки застосування способу захисту, передбаченого п. 4 ст. 694 ЦК України, є правом продавця вимагати повернення неоплаченого товару, якщо покупець прострочив оплату товару за договором продажу товару в кредит, а не його обовязком. Пунктом 3 ст. 692 ЦК України передбачено загальне правило щодо наслідків прострочення виконання відповідачем обов'язку оплатити товар, а саме: «У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами».

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно стягнення з відповідача суми 5774 грн. 23 коп. витрат, повязаних з оплатою послуг адвоката.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України до складу судових витрат входить оплата, зокрема, послуг адвоката.

Матеріли справи містять копію договору про надання правової допомоги, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Сінт» та ОСОБА_1, який діє як адвокат на підстав свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю (повіреним).

Як вбачається з матеріалів справи, платіжними дорученням від 08.07.2010 р. № 4441, від 08.07.2010 р. № 4442 позивач перерахував адвокату ОСОБА_1 кошти в сумі 5882 грн. 35 коп. за надання правової допомоги (підготовки справи до розгляду, представництва в суді).

Отже, судом першої інстанції на підставі наявних матеріалів справи правомірно встановлено факт понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5882 грн. 35 коп., які, відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі наявних в справі матеріалів дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 ГПК України рішення місцевого господарського суду підлягає зміні.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 42, 43, 33, 34, 43, 44, 49, 85, 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2010 у справі № 17/322 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.09.2010 у справі № 17/322 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особипідприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сінт» (м. Київ, вул. Желябова, 8/4, код 16285789) 306307,99 грн. основного боргу, 64324 грн. 67 коп. відсотків за прострочення грошового зобовязання, 7000 грн. інфляційних збитків, 14029 грн. пені, 3917 грн. 97 коп. витрат по оплаті державного мита, 231 грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5774 грн. 23 коп. витрат, повязаних з оплатою послуг адвоката.

В іншій частині позовних вимог відмовити».

3. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи № 17/322 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяРазіна Т.І.

СуддіЛосєв А.М.

Іваненко Ю.Г.

17.05.11 (відправлено)