Рішення № 15562193, 11.05.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

11 травня 2011 року справа № 5020-174/2011

За позовомФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

доМісцевої громадської організації „Обєднання громадян

„Консорціум розвитку Севастополя”,

ідентифікаційний код 25875604

(99011, м. Севастополь, вул. Велика Морська, 50)

про стягнення 86741,53 грн, розірвання договору оренди та звільнення приміщень,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) Позняков С.О., провідний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 10.01.2011;

відповідач (Місцева громадська організація „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя”) ОСОБА_1., представник, довіреність б/н від 10.03.2011.

Обставини справи:

03.02.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Місцевої громадської організації „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя” (далі відповідач) про стягнення 88241,53 грн, розірвання договору оренди та звільнення приміщень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення з боку відповідача умов договору оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010 та зазначає, що відповідач з лютого по жовтень 2010 року сплачував орендну плату несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього перед Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради утворилась заборгованість. Крім того, через порушення відповідачем істотних умов договору позивач вимагає дострокового розірвання договору оренди та звільнення приміщень.

В судовому засіданні 16.03.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 06.04.2011, 06.04.2011 до 26.04.2011, а 26.04.2011 до 11.05.2011.

11.05.2011 у засіданні суду відповідач надав письмовий відзив на позов /арк. с. 77-78/, в якому погодився з існуванням своєї заборгованості перед позивачем, але заперечував проти нарахування штрафних санкцій та 30% річних і просив суд зменшити їх розмір. Також відповідач настоював на пролонгації договору оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010.

Водночас, відповідач надав суду докази часткової сплати заборгованості за договором оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010 на суму 1500,00 грн, у звязку з чим ухвалою від 11.05.2011 провадження у справі в частині стягнення з відповідача частини основного боргу у сумі 1500,00 грн припинено /арк. с. 92-93/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.02.2010 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Місцевою громадською організацією „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя” (Орендар) укладений договір №67-10 оренди нерухомого майна (далі Договір), згідно з умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно вбудовані підвальні приміщення пятиповерхового житлового будинку, загальною площею 72,60 м2, які розташовані за адресою: м.Севастополь, вул. Велика Морська, 50 /арк. с. 15-16/, що перебуває на балансі РЕП №17, вартість якого складає 405271,00 грн станом на 31.01.2010 (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Договору, розмір орендної плати визначається відповідно до Рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 23368,97 грн на рік. Орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки 7% від вартості обєкта оренди та складає 2406,63 грн (без ПДВ) за перший місяць оренди і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Вказаний розмір орендної плати діє до 01.08.2010.

З 01.08.2010 орендна плата сплачується в розмірі, визначеному у пункті 3.2 Договору із корегуванням на індекс інфляції за весь період нарахування.

Згідно з рішенням Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення.

Підпунктом 4.4.3 пункту 4.4 Договору на Орендаря покладено обовязок своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з користуванням обєктом оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Договір діє з моменту його підписання і до 09.12.2011 (пункт 7.1 Договору).

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не визначено договором. Договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку істотного порушення другою стороною умов Договору чи в інших випадках, встановлених Договором або законом. Істотні умови Договору визначені у пунктах 3.4, 3.5, 4.4.2 4.4.13, 6.1 Договору. До істотних порушень договору сторони відносять здійснення Орендарем реконструкції, технічного переобладнання та інших поліпшень обєкта оренди без письмової згоди Орендодавця. Сторони домовились, що порушення будь-якого із зазначених пунктів є достатньою підставою для розірвання договору (пункти 7.3, 7.4 Договору).

Згідно з пунктом 7.6 Договору дія договору оренди припиняється внаслідок:

-закінчення строку оренди, передбаченого договором;

-рішення суду;

-загибелі обєкта оренди;

-банкрутства Орендаря;

-ліквідації Орендаря;

-приватизації обєкта оренди Орендарем;

-дострокового розірвання договору;

-відмови від договору однією зі сторін у випадках, передбачених договором.

На підставі акту приймання-передачі майна від 26.02.2010 Орендодавець передав зазначене вище майно Орендарю Місцевій громадській організації „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя” /арк. с. 17/.

Зазначене свідчить, по-перше, про те, що Договір в контексті частин другої та третьої статті 640 Цивільного кодексу України набрав чинності; по-друге, про виконання позивачем як Орендодавцем за договором свого обовязку, передбаченого пунктом 2.5 Договору.

Натомість відповідач свої зобовязання щодо внесення орендної плати порушив, в результаті чого у нього перед Орендодавцем за період з 26.02.2010 по 31.10.2010 утворилась заборгованість по орендній платі у сумі 16092,24 грн, з яких: 97% 15614,99 грн та 3% 477,25 грн.

Через часткове погашення відповідачем заборгованості сума боргу Орендаря перед Орендодавцем склала 14592,24 грн (16092,24 1500,00), що зазначено у відповідній ухвалі суду /арк. с. 92-93/.

Неналежне виконання Орендарем своїх зобовязань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати і стало причиною для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Правові засади організаційних відносин, повязаних з передачею в оренду майна, яке перебуває у комунальній власності, та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна, визначені Законом України „Про оренду державного та комунального майна”.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобовязання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджуються стаття 283 Господарського кодексу України та стаття 759 Цивільного кодексу України, згідно з якими, за договором найму (оренди) одна сторона (орендодавець/наймодавець) передає другій стороні (орендареві/наймачу) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010, який є чинним на час вирішення спору.

Статтею 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Обовязок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною пятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю щомісяця, не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач мав сплатити орендну плату за березень 2010 року в строк до 22.03.2010; за квітень 2010 року до 20.04.2010, за травень 2010 року до 20.05.2010 і так далі.

Судом встановлено, що відповідач за період з 26.02.2010 по 31.10.2010 сплатив лише 1633,67 грн, решта (за винятком 1500,00 грн, що сплачені 15.03.2011) залишилася несплаченою до теперішнього часу. Загальна сума заборгованості відповідача з орендної плати становить 14592,24 грн.

Доказів погашення заборгованості станом на момент прийняття цього рішення не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, ще вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за спірним Договором у сумі 14592,24 грн (за період з 26.02.2010 по 31.10.2010) є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, з яких: 14159,99 грн 97%; 432,25 грн 3%.

Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 719,82 грн за порушення строків внесення орендної плати суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В свою чергу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобовязання щодо внесення орендної плати не виконав, тобто є таким, що порушив (прострочив виконання) зобовязання.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містить і спеціальне законодавство. Так, згідно зі статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідальність Орендаря (відповідача) у вигляді пені встановлена пунктом 8.5 Договору, згідно з яким „у випадку порушення строків внесення орендної плати, визначеного у пункті 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки пеню у розмірі 200 (двісті) процентів від облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочення”.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с. 13/, і зазначає, що він здійснений з урахуванням наведених законодавчих норм, тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 719,82 грн, з яких: 97% 698,80 грн та 3% 21,02 грн, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 70106,91 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 8.7 Договору передбачено, що у разі, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більше 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки штраф в сумі трьохкратного розміру річної орендної плати за Договором.

При укладанні договору оренди сторони домовилися, що розмір річної орендної плати складає 23368,97 грн. За таких обставин, відповідачу нараховано штраф у розмірі 70106,91грн (23368,97*3).

Суд вважає, що розмір штрафу підлягає зменшенню, з огляду на таке.

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так само, згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (штрафних санкцій) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Із наведеними нормами узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

У своєму відзиві на позов відповідач погодився з існуючою заборгованістю з орендної плати /арк. с. 77-78/, проте зазначив, що поточної заборгованості (за платежами 2011 року) перед позивачем не має, на підтвердження чого надав копії квитанцій про сплату орендної плати /арк. с. 80-82/.

Надаючи оцінку доводу позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 70106,91грн суд зазначає, що позивач в порядку статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду доказів в підтвердження спричинення йому збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати.

На підставі викладеного, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, приймаючи до уваги те, що відповідач є неприбутковою громадською організацією, а розмір штрафу, який підлягає стягненню (70106,91 грн), непомірно великим (у 5 разів більшим) у порівнянні із розміром основного зобовязання (14592,24 грн), а також те, що відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 Договору розрахунковою одиницею за ним є один місяць, на думку суду, справедливим буде стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2538,30 грн, що дорівнює розміру орендної плати за останній місяць спірного періоду оренди (жовтень 2010 року). Тому позовні вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 70106,91 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 2538,30 грн, з яких: 2462,15 грн 97%; 76,15 грн 3%.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, позивач також просить суд стягнути з останнього 30% річних у розмірі 1322,56 грн.

Суд вважає, що ця вимога підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В пункті 8.6 Договору сторони дійшли згоди, що у випадку якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більше 30 календарних днів, Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобовязаний сплатити на користь Орендодавця понад збитки 30% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

Прострочення внесення орендної плати боржником в повному розмірі триває з березня 2010 року, що перевищує 30 календарних днів, а отже нарахування 30% річних є правомірним.

Перевіривши розрахунок 30% річних, наданий позивачем /арк. с. 14/, суд вважає його вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 30% річних в сумі 1322,56грн, з яких 97% 1284,02 грн та 3% 38,54 грн, є обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних з 30% до 3% суд зазначає, що за своєю правовою природою проценти річних є платою за користування утримуваними боржником (відповідачем) грошовими коштами, які належать до сплати кредиторові (позивачеві), і не є штрафними санкціями в розумінні статті 230 Господарського кодексу України, а тому не можуть бути зменшені судом.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 19172,92 грн, з яких: основний борг з орендної плати 14592,24 грн, пеня 719,82 грн, 30% річних 1322,56 грн і штраф 2538,30 грн.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем обовязків щодо оплати вартості користування орендованим майном протягом тривалого часу, позивач вимагає розірвати договір оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010 та зобовязати Місцеву громадську організацію „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя” звільнити орендоване майно і повернути його Орендодавцю.

Суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

За змістом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Підстави, коли наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, встановлені статтею 783 Цивільного кодексу України. Таке право наймодавець має у разі, коли наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення капітального ремонту (якщо обовязок проведення капітального ремонту був покладений на наймача). Вказаний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобовязань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобовязань та з інших підстав передбачено пунктом 7.4 Договору.

Як зазначено вище, порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010 в частині строків внесення орендної плати, що, в контексті пункту 7.4 Договору, є істотним порушенням договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобовязання внаслідок розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про розірвання договору оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються. У разі розірвання договору зобовязання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобовязання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з судовим захистом права державної власності” державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

Наведеній нормі кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих субєктів присудження до виконання обовязку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Підпунктом 4.4.14 пункту 4.4 Договору встановлений обовязок Орендаря повернути (звільнити) обєкт оренди у разі припинення дії договору у належному стані протягом 30 календарних днів з дати припинення договору.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, обєкт оренди вбудовані підвальні приміщення пятиповерхового житлового будинку, загальною площею 72,60 м2, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Велика Морська, 50, підлягають поверненню позивачеві.

Отже, позовні вимоги в частині зобовязання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають задоволенню.

За умовами Договору (пункт 2.7), приймання-передача обєкта оренди після закінчення дії договору оренди здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця та Орендаря. Майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі обєкта оренди. Таким чином, відповідач зобовязаний протягом 30 днів із моменту набрання судовим рішенням законної сили повернути обєкт оренди позивачеві шляхом підписання відповідного Акта приймання-передачі.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню державне мито в сумі 104,17 грн (19,17 грн (1% від 19172,92 грн майнова вимога) + 85,00грн немайнові вимоги) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 51,28 грн (19172,92/88241,53*236,00).

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Місцевої громадської організації „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя” (99011, м. Севастополь, вул. Велика Морська, 50; ідентифікаційний код 25875604, п/р2600930111149 в АТ Банк „Таврика”, м. Київ, МФО 300788, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) 19172,92 грн (девятнадцять тисяч сто сімдесят дві грн 92 коп.), з яких 14592,24 грн основний борг, 719,82 грн пеня, 1322,56 грн 30% річних, 2538,30 грн штраф, з віднесенням 97% від стягуваної суми в розмірі 18604,96 грн (вісімнадцять тисяч шістсот чотири грн 96 коп.) на п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м.Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400, а 3% від стягуваної суми в розмірі 567,96 грн (пятсот шістдесят сім грн 96 коп.) на п/р31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Розірвати Договір оренди нерухомого майна №67-10 від 26.02.2010, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Місцевою громадською організацією „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя”, з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

4.Зобовязати Місцеву громадську організацію „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя” (99011, м. Севастополь, вул. Велика Морська, 50; ідентифікаційний код 25875604) звільнити орендоване за договором №67-10 від 26.02.2010 майно вбудовані підвальні приміщення пятиповерхового житлового будинку, загальною площею 72,60 м2, які розташовані за адресою: м.Севастополь, вул. Велика Морська, 50, та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р35427001000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509).

5.Стягнути з Місцевої громадської організації „Обєднання громадян „Консорціум розвитку Севастополя” (99011, м. Севастополь, вул. Велика Морська, 50; ідентифікаційний код 25875604, п/р2600930111149 в АТ Банк „Таврика”, м. Київ, МФО 300788, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) державне мито в розмірі 104,17 грн (сто чотири грн 17 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 51,28грн (пятдесят одна грн 28 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

17.05.2011.