Рішення № 15555519, 27.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/10927.04.11 За первісним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия»

ДоДержавного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»

Простягнення 205074,41 грн.

За зустрічним позовомДержавного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия»

Провизнання договору недійсним

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

від ТОВ «Град Кия»: ОСОБА_1 дов. № б/н від 05.04.11 р.

ОСОБА_2 дов. № б/н від 05.04.11 р.

від ДП «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»: ОСОБА_3дов. № б/н від 11.04.11р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия»до Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»про стягнення 160000,00 грн. основного боргу, 3125,48 грн. пені, 40000,00 грн. штрафу, 604,93 грн. трьох річних процентів та 1344,00 грн. інфляційних нарахувань у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р. щодо повернення суми фінансової допомоги.

Ухвалою суду від 25.03.11 р. було порушено провадження у справі № 37/109 та призначено її розгляд на 11.04.11 р., зобовязано сторін надати певні документи.

Представники позивача у судовому засіданні 11.04.11 р. надали суду документи на виконання вимог ухвали суду від 25.03.11 р. та оригінали документів для огляду в судовому засіданні, копії яких додано до позовної заяви.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.04.11 р. заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання відповідачу часу для розшуку оригіналу примірника договору № 1/ФП від 27.01.09 р., щоб відповідач міг виконати вимоги ухвали суду та надати відзив з приводу заявлених позовних вимог, проти якого заперечили представники позивача.

Дослідивши матеріали справи, з метою повного, всебічного та обєктивного розгляду справи, суд оголосив перерву у судовому засіданні 11.04.11 р. до 27.04.11 р. о 09:15 год.

Через службу діловодства Господарського суду м. Києва 27.04.11 р. від відповідача надійшов зустрічний позов та клопотання про відкладення розгляду справ № 37/109 для вирішення питання щодо прийняття зустрічного позову до провадження.

У судовому засіданні 27.04.11 р., розглянувши зустрічну позовну заяву, Господарський суд міста Києва визнав подані матеріали достатніми для прийняття її до розгляду, у звязку з чим зустрічний позов був прийнятий до спільного розгляду разом з первісним позовом; клопотання про відкладення справи № 37/109 відхилив.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 27.04.11 р. підтримав первісні позовні вимоги, просив їх задовольнити, проти зустрічного позову заперечив повністю.

Представник відповідача за первісним позовом визнав позовні вимоги частково, просив суд відмовити у штрафних санкціях, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Град Кия»(сторона 1) та Державним підприємством «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС» (сторона 2) було укладено договір про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., згідно з умовами якого сторона 1 передає у власність стороні 2 грошові кошти в сумі, визначеній в п. 1.2. цього договору (фінансова допомога), а сторона 2 зобовязується повернути фінансову допомогу стороні 1 на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2. вищевказаного договору, сума фінансової допомоги, що надається стороною 1, складає 250000,00 грн.

У відповідності до п. п. 1.3. та 1.4. договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., фінансова допомога надається на строк до 27.01.10 р.; цільове призначення фінансової допомоги поповнення обігових коштів для забезпечення участі у виставкових заходах.

Згідно з п. 2.1. вищевказаного договору, фінансова допомога за цим договором надається та повертається в національній валюті України гривні.

Відповідно до п. п. 2.2. 2.4. договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., фінансова допомога за цим договором може надаватися окремими платежами на письмовий запит сторони 2; надання фінансової допомоги проводиться шляхом перерахування стороною 1 коштів на поточний рахунок сторони 2, зазначений в п. 6 цього договору; при надходженні фінансової допомоги на поточний рахунок сторони 2, вона повинна негайно повідомити сторону 1 про отримання фінансової допомоги.

Згідно з п. п. 2.5. 2.9. договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., сторона 2 має право повертати суму фінансової допомоги стороні 1 частинами, проте, вся сума фінансової допомоги має бути повернена в строк до 27.01.10 р. включно; поверненню відповідно до п. 2.3. цього договору підлягає сума фактично отримана стороною 2; фінансова допомога повертається в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок сторони 1, зазначений в п. 6. даного договору; днем повернення фінансової допомоги вважається день зарахування на поточний рахунок сторони1 грошових коштів у сумі фінансової допомоги; сторона 2 зобовязана негайно повідомити сторону 1 про повернення фінансової допомоги з обовязковим зазначенням реквізитів платіжного доручення; після отримання повернення фінансової допомоги сторона 1 негайно повідомляє сторону 2 про отримання повернення фінансової допомоги.

Пунктом 2.10. договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р. встановлено, що нарахування процентів за користування фінансовою допомогою не здійснюються.

Відповідно до п. 2.11. вищевказаного договору, фінансова допомога може бути повернена стороною 2 достроково.

Додатковою угодою про внесення змін від 27.01.10 р. до договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., було продовжено строк повернення фінансової допомоги за даним договором до 27.01.11 р. включно.

Позивач пояснив суду, що ним на виконання вищезазначених умов договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р. було перераховано Державному підприємству «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»грошові кошти в розмірі 160000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 15 від 29.01.09 р. на суму 120000,00 грн., № 33 від 19.03.09 р. на суму 40000,00 грн. та виписками банківської установи з поточного рахунку позивача (належним чином засвідчені копії яких залучено до матеріалів справи).

Однак, станом на 27.01.11 р. відповідач не повернув суму фінансової допомоги, порушивши зобовязання за договором про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р.

ТОВ «Град Кия»звернулось до ДП «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС» з претензією (вихідн. № 3 від 28.01.11 р.), в якій просило перерахувати заборгованість у розмірі 160000,00 грн. (належним чином засвідчені копій доказів поштового відправлення якої додано до матеріалів справи).

Позивач пояснив суду, що станом на 14.03.11 р. відповідь на претензію не була отримана, заборгованість у розмірі 160000,00 грн. відповідачем не була повернена.

За таких обставин ТОВ «Град Кия»звернулось до Господарського суду м. Києва з первісним позовом до ДП «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»про стягнення 160000,00 грн. основного боргу, 3125,48 грн. пені, 40000,00 грн. штрафу, 604,93 грн. трьох річних процентів та 1344,00 грн. інфляційних нарахувань у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р. щодо повернення суми фінансової допомоги.

При цьому Державне підприємство «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС» подало до Господарського суду м. Києва зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия»про визнання недійсним договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р.

Зустрічні позовні вимоги Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»у даній справі вмотивовані тим, що договір про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Град Кия»та Державним підприємством «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС», є недійсним в силу частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки оспорюваний договір зі сторони Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»було укладено особою, яка на момент його укладання не мала належних повноважень, оскільки у відповідності до контракту 2.6.4. контракту № 403 від 30.09.08 р. директор не мав права розпоряджатись державними коштами, які належать до державного бюджету, тобто, не мав права укладати даний договір.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия»до Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»про стягнення 160000,00 грн. основного боргу, 3125,48 грн. пені, 40000,00 грн. штрафу, 604,93 грн. трьох річних процентів та 1344,00 грн. інфляційних нарахувань у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р. задоволенню підлягають частково. Зустрічні позовні вимоги Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобовязання виконав належним чином, перерахувавши фінансову допомогу у розмірі 160000,00 грн., тоді як відповідач свої зобовязання за договором щодо повернення зазначених грошових коштів у встановлений строк до 27.01.2011 р. не виконав.

Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 160000,00 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия»щодо стягнення з Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»основного боргу у розмірі 160000,00 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

ТОВ «Град Кия»просить суд також стягнути з відповідача 1344,00 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.02.11 р. до 28.02.11 р. та 604,93 грн. трьох річних процентів за період з 28.01.11 р. до 14.03.11 р., у звязку з невиконанням відповідачем зобовязань щодо повернення фінансової допомоги за договором про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобовязання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобовязання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобовязання, то з нього за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню відповідно 1344,00 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.02.11 р. до 28.02.11 р. та 604,93 грн. трьох річних процентів за період з 28.01.11 р. до 14.03.11 р.

Також ТОВ «Град Кия»просить суд стягнути з відповідача 3125,48 грн. пені та 40000,00 грн. штрафу в розмірі 25 % за порушення договірного зобовязання щодо повернення грошових коштів за договором про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р.

Відповідно до п. 3.3. договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., за прострочення повернення фінансової допомоги сторона 2 виплачує стороні 1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки від неповерненої суми за кожен день прострочення та штраф у розмірі 25 % від суми фінансової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення штрафу, вона має бути передбачена законом або договором.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, арбітражний суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобовязань, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення у виконанні зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобовязання за договором про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., обґрунтовуючи це тим, що відповідач є державним підприємством і фінансується та утримується за рахунок коштів, отриманих від Міністерства культури і туризму України, отже кошти для погашення заборгованості за даним договором мають бути виділені з державного бюджету.

Розглянувши даний спір, суд дійшов висновку про винятковість порушення відповідачем грошового зобовязання перед позивачем, оскільки Державне підприємство «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»є підприємством, яке немає власних коштів, а фінансується за рахунок коштів, отриманих з державного бюджету. Крім того, судом приймається до уваги той факт, що прострочення у даному зобовязанні за часом є незначним три місяці.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені та штрафу, що підлягає стягненню з первісного відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия», до 10 % від заявлених сум, а саме стягнути 312,50 грн. пені та 4000,00 грн. штрафу.

Розглянувши зустрічні позовні вимоги Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»про визнання недійсним договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р., суд не знаходить підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З наявних в матеріалах справи документів, зокрема із платіжних доручень № 15 від 29.01.2009 р. та № 33 від 19.03.2009 р. вбачається, що відповідачем за зустрічним позовом було перераховано на рахунок позивача за зустрічним позовом грошові кошти у суму 160000,00 грн., які ним були прийняті.

Посилання позивача на те, що договір про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р. був укладений всупереч статті 215 Цивільного кодексу України, суд не визнає підставою для задоволення позову, оскільки відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України, даний договір був схвалений позивачем за зустрічним позовом шляхом вчинення дій, а саме, було прийнято грошові кошти, які були перераховані за даним договором, що свідчить про його прийняття до виконання.

Твердження позивача про те, що ОСОБА_4 за контрактом не мав права розпоряджатися державними коштами, які належать до державного бюджету України, судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем не доведено приналежність цих коштів до державного майна.

Посилання позивача на те, що укладений договір є таким, що не відповідає вимогам закону, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), є помилковим, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте для визнання зобовязання недійсним фіктивним в силу статті 207 Господарського кодексу необхідна наявність наступних умов.

Недійсними з підстав невідповідності вимогам закону можуть визнаватися лише зобов'язання, які не відповідають закону, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих. Відповідність чи невідповідність господарського зобов'язання вимогам законодавства оцінюється з позиції законодавства, яке діяло на момент його виникнення.

Для визнання недійсним господарського зобов'язання, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До зобов'язань, що підпадають під ці ознаки ч. 1 ст. 207 ГК, належать, зокрема, правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права державної власності; на придбання всупереч встановленим правилам предметів, які вилучені з обігу або обіг яких обмежено; на приховування підприємствами чи підприємцями від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні) всупереч інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян. У разі визнання в установленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності та за наявності інших обставин, які свідчать про укладення правочину з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності.

Для визнання недійсним господарського зобов'язання, вчинене учасниками господарських відносин з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) можуть визнаватися лише ті правочини, які прямо суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину недійсним, має довести, що договір не відповідає закону, порушує вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах .

З аналізу договору про надання фінансової допомоги № 1/ФП від 27.01.09 р. випливає, що даний договір не може бути визнаний судом недійсним на тих підставах, що він не відповідає закону, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та вчинений з порушенням хоч би одним із них господарської компетенції, оскільки позивачем за зустрічним позовом не було надано жодного доказу, який підтверджує обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на Державне підприємство «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС», з вини якого виникли спори у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 551, 611, 614, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193, 232 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Первісний позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства «НАЦІОНАЛЬНИЙ ТУРИСТИЧНИЙ ОФІС»(01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 50-Б, код ЄДРПОУ 35592707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Кия»(04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, 2-А, код ЄДРПОУ 33787615) 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1 344 (одна тисяча триста сорок чотири) грн. 00 коп. інфляційних нарахувань, 604 (шістсот чотири) грн. 93 коп. трьох процентів річних, 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. пені, 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. штрафу, 2 050 (дві тисячі пятдесят) грн. 74 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті первісних позовних вимог відмовити.

4.У зустрічному позові відмовити повністю.

5.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6.Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Гавриловська І.О.

Повне рішення складено

12.05.2011 р.