Рішення № 15552835, 04.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.04.11 р. Справа № 37/82пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Донецького комунального підприємства „Фармація”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 01976625

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Іліон”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 203335381

про: визнання договору №3 від 01.02.2009р. недійсним.

за участю уповноважених представників:

від Позивача не зявився;

від Відповідача - Чебанов Є.О. (згідно довідки АБ №204101) та ОСОБА_2 (згідно договору 3№ від 17.03.2011р. та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3103)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 22.03.2011р. на 04.04.2011р.

У судовому засіданні 04.04.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Донецьке комунальне підприємство „Фармація”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Іліон”, м. Макіївка (далі Відповідач) про визнання договору №3 від 01.02.2009р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що спірний договір суперечить вимогам законодавства, оскільки відсутня згода щодо його істотної умови ціни, відносно якої Відповідач ввів Позивача в оману.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір №3 на охорону цінних вантажів від 01.02.2009р. з додатком №3 та свої правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 203, 215, 229, 230, 695 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 180, 189 Господарського кодексу України

Відповідач надав відзив від 17.03.2011р. (а.с.а.с. 34-36), яким проти позову заперечив посилаючись на: підписання Позивачем договору без жодних застережень та протоколу розбіжностей та обумовленість у тексті договору всіх його істотних умов; факт надання послуг Відповідачем та їх прийняття Позивачем за визначеною у протоколі договірної ціни вартістю підтверджується підписаними актами приймання наданих послуг; відсутність доказів введення в оману та інших підстав, з якими законодавство повязує недійсність договорів.

На обґрунтування своєї позиції та виконання вимог ухвали суду Відповідачем були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.37-92, 98).

Представник Позивача у судові засідання жодного разу без пояснення причин не зявився, хоча його обізнаність про їх проведення підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення з відмітками про отримання ухвал суду (а.с.а.с.32, 99). Представник Відповідача у судовому засіданні 04.04.2011р. підтримав аргументи, викладені у відзиві, та наполягав на вирішенні справи за наявними документами.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представника належним чином повідомленого Позивача і не надання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого відкладання розгляду справи, адже судом було надано достатньо часу реалізації процесуальних прав і встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання здійснювати такі права.

Вислухавши у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Іліон”, м. Макіївка (Охорона) та Донецьким комунальним підприємством „Фармація”, м. Донецьк (Замовник) підписаний без зауважень та застережень договір №3 на охорону цінних вантажів (а.с.а.с.7-14), згідно умов розділу 1 якого Замовник передає, а охорона на кошти, отримані від Замовника та в їх межах приймає під охорону цінний вантаж (медичні препарати) на термін перевезення його до визначеного Замовником місяця призначення.

Розділом 2 договору сторони визначили його умови щодо ціни наступним чином:

-вартість послуг за охорону цінного вантажу складається з нарахованих валових витрат та прибутку без обмеження рівня рентабельності та узгоджується протоколом договірної ціни (додаток №3 а.с.15), згідно якого домовленістю сторін договірна ціна на місяць визначена сумою 12000грн. (п. 1);

-оплата визначається графіком ті здійснюється шляхом внесення Замовником авансових платежів у сумі 400грн. за добу (п.2();

-наступний авансовий платіж повинен бути внесений Замовником не пізніше 10 днів до кінця раніше оплаченого періоду дії договору (п.3);

-оплата за виконання згідно з цим договором здійснюється в національній валюті України (п.5), датою її здійснення вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця (п.6).

Умовами п. 4.1.1. договору здійснення попередньої оплати і, при необхідності, остаточного розрахунку за виконані Охороною заходи охорони віднесено до обовязків Замовника.

Згідно положень п. 8.1. цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 01.02.2010р., при цьому, п. 8.2. передбачає, що якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення або перегляду, договір вважається продовженим на тих же умовах на кожний наступний рік.

Факт надання Відповідачем послуг за договором та прийняття Позивачем такого виконання підтверджується актами виконаних робіт за період з лютого 2009р. по листопад 2009р., які підписані без будь-яких застережень та визначають вартість наданих послуг в сумі 12000грн. відносно кожного місяця (окрім листопада, відносно якого вартість визначена сумою 2666,67грн.) та відмітку про те, що акт є підставою для проведення розрахунків між сторонами.

Згідно висновку №274/24 судової економічно-бухгалтерської експертизи від 09.02.2011р. (а.с.а.с.55-71), складеного в межах справи №11/195, в якій розглядаються вимоги ТОВ „Іліон” до ДКП „Фармація” про стягнення грошових коштів, зокрема встановлено, що Донецьке комунальне підприємство „Фармація” має перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Іліон” за договором №3 від 01.02.2009р. заборгованість у сумі 30242,12грн., яка утворилась за період з лютого 2009р. по березень 2010р.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві 17.03.2011р. (а.с.а.с. 34-36)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору недійсним.

Як зазначено в абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на зясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 чинного Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки: договір не містить домовленості щодо істотної умови ціни, відносно якої Відповідач ввів Позивача в оману.

Втім, на думку суду, зазначені аргументи не вказують на наявність обставин, з якими законодавство повязувало визнання певних положень договору недійсними, з огляду на таке:

По-перше, згідно ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України обман відносно ціни договору взагалі не відноситься до обставин у розумінні вказаних норм, що мають істотне значення, в контексті можливості визнання спірного договору недійсним. Більш того, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Між тим, всі домовленості відносно ціни послуг за спірним договором сторони обумовили письмово і будь-яких доказів навмисного відхилення Відповідача від таких домовленостей наразі не представлено.

По-друге, твердження про відсутність у спірному договорі істотних умов взагалі не стосується питання дійсності зазначеного договору, а повязаний із фактом укладання договору і його існування як правової підстави для кореспондуючих прав і обовязків сторін. В свою чергу, факт виконання (навіть часткового) сторонами своїх взаємних зобовязань певною мірою вказують на достатність узгоджених умов для повного і належного врегулювання сторонами правовідносин за спірним договором, що узгоджується із правовою позицією з цього приводу, викладеною Верховним Судом України від 10.02.2009р. (розміщена в інформаційній базі ЛІГА). Суд зауважує, що представлені та підписані без будь-яких зауважень акти виконаних робіт за спірним договором у сукупності із змістом додатку № 3 до нього та п. 1 розділу 2 договору дають підстави для однозначного висновку про узгодження сторонами ціни на рівні 12000грн. на місяць, що не перешкоджає у світлі приписів ст.ст. 651, 653, 654 цивільного кодексу України можливості її зміни за взаємної згодою (наприклад, як відносно листопада 2009р.), а спроба протиставити цій визначеності положення п. 2 розділу 2 договору відносно добового авансового платежу в розмірі 400грн. є хибною, оскільки означена умова стосується порядку розрахунків, а не ціни договору.

Поряд із цим, суд вважає за необхідне наголосити на такому:

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову. При цьому, обовязковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України. При цьому, порушення прав/інтересів повинно мати місце саме внаслідок існування спірного договору, законність якого наразі заперечується і оспорюється Позивачем.

Втім, ані із змісту позовної заяви або інших матеріалів справи не вбачається в чому Позивач визначає наявність порушення його права та інтересів у звязку із існуванням оспорюваної угоди - жодних доказів підтвердження такого факту порушення всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано.

Отже, оскільки наведені Позивачем обставини (підстави позову) жодною мірою не вплинули на його субєктивні права та інтереси, що, як наслідок, обєктивно унеможливлює досягнення мети судового захисту при поданні розглядуваного позову поновленню та захисту порушених (невизнаних) права та інтересів, та є самодостатньою підставою для відмови у задоволенні цього позову в контексті положень ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України, остільки за відсутністю обєкту захисту звернення до суду являє собою зловживанням відповідним правом з боку Товариства з обмеженою відповідальністю „Восход”.

Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через їх юридичну і доказову неспроможність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати зі сплати державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на його рахунок. Крім того, беручи до уваги факт залучення Відповідачем адвоката, який має відповідне свідоцтво №3103 (а.с.92), на підставі договору про надання правових послуг №3 від 17.03.2011р. для представництва інтересів в межах справи 37/82пд, здійснення оплати за таким договором в сумі 1000грн. (а.с.98), та підтвердження керівника Відповідача у судовому засіданні факту підготування всіх представлених з його боку документів саме адвокатом, суд, керуючись ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, зазначає наступне.

Виходячи з правової позиції Вищого господарського суду України, сформульованої в п.11 Інформаційного листа від 13.02.2002р. №01-8/155, п. 11 Інформаційного листа від 14.12.2007р. №01-8/973 та п. 28 Інформаційного листа від 18.03.2008р. №01-8/164, суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, повязаних зі сплати послуг адвокатів, маж враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Таким чином, розглядаючи конкретну справу, суд з урахуванням її обставин може обмежити розмір відповідної компенсації з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Приймаючи до уваги:

- зміст п. 1.1. договору №3 поро надання правових передбачає представництво адвокатом інтересів Відповідача як в Господарському суду Донецької області, так і в Донецькому апеляційного господарському суді, а отже певна частина оплачених послуг ще фактично на надана і за відсутності апеляційного перегляду може бути не надана взагалі;

- в межах цієї справи відбулося лише два судові засідання, характер спору на становить значної складності та відсутність серед наданих Відповідачем документів доказів на підтвердження видатків, повязаних із розглядом справи (транспортних на відрядження тощо), і доказів на підтвердження витрат адвокатом значної кількості часу на представництво інтересів Відповідача у цій справі, суд дійшов висновку, що належна до компенсації Позивачем частка судових витрат, повязаних зі сплатою послуг адвоката у світлі принципів розумної обґрунтованості їх розміру та адекватності впливу участі адвоката на результат вирішення заявлених вимог, має становити 500грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Донецького комунального підприємства „Фармація”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01976625) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Іліон”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 203335381) про визнання договору №3 від 01.02.2009р. недійсним.

2. Стягнути з Донецького комунального підприємства „Фармація”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 01976625) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Іліон”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 203335381) витрати, повязані з оплатою послуг залученого адвоката, в сумі 500грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 04.04.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2011р.

Суддя Попков Д.О.