Рішення № 15552563, 16.05.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.05.11 р. Справа № 41/62пн

Суддя господарського суду Донецької області Гончаров С.А.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ПОБУТТЕХСЕРВІС, м.Донецьк

до відповідача: Донецької міської ради, м. Донецьк

про визнання права власності на частину будівлі майстерень з ремонту технологічного обладнання (літера А-2), загальною площею 269,7 кв.м., що розташована по бульвару Шевченка, 13”в” в місті Донецьк.

При участі представників:

від позивача: ОСОБА_1 - директор

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність від 06.11.2008 року

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ПОБУТТЕХСЕРВІС” (далі Підприємство) звернулося до суду з позовом до Донецької міської ради (далі Рада) з позовом про визнання права власності Підприємства на нерухоме майно частину будівлі майстерень з ремонту технологічного обладнання літ.А-2 загальною площею 269,7 кв.м., яка знаходиться по бульвару Шевченка 13 «в» в місті Донецьку (далі Приміщення).

Позовні вимоги Підприємства ґрунтуються на необхідності легалізації нерухомого майна, що було збудовано на земельній ділянці, що передана Радою у користування, з певним відхиленням від затвердженого проекту на будівництво. Через відсутність законодавчого регулювання порядку приймання до експлуатації обєктів самочинного будівництва та неможливість реалізувати свої права щодо вказаного майна, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Представник Підприємства в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги, дав пояснення, аналогічні тим, які були викладені в позовній заяві, а також надав суду для огляду оригінали документів, копії яких залучені до матеріалів справи.

Представник Ради в судовому засіданні заперечив проти позову, зазначивши, що спірне майно було збудовано на земельній ділянці, що належить йому на праві користування, без отримання дозволу на будівництво та дозволу на проведення будівельних робіт. За наведених обставин новостворений обєкт містобудування вважається самочинним будівництвом, що в свою чергу тягне за собою певні правові наслідки.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, суд ВСТАНОВИВ:

Дозволом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю міста Донецька № 06/410 від 12.12.06 року Підприємству надане право на виконання робіт із спорудження майстерень з ремонту технологічного устаткування.

До цього моменту Підприємству згідно рішення Ради № 346/5 від 21.06.06 року, а також згідно договору оренди земельної ділянки № 2291 від 04.08.06 року надане право щодо тимчасового користування земельною ділянкою № 1410136300:00:010:0199 для спорудження будівлі майстерень з ремонту технологічного обладнання на землях житлової та громадської забудови.

За матеріалами справи та за висновком ПФ «Науктехпроект» № 11/61 від 06.04.11 року, Підприємство спорудило та стало володільцем капітального Приміщення.

Рішенням Ворошиловської районної у місті Донецьку ради від 09.02.11 року № 31/3 Приміщенню присвоєно персональну адресу місто Донецьк, бульвар Шевченка 13-В.

В порядку статей 328 та 331 ЦК України Підприємство є власником новоствореної речі Приміщення, причому презумпція правомірності зазначеного речового права визначена законом статтею 328 ЦК України. Технічні висновки спеціаліста-будівельника ПФ «Науктехпроект» № 11/61 від 06.04.11 року, свідчать, що обємно-планувальні та конструктивні рішення будівлі Приміщення мають задовільний стан, Приміщення є капітальною спорудою ІІ групи капітальності, ознаки істотних пошкоджень та дефектів відсутні, а також може експлуатуватися за цільовим призначенням і є обєктом нерухомості будівлею, яка класифікується кодом 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічні».

По закінченню будівельних робіт з утворення Приміщення позивач звернувся до КП «Бюро технічної інвентаризації міста Донецька» для проведення технічної інвентаризації збудованого майна. Означений орган провів технічну інвентаризацію обєкту нерухомого майна та виготовив технічний паспорт на нього з відміткою про самовільне зведення. За наведених фактичних обставин, керуючись чинним законодавством України щодо правових наслідків самочинного будівництва та за відсутності іншої можливості набути право власності на вказані обєкти нерухомого майна, позивач був змушений звернутися до суду з цим позовом до Донецької міської ради, як до органу, до чиїх повноважень належить розпорядження землями в межах міста Донецька та надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок.

Відповідно до приписів статей 317, 320 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження майном, зокрема він має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Оскільки будівельні роботи були проведені позивачем господарським способом без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, реконструйований обєкт нерухомого майна вважається таким, що побудований самочинно, тобто без достатніх правових підстав. Правовідносини, повязані з самочинним будівництвом обєктів нерухомого майна регулюються в Україні зокрема статтею 376 ЦК України.

Відповідно до приписів зазначеної статті, будівля, споруда та інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за власником (користувачем) земельної ділянки чи за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під вже збудоване нерухоме майно.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого та самочинно реконструйованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку. Чинне законодавство встановлює, що для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно зясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розвязання справи, а саме встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих обєктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у встановленому законом порядку земельної ділянки.

Інформації стосовно претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до позивача сторонами надано не було.

Спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача. Статтею 19 ЗК України передбачено вичерпний перелік категорій земель відповідно до їх цільового призначення. Відповідно до статті 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших обєктів загального користування.

Враховуючи, що реконструйоване нерухоме майно за своєю суттю та функціональним призначенням є громадською будівлею та призначене для обслуговування населення, воно входить до кола обєктів, що можуть бути розташовані на землях житлової та громадської забудови. За наведених обставин, суд вважає що позивачем не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень. Відповідачем не було доведено, що спірне майно порушує законні права відповідача чи третіх осіб.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на обєкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку. Обовязок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію обєктів самочинного будівництва не передбачена в чинному законодавстві, а порядок прийняття в експлуатацію обєктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.

До моменту розгляду справи Донецька міська рада, до компетенції якої відносяться повноваження щодо розпорядження землями в межах території міста, та її виконавчі органи, до повноважень яких належить здійснення контролю за дотриманням місцевих правил забудови, та зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу, не здійснювала жодних дій та не приймала жодних рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного обєкту самочинного будівництва, та не інформувала його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

З огляду на наведене, означене право власності Підприємства на Приміщення виникло на законних підставах, тому суд вважає безсумнівною наявність у позивача права власності на спірну нерухомість. Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 ЦК України, за висновком суду є властивим Приміщенню, оскільки за матеріалами справи Приміщення розташоване на земельній ділянці, виділеній під означені цілі, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення.

У відповідності до статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Підприємство може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами статті 392 ЦК України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності. Оскільки згідно правової позиції, висловленої у поточному спорі, відповідач Рада не визнає право власності Підприємства на Приміщення, тому суд доходить висновку, що позивач мав право звертатися до суду за захистом свого права власності, а твердження відповідача щодо відсутності факту виникнення у позивача права власності на зазначену нерухомість є безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та висновками суду.

Невизнання відповідачем фактичних прав Підприємства щодо Приміщення є неправомірним через порушення тим самим статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Жовнір проти України від 29.06.04 року) закріплює засади поваги до права власності і забороняє позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених принципами міжнародного права. В силу статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадане судове рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.

Предметом доказування у справах про визнання права власності на обєкти самочинного будівництва є низка обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення такого спору по суті, зокрема, це особа, яка є фактичним власником спірної нерухомості, відсутність порушень прав третіх осіб на означене майно, відповідність споруди чинним приписам будівельних норм та правил, можливість подальшої безпечної експлуатації обєкту та наявність у позивача речових прав на земельну ділянку, на якій розташований обєкт нерухомості. У справі № 41/62пн зазначений предмет доказування доведений відповідними доказами, причому аналіз вищезазначених доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими, достовірними, як кожний доказ окремо, так і у взаємному звязку в їх сукупності. Вони є логічними та послідовними, узгоджуючись між собою.

З огляду на наведене, причиною виникнення спору є самовільне, з відхиленням від дозвільної документації, спорудження Підприємством Приміщення, а також протиправне невизнання відповідачем права власності Підприємства на цю нерухомість.

З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Підприємців, як осіб, з вини яких виник спір, оскільки первинним підґрунтям виникнення спору є неотримання всіх відповідних дозволів на реконструкцію Обєктів.

На підставі означених норм національного матеріального права, ст.ст.1, 2, 22, 27, 30, 33, 34, 35, 36, 41-43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПОБУТТЕХСЕРВІС» до Донецької міської ради про визнання за позивачем права власності на частину будівлі майстерень з ремонту технологічного обладнання літ.А-2 загальною площею 269,7 кв.м., яка знаходиться по бульвару Шевченка 13 «в» в місті Донецьку.

Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю «ПОБУТТЕХСЕРВІС» (83054, м. Донецьк, вул. Собінова, 129, ЄДРПОУ 25601657) право власності на частину будівлі майстерень з ремонту технологічного обладнання літ.А-2 загальною площею 269,7 кв.м., яка знаходиться по бульвару Шевченка 13 «в» в місті Донецьку .

Суддя Гончаров С.А.