Ухвала суду № 1546476, 10.12.2007, Львівський апеляційний адміністративний суд

Головуючий у Iінстанції:Пазичев В.М.                                                                                          Справа № 22-а-4453/07

Господарський суд Львівської області                                                                                              ряд. стат. звіту № 34

№ 5/1047-25/160-А                                                                                                                                                           

Суддя-доповідач: Олендер І.Я.                                  

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

10 грудня 2007 року                                                                                                    м. Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача –                                                   Олендера І.Я.,

суддів –                                                                     Пліша М.А., Шавеля Р.М.

при секретарі –                                                         Петлеваній Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 25 липня 2007 року у справі  № 5/1047-25/160-А за адміністративним позовом Дочірнього підприємства „Інтергал-Буд” Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтергал” до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004302310/0/24449/23-0 від 28 грудня 2006 року про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 5452980 гривень з яких 2726490, 00 гривень основний платіж, 2726490, 00 гривень штрафні (фінансові) санкції, - 

в с т а н о в и л а :

25 липня 2007 року Господарським судом Львівської області прийнято постанову в справі № 5/1047-25/160А за адміністративним позовом Дочірнього підприємства „Інтергал-Буд” Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтергал” до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004302310/0/24449/23-0 від 28 грудня 2006 року про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 5452980 гривень з яких 2726490, 00 гривень основний платіж, 2726490, 00 гривень штрафні (фінансові) санкції, яким позовні вимоги було задоволено.

Прийняту постанову суд першої інстанції мотивував тим, що позивачем було сплачено контрагенту – ТзОВ „Леолюкс” за фактично отримані послуги по договору          № 12/03-Б-2 від 12.22.2003 року суму кошів по зобов’язанню, в тому числі податок на додану вартість у розмірі  2893156,34 гривень. Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачено положень відповідно до яких на отримувача послуг покладається обов’язок по сплаті податку на додану вартість не лише продавцю (надавану послуг), але й також до бюджету. Актом перевірки зафіксовано факт несплати ПДВ зі сторони надавача послуг ТзОВ „Леолюкс”, яке отримавши від позивача відповідні суми ПДВ в ціні наданих послуг, однак не включило такі до податкового зобов’язання, та помилково ототожнюється право на бюджетне відшкодування ПДВ та право на податковий кредит.   

            Вказану постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач - Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова, представник якоївказує, що така є необґрунтованою та прийнята з порушенням норм матеріального права, тому така підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову в задоволені позову.

            В судовому засіданні представник відповідача вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

            Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги та її доводів.

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача на підтримання доводів апеляційної скарги,  представника позивача на заперечення проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

            Розглядаючи спір та приймаючи постанову про відмову в задоволені позову суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив із вимог Закону України “Про податок на додану вартість” та з урахуванням предмету спору, дійшов до правильного висновку про неправомірність дій суб’єкту владних повноважень, щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

            Судом першої інстанції безспірно встановлено, про що не заперечують сторони, що 22 грудня 2003 року між ДП „Інтергал-Буд” ТОВ „Фірма „Інтергал” та ТзОВ „Леолюкс” було укладено договори генерального підряду № 12/03-Б-2 та №12/03-Б-3, згідно з якими ТОВ „Леолюкс” зобов’язувався виконати та передати замовнику роботи по будівництву житлових будинків у м.Львові по вул. Манастирського та по вул.Наукова, 12А, асвою чергу ДП „Інтергал-Буд” зобов’язувалося здійснити оплату таких робіт(а.с.17-23,24,34-41).

            Правильно судом першої інстанції встановлено ті обставини, що за результатами наданих послуг, сторонами було оформлено відповідні Довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма №КБ-3), які було оплачено в спосіб передачі ТзОВ „Леолюкс” простих векселів на суму наданих послуг, що становило 17358938,20 грн. (а.с.25-33,42-48) та що за результатами наданих, послуг ТОВ „Леолюкс” було виписано відповідні податкові накладні на загальну суму 17358938,00 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 2893165,34 грн. (а.с.49-64).

            В подальшому, податок на додану вартість у розмірі 2893156,34 грн., було включено ДП „Інтергал-Буд” до складу податкового кредиту на підставі вищевказаних податкових накладних.

            Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з  придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

            У відповідності до п.п. 7.4.4 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” як підставу для невіднесення до складу податкового кредиту вказує на наступне: якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, а також не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. 

            Відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

            Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено того, що ТзОВ „Леолюкс” на момент виписування податкових накладних не було зареєстроване як платник податку на додану вартість, а відтак це вказує, що товариство мало право виписувати податкові накладні.

            Згідно п.1.3 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку – це особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

          Відповідно до п.10.2 ст.10 Закону України „Про податок на додану вартість”, платники податку, визначені у п.п.а,в,г,д п.10.1. цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, з чого вбачається відсутність відповідальності у покупця (отримувача послуг) за несплату податків продавцями (надавачами послуг).

          Як вбачається із аналізу вищевказаних норм Закону України „Про податок на додану вартість”, у випадку, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку на додану вартість до бюджету, то такі дії спричиняють відповідальність та негативні наслідки саме щодо такої особи, і зазначена обставина не являється підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

            Судом першої інстанції встановлено та дана обставина підтверджується матеріалами справи, що ТзОВ „Леолюкс” отримало від позивача податок на додану вартість у розмірі 2893156,34 грн., що свідчить про відсутність вини позивача у ненадходженні до бюджету сплаченого ним податку на додану вартість.

            Такі висновки зокрема містяться у Акті від 26.12.2006 року №113/23-0/32568603 „Про результати виїзної позапланової перевірки ДП „Інтергал-Буд” ТОВ „Фірма „Інтергал” з питань взаємовідносин та стану розрахунків з ТзОВ „Леолюкс”, в якому на сторінці 9 відповідачем зазначено, те що згідно Закону ТзОВ „Леолюкс” повинно було включити до складу податкових зобов’язань та відобразити в податковій декларації за січень – липень 2004 року ПДВ в сумі 2726489,67 грн. та сплатити його до бюджету, чим сам відповідач вбачає вину у ненадходженні ПДВ до бюджету з боку ТзОВ „Леолюкс”, а не з боку ДП „Інтергал-Буд”.

           Посилання скаржника на лист інспекції держархбудконтролю від 01.02.2007 року про не підтвердження того, що ТОВ „Леолюкс” було підрядником при будівництві житлового будинку на вул.Науковій, 12а, судом не береться до уваги, оскільки зазначені скаржником докази не відповідають вимогам належності доказів з причин відсутності взаємозв’язку із предметом даного справи адміністративної юрисдикції.

            Колегія суддів не погоджується з посиланням відповідача на порушення судом першої інстанції п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки спірним у даному спорі є право позивача на податковий кредит, а зазначений п.1.8 дає лише визначення терміну „бюджетне відшкодування” і не визначає жодних підстав, від яких би залежало право на податковий кредит.

            Так само колегія суддів не приймає до уваги покликання відповідача на те, що позивач не довів факту сплати ПДВ до бюджету.

            Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом, а відповідно ст.19 ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене законодавством.

            Чинне законодавство України, зокрема й Закон України „Про податок на додану вартість”, не встановлюють обов’язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

            Таким чином податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість і застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування і застосування штрафних санкцій.

            Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно досліджено питання правомірності застосування ДП „Інтергал-Буд” права на податковий кредит за господарськими операціями між ДП „Інтергал-Буд” ТзОВ „Фірма „Інтергал” та ТзОВ „Леолюкс”, та зроблено правильний висновок про протиправність дій відповідача щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №№0004302310/0/24449 від 28.12.2006 року.

         Постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.

            Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207 КАС України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

            Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова залишити без задоволення, а постановуГосподарського суду Львівської області у справі № 5/1047-25/160-А за адміністративним позовом Дочірнього підприємства „Інтергал-Буд” Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтергал” до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004302310/0/24449/23-0 від 28 грудня 2006 року про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 5452980 гривень з яких 2726490, 00 гривень основний платіж, 2726490, 00 гривень штрафні (фінансові) санкції, - без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.  

         Головуючий:                                                                                   І.Я.Олендер

                   Судді:                                                                                    М.А.Пліш

                                                                                                                 Р.М.Шавель