Рішення № 15226208, 10.05.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "10" травня 2011 р. Справа № 15/5007/19/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Судді Кравець С.Г.

при секретарі Пастощук О.А.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 09.03.2011р.,

від відповідача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 07.09.2010р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (м.Київ)

до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи (с. Андрушки Попільнянського району)

про стягнення 1 694 242,60 грн. (згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.04.2011р.)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" звернулось до господарського суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи про стягнення 1 586 929,33 грн., із яких 1 205 500,00грн. основного боргу за договором купівлі-продажу №1-01-10/Н від 14.12.2009р., 40 442,05грн. пені, 78187,88грн. - 30 % річних, 21 699,40грн. інфляційних, 241 100,00грн. штрафу.

Представник позивача в судовому засіданні 19.04.2011р. надав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 12.04.2011р., відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача 1 694 242,60грн., із яких 1 205 500,00грн. основного боргу, 67 574,06грн. пені, 130 643,04грн. - 30 % річних, 49 425,50грн. інфляційних, 241100,00грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду від 19.04.2011р. заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог від 12.04.2011р. прийнято до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 12.04.2011р. підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що станом на час судового засідання заборгованість ПСП ім.Цюрупи перед позивачем за отриманий по договору купівлі-продажу №1-01-10/Н товар становить 323 573,00грн. Представник відповідача вказав, що окрім здійснених ПСП ім.Цюрупи проплат на суму 864500,00грн., з яких 114 500,00грн. - сплачено до порушення провадження у справі та 750 000,00грн. - сплачено після порушення провадження у справі, відповідачем в рахунок передоплати за договором № 1-01-10/Н від 14.12.2009р. було відпущено позивачу по видатковій накладній № СЦ-000008 від 11.01.2010р. цукор-пісок на загальну суму 131927,00грн., вартість якого позивачем у ціні позову не врахована. Крім того, представник позивача просив суд зменшити розмір штрафних санкцій з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Представник позивача проти доводів відповідача про те, що цукор-пісок по видатковій накладній № СЦ-000008 від 11.01.2010р. на суму 131927,00грн. було поставлено в рахунок передоплати по договору № 1-01-10/Н від 14.12.2009р., заперечив з підстав, наведених у письмових поясненнях від 10.05.2011р. (а.с.88). Так, у письмових поясненнях ТОВ ”Технік Енерджі” посилається на те, що надані представником відповідача документи не мають відношення до предмету даного спору. Зокрема, у видатковій накладній №СЦ-000008 від 11.01.2010р. не вказано на підставі якого договору здійснювалась поставка. Представник позивача зазначив, що будь-яких домовленостей щодо зарахування поставленого відповідачем по видатковій накладній №СЦ-0000008 від 11.01.2010р. товару на суму 131927,00грн. в рахунок передоплати по договору купівлі-продажу №1-01-10/Н від 14.12.2009р. не було.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 14.12.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (позивач/продавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством ім. Цюрупи (відповідач/ покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1-01-10/Н (а.с. 14).

Стаття 655 Цивільного кодексу України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1.1, 1.2 договору № 1-01-10/Н передбачено, що цей договір визначає умови купівлі-продажу насіння (надалі - товар) на умовах відстрочення платежу. Предметом договору є товар, який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Згідно п. 2.1 договору № 1-01-10/Н, продавець передає а покупець приймає наступний товар:

- насіння цукрового буряку Емілія у кількості 500,00 п.од. вартістю 720,00грн., на загальну суму 360000,00грн.;

- насіння цукрового буряку Ферара у кількості 500,00 п.од. вартістю 720,00грн., на загальну суму 360000,00грн.;

- Насіння соняшнику НС-Х-20-17 у кількості 500,00 п.од. вартістю 1200,00грн., на загальну суму 600000,00грн.

Загальна вартість товару становить 1320000 (один мільйон триста двадцять тисяч) 00 копійок (п. 2.2 договору № 1-01-10/Н).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору № 1-01-10/Н сторони погодили, що товар може передаватись покупцю партіями. Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом покупцем товару (п. 4.6 договору № 1-01-10/Н).

На виконання умов договору купівлі-продажу №1-01-10/Н від 14.12.2009р., відповідачем 16.03.2010р. по видатковій накладній №ЖИ/19-0001 (а.с.15), через уповноваженого представника, який діяв на підставі довіреності №118 від 16.03.2010р. (а.с. 16), було отримано від позивача товар на загальну суму 1320000,00грн.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктами 5.1, 5.2 договору № 1-01-10/Н передбачено, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в п. 2.1, 2.2 даного договору. Вартість товару оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті.

Згідно п. 5.3 договору № 1-01-10/Н, оплата товару проводиться наступним чином:

- 10% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 20 грудня 2009 року;

- 90% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 30 листопада 2010 року.

Таким чином, за отриманий по видатковій накладній №ЖИ/19-0001 від 16.03.2010р. товар на суму 1320000,00грн., відповідач мав провести оплату у повному обсязі в строк до 30.11.2010р.

Проте, відповідач зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар у встановлений строк у повному обсязі не виконав. Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що до звернення позивача з позовом до суду, відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за отриманий товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача на суму 114500,00грн., що підтверджується банківськими виписками за 29.12.2010р. на суму 50000,00грн. (а.с.61, зворотній бік), за 06.01.2011р. на суму 30000,00грн. (а.с.62, зворотній бік), за 17.01.2011р. на суму 17000,00грн. (а.с.63), за 21.01.2011р. на суму 17 500,00грн. (а.с. 63, зворотній бік).

Відповідач стверджує, що окрім зазначених проплат ПСП ім.Цюрупи в рахунок передоплати за договором № 1-01-10/Н від 14.12.2009р. було відпущено позивачу по видатковій накладній № СЦ-000008 від 11.01.2010р. цукор-пісок на загальну суму 131927,00грн., вартість якого позивачем у ціні позову не врахована. В підтвердження даних обставин представником відповідача надано видаткову накладну № СЦ-000008 від 11.01.2010р. та довіреність № 1 від 11.01.2010р.

Представник позивача проти твердження представника відповідача заперечив, зазначивши, що будь-яких домовленостей щодо зарахування поставленого відповідачем по видатковій накладній №СЦ-0000008 від 11.01.2010р. товару на суму 131927,00грн. в рахунок передоплати по договору купівлі-продажу №1-01-10/Н від 14.12.2009р. не було. У видатковій накладній №СЦ-0000008 від 11.01.2010р. не вказано на підставі якого договору здійснювалась дана поставка.

З даного приводу, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у видатковій накладній № СЦ-0000008 від 11.01.2010р. на суму 131 927,00грн. у графі “підстава” зазначено “без угоди”. Тобто, видаткова накладна №СЦ-0000008 від 11.01.2010р. на суму 131 927,00грн. не містить посилання на договір купівлі-продажу №1-01-10/Н від 14.12.2009р., як підставу передачі відповідачем товару, зокрема в якості передоплати, а сам договір № 1-01-10/Н не містить жодних положень щодо надання відповідачу можливості проводити розрахунки шляхом поставки товару. Умовами п. 5.2 договору № 1-01-10/Н сторони чітко погодили, що вартість товару оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті. Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували наявність між сторонами домовленостей щодо поставки відповідачем позивачу товару по видатковій накладній № СЦ-0000008 від 11.01.2010р. в рахунок оплати по договору купівлі-продажу № 1-01-10/Н від 14.12.2009р.

Враховуючи наведене, посилання відповідача на те, що в рахунок попередньої оплати за договором купівлі-продажу №1-01-10/Н від 14.12.2009р. відповідачем було поставлено позивачу товар (цукор-пісок) на суму 131 927,00грн. згідно видаткової накладної № СЦ-0000008 від 11.01.2010р., господарським судом до уваги не приймається.

Таким чином, на час звернення позивача з позовом до суду, у відповідача перед позивачем залишилась непогашеною заборгованість в сумі 1205500,00грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Після звернення позивача з позовом до господарського суду, відповідачем було здійснено погашення заборгованості в сумі 750000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням № 869 від 15.04.2011р. (а.с. 77).

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 750 000,00грн., яку було сплачено відповідачем після подачі позовної заяви до суду.

За таких обставин, провадження у справі в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи основної заборгованості в сумі 750000,00грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

На час розгляду справи, відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар на суму 455500,00грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 455500,00грн.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 67 574,06грн. пені, 241 100,00грн. штрафу, 130 643,04грн. - 30% річних, 49 425,50грн. інфляційних.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, штрафу, 30% річних та інфляційних, господарський суд враховує наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Пунктом 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 8.2 договору № 1-01-10/Н сторони погодили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного договору. Крім того, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом п'яти років (п. 8.3 договору № 1-01-10/Н).

У відповідності до п. 8.4 договору № 1-01-10/Н, покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Згідно із заявою про збільшення позовних вимог від 12.04.2011р. позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 67 574,06грн., порядок нарахування якої наведено у розрахунку (а.с. 51).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 67 574,06грн. пені обґрунтовані.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті за товар отриманий, згідно видаткової накладної № ЖИ/19-0001 від 16.03.2010р. на суму 1 320 000,00грн., у відповідності до п. 8.4 договору №1-01-10/Н від 14.12.2009р., позивачем нараховано відповідачу штраф в сумі 241 100грн., що становить 20% від суми заборгованості, яка існувала на час звернення позивача з позовом до суду. Вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача 241 100грн. штрафу є обґрунтованими, оскільки відповідачем допущено прострочення оплати товару на суму 1 205 500,00грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п. 8.6 договору № 1-01-10/Н від 14.12.2009р., сторони, згідно п. 2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Згідно із розрахунком позивача (а.с.52), розмір 30% річних нарахованих за період з 01.12.2010р. по 11.04.2011р. на суму заборгованості 1 205 500,00грн. становить 130643,04грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 130643,04грн. - 30% річних є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного господарського спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 67 574,06грн. пені та 241100,00грн. - 20% штрафу , суд, водночас, враховує наступне.

У відзиві на позовну заяву від 10.05.2011р. відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема посилається на те, що в 2010 році склалися несприятливі погодні умови для вирощування сільськогосподарської продукції, внаслідок стихійного лиха на площах ПСП ім. Цюрупи були пошкоджені і загинули посіви. Вказує, що внаслідок низької врожайності підприємство зазнало значних збитків. В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем надано висновок торгово-промислової палати України №2921/05-4 від 23.09.2010р. про форс-мажорні обставини (а.с. 83) та висновок Торгово-промислової палати України № 2932/05-4 від 27.09.2010р. про форс-мажорні обставини (а.с.84).

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня), згідно із ч.230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому, згідно ст.217 ГК України, "господарські санкції" є заходами впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 1 ст.550 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Водночас, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Так, у відповідності до ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна за змістом і ст.233 Господарського кодексу України згідно якої, у разі, якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Юридичний аналіз наведених правових норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Суд вважає, що у даному випадку, наявні підстави для застосування судом права зменшити розмір пені та штрафу. При цьому, судом враховується ступінь виконання відповідачем зобов'язання, а саме відповідачем за час розгляду справи здійснено погашення заборгованості перед позивачем на суму 750 000,00грн. Судом також враховуються причини, що зумовили виникнення у відповідача заборгованості. Зокрема Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Цюрупи є сільськогосподарським підприємством, яке займається вирощуванням сільськогосподарських культур. Як вбачається з висновків Торгово-промислової палати України № 2921/05-4 від 23.09.2010р. та № 2932/05-4 від 27.09.2010р., в 2010 році існували несприятливі погодні умови, які спричинили пошкодження і загибель посівів сільськогосподарських культур ПСП ім. Цюрупи, що є форс-мажорними обставинами. Зазначені обставини і зумовили несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків з позивачем.

При цьому, господарський суд зважає також на те, що майнове право та інтерес позивача щодо отримання компенсації за користування утримуваними грошовими коштами, належними йому до сплати, захищене положенням ст.625 ЦК України та п. 8.6 договору № 1-01-10/Н від 14.12.2009р., якими встановлено право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних та 30% процентів річних.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, ґрунтується, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм; спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому, справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Справедливість - одна з основних засад права, властивість права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, яка виражається, зокрема, у рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичною відповідальності вчиненому правопорушенню.

Тому, визначаючи по справі відповідальність Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи, суд виходить саме з вищеназваних принципів права, оскільки, на думку суду, в даному випадку, заявлені до стягнення суми пені - 67 574,06грн. та штрафу 241 100,00грн. є надзвичайно великими порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, а також, з врахуванням матеріальних інтересів сторін та їх фінансового стану за наявних інфляційних процесів у економіці держави.

Приймаючи до уваги вищевикладене, розглянувши в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом і користуючись наданими суду правами, а також надавши юридичну оцінку співвідношенню пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків допущеного відповідачем порушення, господарський суд дійшов висновку про необхідність зменшення належних до сплати пені до 10000,00грн. та штрафу до 10000,00грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст.34 вищевказаного Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 455 500,00грн. основного боргу, 130643,04грн. 30% річних, 49 425,50грн. інфляційних, 10 000,00грн. пені,10 000,00грн. штрафу. Провадження у справі в частині стягнення 750 000,00грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у відповідності із ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

При цьому судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду було сплачено державне мито в сумі 18574,00грн., згідно платіжного доручення № 3330 від 16.02.2011р. на суму 17500,00грн. (а.с. 9) та платіжного доручення № 4428 від 11.04.2011р. на суму 1074,00грн. (а.с. 50).

Разом з тим, у відповідності до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне мито", за розгляд даного спору, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач мав сплатити державне мито в сумі 16942,43грн.

Враховуючи наведене позивачу слід повернути 1631,57грн. зайво сплаченого державного мита.

На підставі ст. ст. 509, 525,526, 551, 625, 655 ЦК України, п. 3 ч. 1 ст. 83, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193, ст. 233 ГК України та керуючись ст.ст. 33, 34, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. 82-85 ГК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір штрафних санкцій: пені до 10 000,00грн., штрафу до 10000,00грн.

3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Цюрупи (13543, с.Андрушки Попільнянського району Житомирської області, вул. Заводська, 5, ідентифікаційний код 00385767)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (03038, м.Київ, вул. Ямська, 28-А, ідентифікаційний код 35076670)

- 455 500,00грн. основного боргу,

- 130 643,04грн. 30% річних,

- 49 425,50грн. інфляційних,

- 10 000,00грн. пені,

- 10 000,00грн. штрафу,

- 16 942,43грн. - витрат по сплаті державного мита,

- 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 750000,00грн.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (03038, м.Київ, вул. Ямська, 28-А, ідентифікаційний код 35076670) зайво сплачену, згідно платіжних доручень №3330 від 16.02.2011р. та №4428 від 11.04.2011р., суму державного мита в розмірі 1631,57грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Кравець С.Г.

Повний текст рішення підписано: "16" травня 2011 року.

Віддрукувати: 3 прим.:

1 - до справи,

2,3 - сторонам