Постанова № 15208516, 27.04.2011, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2011 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.

суддів Ковальчук Н.М., Боймиструка С.В.,

секретар судового засідання Сеньків Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду від 3 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дубровицького районного суду від 3 лютого 2011 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач посилався на те, що частина спірної ділянки раніше дійсно перебувала у спільному користуванні сторін. Проте 12 березня 2008 року він отримав її у власність. Однак, незважаючи на це, відповідачка перенести огорожу відповідно до встановлених меж земельних ділянок сторін не бажає, хоч рішення сільської ради та його державний акт на право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку не оскаржила.

Покликаючись на ці обставини, позивач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення.

Відповідачка в судове засідання апеляційного суду не зявилася і просила справу розглядати в її відсутність, посилаючись на свій стан здоровя та фінансові труднощі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і зявилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що при виготовленні державного акта на імя позивача ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0905 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 (куди ввійшла і спірна частина земельної ділянки), з відповідачкою не були погоджені межі суміжного землекористування сторін.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки він ґрунтується на припущеннях.

У матеріалах справи немає належних і допустимих доказів про те, підпис від імені відповідачки в протоколі обстеження та погодження меж земельної ділянки від 16 січня 2008 року належить не ОСОБА_2, а якійсь іншій особі.

Крім того, зі справи видно, що обґрунтовуючи свій позов до відповідачки, позивач послався на чинний до цього часу та на належний йому державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0905 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, куди ввійшла і спірна частина земельної ділянки, який був виданий йому 12 березня 2008 року. Цей державний акт зареєстрований у встановленому законом порядку.

Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Як установлено судом, відповідачка рішення сільської ради та державний акт, який був виданий на імя позивача ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0905 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 (куди ввійшла і спірна частина земельної ділянки), в установленому законному порядку не оспорила.

Тому за таких обставин у місцевого суду не було правових підстав відмовляти ОСОБА_1 у задоволенні його позову до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належною йому на праві власності спірною частиною земельної ділянки площею 0,00120 га.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 125, 126, 152, 153 ЗК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дубровицького районного суду від 3 лютого 2011 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити.

Зобовязати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні належною йому на праві власності спірною частиною земельної ділянки площею 0,00120 га та знести збудовану огорожу.

Стягнути з ОСОБА_2 тридцять сім (тридцять сім) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що повязані з розглядом справи, зарахувавши їх до спеціального фонду Державного бюджету м. Рівного по коду бюджетної класифікації доходів 22050002 «Надходження від оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах (апеляційні загальні суди)», ЄДРПОУ 22586331, Банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31216263700002, призначення платежу ІТЗ для Апеляційного суду Рівненської області.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: