Рішення № 15208539, 28.04.2011, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2011 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючого судді: Хилевича С.В.

суддів: Шеремет А.М., Шимківа С.С.

при секретарі судового засідання Приходько Л.В.

за участю сторін та їхніх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 11 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини і на утримання дружини,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 11 березня 2011 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н., уродженця м. Рівного, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2., аліменти у твердій грошовій сумі по 500 гривень щомісячно, починаючи з 3 17 січня 2010 року до досягнення дитиною повноліття, та на утримання позивача кошти на період її непрацездатності, в звязку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, по 250 гривень щомісячно, починаючи з 17 січня 2011 року до 26 жовтня 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 210 гривень судових витрат.

Рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, де фактично покликався на порушення норм матеріального і процесуального права, неповноту зясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків обставинам справи.

На обґрунтування скарги зазначав про порушення місцевим судом п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року №146 „Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб” щодо стягнення аліментів з членів колективних сільськогосподарських підприємств. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про особисте сільське господарство” він не є підприємцем, земельна ділянка йому не належить, речових прав на засоби виробництва не має. Тому стверджував, що будь-яких доходів він не одержує, а працює в підсобному господарстві виключно з метою надати допомогу своїм батькам, з чого і харчується та утримується. Посилався на порушення судом ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” та неправильне застосування ст.ст. 180-182, 184 СК України.

Місцевим судом не враховано, що він надавав і надає матеріальну допомогу

Справа №22-893-11 Головуючий у суді 1 інстанції: Музичук Н.Ю.

Категорія: 46.48 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.

на утримання свого сина, зокрема купляв памперси, одяг та іграшки.

Крім того, вважав, що позивач не довела суду, а суд помилково погодився з її вимогами, тієї обставини, що ОСОБА_1 має можливість надавати кошти на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку. Натомість суд не врахував його заперечень і доказів щодо неможливості здійснення обовязку, визначеного ч.ч. 1, 3 ст. 84 СК України.

З наведених міркувань просив змінити рішення Рівненського міського суду від 11 березня 2011 року, яким стягнути з відповідача на користь позивача на утримання дитини аліменти у розмірі 30 відсотків від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а в позові ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку відмовити.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.

ОСОБА_2 та її представник, заперечуючи проти задоволення скарги, посилалися на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи апелянта, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з їх доведеності і обґрунтованості через відсутність доказів про поважність причин, які перешкоджали б працездатному за станом здоровя і віком відповідачу забезпечити прибуток для сплату аліментів на утримання дружини та дитини, фактичне одержання ним доходів від підсобного господарства батьків, з якими він проживає, земельних паїв, живності, рухомого і нерухомого майна та неофіційної зайнятості в підприємницькій діяльності батька.

Проте повністю з такими висновками суду попередньої інстанції не може погодитися колегія суддів апеляційного суду.

Матеріалами справи встановлено, що сторони від зареєстрованих шлюбних відносин мають дитину сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 3, 4). Відповідач на порушення положень ст. 180 СК України свого обовязку з утримання дитини до досягнення нею повноліття не виконує, а аліментів з цією метою не сплачує.

Згідно з ч. 1 ст. 182 цього Кодексу при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1.)стан здоровя та матеріальне становище дитини;

2.)стан здоровя та матеріальне становище платника аліментів;

3.)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4.)інші обставини, що мають істотне значення.

Колегія суддів знаходить, що при вирішенні спірних правовідносин та ухваленні рішення міським судом правильно застосовано вимоги зазначеної норми матеріального права, взято до уваги стан здоровя ОСОБА_1 та дитини, відсутність у відповідача інших аліментних зобовязань, а також ту обставину, що він не ніде працює, однак свого законного обовязку з утримання дитини сина ОСОБА_3 не виконує взагалі.

Доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість рішення у цій частині на увагу не заслуговують, оскільки аліменти присуджено з додержанням норм матеріального і процесуального права та з урахуванням обставин справи, зокрема правильно взято до уваги положення ст. 184 СК України щодо визначення розміру аліментів саме у твердій грошовій сумі.

Отже, рішення про стягнення аліментів на утримання дитини ухвалено без порушень законодавства, судом зясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує повноти і правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування в цій частині.

Щодо оскаржуваного рішення суду в частині стягнення аліментів з відповідача на утримання ОСОБА_2 до досягнення малолітнім сином трирічного віку, то апеляційний суд не може погодитися із його законністю та обґрунтованістю.

Так, відповідно до ч.ч. 2 і 4 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Очевидним є те, що ОСОБА_1 ніде не працює, підприємницьку діяльність не здійснює, будь-яких особистих доходів не одержує, що стверджується перевіреними матеріалами справи, проживає з батьками в сільській місцевості, яким і допомагає по веденню підсобного господарства.

Тому за таких обставин твердження міського суду про спроможність відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років безсумнівно не відповідає обставинам спору і суперечить вимогам сімейного законодавства.

В силу норми ст. 88 ЦПК судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції необхідно покласти на платника аліментів.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення слід частково скасувати.

На підставі ч.ч. 2, 4 ст. 184 СК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 11 березня 2011 року в частині стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на її утримання до досягнення дитиною сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, трьох років - скасувати.

ОСОБА_2 у задоволенні вимог в цій частині до ОСОБА_1 відмовити.

В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Стягнути з ОСОБА_1 25 гривень 50 копійок судового збору (одержувач: місцевий бюджет м. Рівне; ЄДРПОУ: 22586331; банк одержувача: ГУДКУ в Рівненській області; МФО: 833017; р\р: 31414537700002; призначення платежу: код платежу 22090100) і 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (одержувач: державний бюджет м. Рівне; ЄДРПОУ: 22586331; банк одержувача: ГУДКУв Рівненській області; МФО: 833017; р\р: 31216263700002; призначення платежу: код платежу 22050002 ІТЗ для апеляційного суду Рівненської області) в апеляційному суді.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: