Ухвала суду № 15064222, 21.04.2011, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2011 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючого судді: Хилевича С.В.

суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.

при секретарі судового засідання Приходько Л.В.

за участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду від 12 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Володимирецького районного суду від 12 березня 2011 року ОСОБА_1 у задоволенні зазначених позовних вимог до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (далі „ОТП Банк” або банк) відмовлено.

Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, позивач подав апеляційну скаргу, де покликався на неповноту зясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, що в сукупності призвело до неправильного вирішення спору.

Обґрунтовуючи її, зазначав про неправильність застосування місцевим судом положень Постанови Кабінету Міністрів України №146 від 26.02.1993 року „Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб”, оскільки утримання аліментів не провадиться з компенсації працівнику за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років. Аналогічне вказано і п. 2 ст. 73 Закону України „Про виконавче провадження”, а ст. 129 КЗпП України заборонено провадити відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення. Оскільки час роботи у відповідача склав один рік шість місяців, а не кілька років, тому наведені норми права не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Тому висновок суду першої інстанції про виплату компенсації за відпустку за 2008 і 2009 роки суперечать обставинам справи.

Свої доводи умотивував правилами ст.ст. 79, 80 КЗпП України щодо черговості надання щорічних відпусток і ненадання щорічних відпусток протягом двох років поспіль.

Тому вважав, що банк незаконно утримав аліменти, що призвело до неповної виплати при звільненні розрахункових сум.

Просив скасувати рішення Володимирецького районного суду від 12 березня

Справа №22-865-11 Головуючий у суді 1 інстанції: Дужич С.П.

Категорія: 51 Суддя-доповідач: Хилевич С.В.

2011 року і ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги.

У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.

„ОТП Банк”, бувши повідомленим належним чином про час і місце розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про причини його відсутності не повідомив.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Залишаючи без задоволення вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача роботодавцем було виплачено на його користь компенсацію за відпустки, невикористані протягом 2008 і 2009 років, а відсоткові нарахування, виплачені працівнику при звільненні, входять до складу основної заробітної плати і не є вихідною допомогою, тому утримання аліментів на утримання дітей з цієї компенсації проведено на законних підставах. Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні, місцевий суд зважив на проведення з позивачем розрахунку у день його звільнення, а спору стосовно нарахованих і отриманих сум на час звільнення між сторонами не виникло. Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд визнав, що право на оплату праці ОСОБА_1 виявляється непорушеним, а тому підстав для її стягнення не віднайшов.

Погоджуючись з такими висновками суду попередньої інстанції, колегія суддів виходила з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Матеріалами справи встановлено, що з 22 травня 2008 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з банком, працюючи регіональним представником в м. Кузнецовську і експертом з обслуговування регіональних клієнтів регіонального відділення в м. Рівне. 30 грудня 2009 року його звільнено з займаної посади на підставі наказу від 22 грудня 2009 року №2930\09-01К за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).

Очевидним є те, що при звільненні позивачу було нараховано 18718, 62 гривні, з них 3284, 37 гривень заробітної плати, 10230 гривень відсоткових нарахувань, 5204, 25 гривень компенсації за 45 календарних днів невикористаної відпустки. З загальної суми проведено відрахування на 3708, 88 гривень податкових і інших обовязкових платежів та авансових виплат, а також 5190, 82 гривні аліментів на утримання дітей.

Ці обставини обєктивно і повно перевірені районним судом.

Правильним колегія суддів знаходить застосування судом попередньої інстанції при вирішенні спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року №146 „Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб” (з наступними змінами і доповненнями). Так, ОСОБА_1 протягом перебування з роботодавцем у трудових відносинах, тобто за 2008 і 2009 роки, відпустку не використовував, через що йому було нараховано за 45 календарних днів невикористаної відпустки (з 22.05.2008 року по 21.05.2009 року 28 днів; з 22.05.2009 року по 30.12.2009 року 17 днів) 5204, 25 гривень відповідної компенсації.

Тому з урахуванням вимог зазначеного підзаконного акту аліменти вірно утримано з цієї компенсації як такої, що нарахована за відпустки, не використані протягом 2008 і 2009 років.

Виявляються обґрунтованими і висновки суду попередньої інстанції про те, що відсоткові нарахування у сумі 10230 гривень не є вихідною допомогою, а відповідно до п. 2.1.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом державного комітету статистики від 13 січня 2004 року №5, включаються до основної заробітної плати.

Помимо цього, при встановленні спірних правовідносин і відповідних норм матеріального права, які підлягають застосуванню, заслуговує на увагу і твердження місцевого суду про те, що при звільненні на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України вихідна допомога працівникові не виплачується.

Отже, утримання аліментів з цієї складової частини основної заробітної плати позивача проведено „ОТП Банком” з додержанням вимог закону.

Оскільки сторонами визнається та обставина, що на момент звільнення ОСОБА_1 30 грудня 2009 року йому було письмово доведено до відома про склад і розмір нарахованих сум, про проведені відрахування і утримання, а остаточний розрахунок проведено роботодавцем в день звільнення, тому обґрунтовано підстав для застосування положень ст. 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки при розрахунку при звільненні у суду першої інстанції не було.

Так само не підлягала до задоволення і вимога позивача про відшкодування моральної шкоди.

Так, відповідно до ст. 237 (1) КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому за наведеного законних підстав для задоволення позову в цій частині не вбачається.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати.

Отже, з апелянта слід стягнути 120 гривень наведених судових витрат.

Оскаржуване рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом зясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі. Апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Володимирецького районного суду від 12 березня 2011 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 до державного бюджету м. Рівного 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ЄДРПОУ: 22586331; банк одержувача: ГУДКУ у Рівненській області; МФО: 833017; р\р 31216263700002; призначення платежу: код платежу 22050002 ІТЗ для апеляційного суду Рівненської області).

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з моменту проголошення цієї ухвали.

Головуючий: Судді: