Рішення № 15164216, 06.05.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

06 травня 2011 року справа № 5020/64/2011 За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Акмол”,

ідентифікаційний код 31583856

(99053, м. Севастополь, вул. Меньшикова, 92, кв. 2)

про розірвання договору оренди та звільнення приміщень,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна СМР) ОСОБА_2 головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 05.01.2011;

відповідач (ТОВ „Акмол”) ОСОБА_1 представник, довіреність б/н від 22.02.2011.

Обставини справи:

11.01.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Акмол” про стягнення 70655,89 грн, розірвання договору оренди та звільнення приміщень, також позивач просив повернути сплачені ним судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором оренди нерухомого майна №74-02 від 19.03.2002 в частині сплати орендної плати.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 76/ та доповнення до відзиву /арк. с. 93-94/, згідно з яким проти позову заперечує, посилаючись на те, що, по-перше, відсутній предмет спору внаслідок погашення ним майнових вимог позивача у повному обсязі. По-друге, у звязку з погашенням відповідачем заборгованості за договором оренди №74-02 від 19.03.2002, відсутні підстави для розірвання договору оренди та звільнення приміщень.

Ухвалою від 06.05.2011 провадження у справі, в частині стягнення 70655,89 грн, припинено у звязку з відсутністю предмета спору внаслідок погашення відповідачем заборгованості за договором /арк. с. 111-114/.

В частині позовних вимог про розірвання договору та повернення орендованого майна позивач наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на порушення відповідачем умов договору оренди. Відповідач заперечує проти задоволення таких позовних вимог, вважає, що підстави для розірвання договору відсутні, оскільки відсутня вина відповідача у порушенні зобовязань за договором та відбулось повне погашення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, а також штрафних санкцій.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

19.03.2002 між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є позивач (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Акмол” (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна №74-02 /арк. с. 10-11/ (далі Договір).

Пунктом 1.1 Договору визначено, що з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобовязався передати, а Орендар прийняти в оренду нерухоме майно вбудоване нежитлове приміщення цокольного поверху будівлі, загальною площею 197,7 м2, розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, 50, яке перебуває на балансі РЕП-3 (надалі обєкт оренди), вартість якого складає, згідно з актом оцінки вартості (експертним висновком) від 21.02.2002, 120330,00 грн.

Відповідно до пункту 3.2 Договору, орендна плата становить 1002,75 грн за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця.

Протоколом від 08.09.2003 погодження змін до договору оренди №72-08 від 19.03.2002 /арк. с. 14/ сторони внесли зміни до пунктів 1.1, 2.2, 3.1, 3.2 Договору, зокрема, збільшили площу переданого за Договором обєкта оренди до 200,7 м2.

Протоколами погодження змін до договору оренди №72-08 від 19.03.2002, від 20.12.2005 /арк. с. 18/, від 15.02.2007 /арк. с. 20/, від 10.03.2007 /арк. с. 22/ сторонами договору вносилися зміни до Договору стосовно вартості орендованого майна на розміру орендної плати.

Протоколом від 27.02.2008 погодження змін до договору оренди №72-08 від 19.03.2002 /арк. с. 24/ сторони встановили строк дії Договору до 02.02.2013.

За умовами пункту 4.4 Договору Орендар зобовязаний своєчасно вносити орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, повязані з користуванням обєктом оренди, у тому числі оплату послуг, що надаються підприємствами комунальної сфери.

Відповідач свої зобовязання щодо своєчасного та повного внесення орендної плати за договором оренди №72-08 від 19.03.2002 виконував неналежним чином, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем за період з травня по жовтень 2010 року у розмірі 70655,89грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Проте, під час розгляду справи відповідач повністю погасив існуючу заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, а також пені, у звязку з чим провадження у справі в частині стягнення 70655,89 грн припинено, про що зазначено в ухвалі суду від 06.05.2011 /арк. с. 111-114/.

В решті позовних вимог (щодо розірвання договору оренди №74-02 від 19.03.2002) та зобовязання відповідача звільнити (повернути) орендоване майно позивачу) суд продовжив розгляд справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 2, 4, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 №339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 №9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є правонаступником Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації та виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 48-54/.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, повязані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що обєктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради заявив, зокрема, вимогу про розірвання договору оренди нерухомого майна №74-02 від 19.03.2002 та повернення орендованого майна, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору щодо внесення орендної плати.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення (ст. 16 ЦК України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, визначені договором або законом, зокрема, припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 291 Господарського кодексу України визначено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами першою, другою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з наведеного, необхідною умовою для застосування господарської санкції у вигляді розірвання договору є матеріальні наслідки у виді реально заподіяної шкоди. Тобто йдеться не про загрозу заподіяння шкоди, не ймовірність її заподіяння, а про вже заподіяну шкоду, наслідком якої є позбавлення сторони за договором чогось, на що та розраховувала при укладенні договору.

Отже, факт заподіяння шкоди має бути доведено позивачем. Натомість її не лише не доведено, а й взагалі відсутні будь-які посилання на наявність шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати. Враховуючи, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди, позивач робить висновок про істотне порушення договору відповідачем.

Суд відхиляє дані доводи позивача, оскільки поняття порушення істотних умов договору та істотного порушення договору не є тотожними. Так, недосягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору має наслідком його неукладеність (ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України). Натомість, істотне порушення умов договору може бути підставою для його розірвання в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін (ст. 651 ЦК України).

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обовязок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Отже, саме позивач повинен довести той факт, що відповідач припустився істотного порушення Договору.

Проте, позивач не надав доказів істотного порушення відповідачем договору чи збитків, понесених позивачем від такого порушення, оскільки заборгованість за Договором, яка стала підставою для звернення позивача до суду із даним позовом, погашена відповідачем під час розгляду справи у повному обсязі, з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені.

Крім того, відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше на встановлено договором або законом.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що прострочення у виконанні зобовязання щодо внесення орендної плати сталося не з його вини, оскільки значна частина орендованих приміщень (загальною площею 148,6 м2) за згодою орендодавця була передана в суборенду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, що підтверджується договором суборенди №1-09 від 01.04.2009 /арк. с. 103-105/.

Як убачається з листа-вимоги, надісланого на адресу суборендаря, остання станом на 02.08.2010 мала заборгованість в сумі 69819,61 грн /арк. с. 109/, що навіть перевищує суму основного боргу відповідача перед позивачем та свідчить про відсутність вини останнього у порушенні зобовязання щодо внесення орендної плати.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди нерухомого майна №74-02 від 19.03.2002, а отже, і вимога про зобовязання відповідача звільнити (повернути) обєкт оренди, як похідна від первісної вимоги, також не підлягає задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

11.05.2011.