Ухвала суду № 15163295, 06.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" квітня 2011 р.                               м. Київ                                        К-16329/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді           Пилипчук Н.Г.

суддів                              Бившевої Л.І.

                                        Голубєвої Г.К.

                                        Костенка М.І.

                                        Федорова М.О.

при секретарі                    Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Галюти М.Г.

відповідача Семишкура В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010

у справі № 2-а-19842/09/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машінвест»

до 1. Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька,

2. Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість , -

          ВСТАНОВИВ:

          Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010, позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області на користь ТОВ «Машінвест»заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень 2009 року у загальній сумі 44858207 грн. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Машінвест»витрати зі сплати судового збору в сумі 1700 грн.

          ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 1 Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України в процесі відшкодування податку на додану вартість за висновками органів державної податкової служби України та погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість шляхом видачі облігацій внутрішньої державної позики, затвердженого наказом ДПА України, Мінфіну України, Держказначейства України від 03.08.2004 №451/501/132 та зареєстрований в Мін’юсті України 04.08.2004 за № 971/9570 (зі змінами та доповненнями), зазначаючи, що однією з обов’язкових підстав отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є підтвердження зустрічними документальними перевірками сплати сум податку до бюджету.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

ТОВ «Машінвест» подало до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість за липень, серпень, вересень, жовтень 2009 року з визначеними сумами бюджетного відшкодування на рахунок у банку.

Актами перевірок від 23.10.2009 № 5027/23-313/33200818 та від 16.11.2009 №5543/23-313/33200818 підтверджена достовірність нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за липень 2009 року у сумі 177010 грн., серпень 2009 року у сумі 508375 грн., за вересень 2009 року у сумі 490137 грн. і жовтень 2009 року у сумі 43682685 грн. та зазначено, що сума податку на додану вартість, заявлена до відшкодування, буде відшкодована підприємству після одержання матеріалів зустрічних перевірок.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобов’язаний діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, суди правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобов’язує податковий орган у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, та п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 цього Закону, який зобов’язує податковий орган у разі виявлення за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, надіслати платникові податку відповідне податкове повідомлення.

Як було встановлено судами, податковий орган утримався від надання органу державного казначейства висновку із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету, обґрунтовуючи свою позицію неможливістю відшкодування заявленої позивачем до бюджетного відшкодування за вказані вище періоди суми відсутністю висновків зустрічних перевірок постачальників товару у ланцюгу постачання.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію також обґрунтовує неможливістю відшкодування у зв’язку з неотриманням всіх відповідей та залишенням, у зв’язку з цим, непідтвердженим факту наявної надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету.

Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності таких дій податкового органу, оскільки останній не враховує, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини від’ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару, та вимог п.п. 7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування на рахунок у банку в залежність від обов’язкової наявності матеріалів зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника.

Таким чином, відсутність висновків зустрічних перевірок щодо підтвердження сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови в отриманні бюджетного відшкодування.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені податковою інспекцією у касаційній скарзі доводи не є такими, що спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо необхідності стягнення з держбюджету на користь позивача бюджетної заборгованості за спірні періоди.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ:

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2010 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.І. Бившева

                                                                      Г.К. Голубєва

                                                                      М.І. Костенко

                                                                      М.О. Федоров