Ухвала суду № 15163193, 03.02.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" лютого 2011 р.                               м. Київ                                        К-31472/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщанський комбікормовий завод»(далі – Товариство) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2010

у справі № 2а-45852/09/1670

за позовом Товариства

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі –Кременчуцька ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача –Домбровського Я.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2008 №0000402301/0/3383, від 21.11.2008 №0000402301/0/3384, від 25.03.2009 № 0000402301/1/948, від 25.03.2009 №0000132301/1/949, від 28.04.2009 №0000132301/1/1383, від 27.05.2009 № 0000402301/2/1694, від 27.05.2009 №0000132301/2/1695, від 03.07.2009 №0000402301/3/2086, від 03.07.2009 №0000132301/3/2087.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2009 позов задоволено повністю. У прийнятті цього рішення місцевий суд виходив з того, що:

майно, передане учасниками Товариства до статутного фонду останнього, є власністю позивача та не підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги у розумінні підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

позивачем подано докази проведення коригування податкової звітності підприємства у грудні 2006 року внаслідок повернення його контрагентом (товариством з обмеженою відповідальністю агропромисловою фірмою «Перемога»(далі –ТОВ «АФ «Перемога)) попередньої оплати за товар, тоді як помилки відображення даних у податковій та бухгалтерській звітності позивача не вплинули на правильність визначення ним податкових зобов’язань у перевіреному періоді;

в акті перевірки відсутні будь-які посилання на господарські операції, за наслідками виконання яких позивачем було занижено валовий дохід за 2007 рік на 25900 грн., тоді як розбіжність показників у податковій декларації з ПДВ та з податку на прибуток не може вважатися належним доказом такого заниження;

порушення податковим органом десятиденного строку прийняття податкового повідомлення-рішення з моменту реєстрації акта перевірки тягне за собою недійсність такого рішення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2010 вказаний судовий акт суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з тих мотивів, що:

позивачем не пояснено невідповідність показників щодо обсягів доходу підприємства у рядку 01.1 декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2007 року та у рядку 5 декларації з ПДВ за той самий період, що, в свою чергу, свідчить про заниження Товариством валового доходу;

внаслідок нездійснення позивачем виплат ліквідованим учасникам Товариства належних їм часток у статутному капіталі Товариства зазначені частки набули статусу безповоротної фінансової допомоги;

невиконання позивачем коригування податкових зобов’язань в порядку пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок повернення постачальником здійсненої Товариством передоплати за товар у періоді, в якому сталося таке повернення, є порушенням вимог податкового законодавства;

позивачем було порушено законодавчо визначені умови надання соціальної пільги під час виплати заробітної плати працівникам, тоді як формальні підстави (як-от несвоєчасність прийняття податкового повідомлення-рішення) не можуть слугувати підставою для звільнення платника від обов’язку сплатити відповідну суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариства просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу Кременчуцька ОДПІ зазначає про відсутність передбачених законом підстав для скасування правильної по суті та мотивованої постанови апеляційного суду та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями під час розгляду справи з’ясовано, що в ході проведеної Кременчуцькою ОДПІ планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.06.2008, оформленої актом від 04.11.2008 №3164/23-210/05385298, було виявлено, зокрема:

факт заниження позивачем задекларованих показників у рядку 01.1 «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)»декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартал 2007 року на 25900 грн., що було встановлено шляхом співставлення цих даних з рядком 5 декларації з податку на додану вартість позивача за той самий період та виявлення відповідної розбіжності;

невключення позивачем до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги, яка виникла внаслідок невиплати Товариством його учасникам, які ліквідувалися, вартості належних їм часток у статутному капіталі позивача;

невиконання позивачем у листопаді 2006 року коригування валових витрат за наслідками повернення його постачальником –ТОВАФ«Перемога»- здійсненої Товариством попередньої оплати за сільгосппродукцію.

Крім того, контролюючим органом було встановлено надання позивачем соціальної пільги по податку з доходів фізичних осіб працівникам, розмір заробітної плати яких перевищував законодавчо встановлений розмір заробітної плати.

Вказані обставини слугували підставою для донарахування Товариству податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 239406,50 грн. (у тому числі 165536 грн. за основним платежем та 73870,50 грн. за штрафними санкціями), для зобов’язання позивача сплатити 8897,50 грн. за штрафними санкціями з податку на прибуток, а також для визначення Товариству податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 159,90 грн. (у тому числі 52,30 грн. за основним платежем та 104,60грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності прийняття податковим органом оспорюваних актів індивідуальної дії.

У розгляді цієї справи апеляційний суд, помилково ототожнивши вихід учасника зі складу товариства з ліквідацією такого учасника, дійшов хибного висновку про наявність у позивача обов’язку виплатити його ліквідованим учасникам вартість частини майна Товариства, пропорційну їх часткам в статутному фонді.

Так, згідно з частинами першою, другою статті 148 Цивільного кодексу України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Таким чином, подією, з якою Закон пов’язує виникнення у підприємства обов’язку здійснити вказану виплату його учасникові, є, зокрема, вихід цього учасника зі складу товариства, що є, по суті, волевиявленням такого учасника, спрямоване на припинення корпоративних правовідносин між ним і товариством.

Втім вихід учасника має здійснюватись за процедурою, встановленою Законом або статутом товариства.

Підпунктами 4.2.4, 4.2.7 пункту 4.2 статті 4 статуту позивача у справі передбачено, що:

«учасник може вийти з Товариства, попередивши про це інших учасників, але не пізніше ніж за 1 (один) місяць до дня виходу.

Для виходу з Товариства учасник зобов’язаний подати Голові зборів Товариства або Директору Товариства нотаріально засвідчений підпис на письмовій заяві про його вихід із складу учасників Товариства. Учасник вважається таким, що вибув із складу учасників Товариства з дня нотаріального засвідчення підпису на своїй заяв або з моменту прийняття рішення Зборами учасників Товариства про його виключення.»

Отже, ані Законом, ані статутом Товариства не передбачено автоматичного виходу учасника зі складу Товариства внаслідок ліквідації такого учасника.

В даному ж випадку, як вбачається з установлених судами обставин справи, ліквідованими учасниками Товариства не було реалізовано своє право на вихід зі складу Товариства шляхом подання заяви в установленому порядку, що виключає наявність у позивача зобов’язання виплатити цим учасникам їх частку у статутному фонді Товариства.

В свою чергу, відсутність у платника обов’язку здійснити відповідні виплати унеможливлює віднесення цих виплат до безповоротної фінансової допомоги, що обумовлює правильність висновку місцевого суду про незаконність здійсненого Кременчуцькою ОДПІ донарахування Товариству податкового зобов’язання з податку на прибуток у відповідній сумі.

Правильною є і надана місцевим судом правова оцінка обставин справи, згідно з якою сама по собі невідповідність даних у показниках декларацій з податку на прибуток та з податку на додану вартість не може вважатися доказом заниження платником валового доходу без дослідження, за результатами виконання яких саме операцій цим платником не було включено одержаний доход до вкладу валового доходу. До того ж, судом першої інстанції було встановлено, що причиною виникнення вказаної розбіжності стало включення позивачем до податкової декларації з ПДВ також і податкових зобов’язань за попередні звітні періоди.

Пунктом 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Оскільки, як було встановлено місцевим судом, здійснення позивачем коригування валових витрат у грудні 2006 року з причин повернення йому авансового платежу у листопаді 2006 року фактично не спричинило заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток за перевірений період, підстави для донарахування такого зобов’язання контролюючим органом відсутні.

Водночас варто погодитися з висновком апеляційного суду про те, що порушення податковим органом строку прийняття податкового повідомлення-рішення не нівелює факту порушення платником податкової дисципліни, а відтак і не може вважатися підставою для звільнення платника від обов’язку сплатити визначене контролюючим органом податкове зобов’язання з урахуванням штрафних санкцій за умови правомірності такого донарахування. Оскільки позивачем не було надано жодних заперечень щодо факту незаконного застосування соціальної пільги з податку на доходи фізичних осіб під час виплати заробітної плати окремим працівникам та не було подано будь-яких фактичних даних, які б обґрунтовували правомірність застосування цієї пільги, то визначення Товариству податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 156,90 грн. слід визнати обґрунтованим.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Козельщанський комбікормовий завод» задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2010 у справі № 2а-45852/09/1670 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2008 №0000402301/0/3383, від 25.03.2009 № 0000402301/1/948, від 28.04.2009 №0000132301/1/1383, від 27.05.2009 № 0000402301/2/1694, від 27.05.2009 №0000132301/2/1695, від 03.07.2009 №0000402301/3/2086, від 03.07.2009 №0000132301/3/2087.

У цій частині залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2009.

3. В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2010 у справі № 2а-45852/09/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:Л.І. Бившева

С.Е. Острович

О.І. Степашко

Є.А. Усенко