Постанова № 15160261, 13.04.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Мандичев Д.В.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 року справа №2а-27491/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Губської Л.В.

суддів Арабей Т.Г. , Геращенка І.В.

при секретарі: Дегтярьовій А.М.,

за участю:

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 (довіреність від 25.02.2011р.),

представника відповідача: ОСОБА_4 (довіреність від 18.01.2011р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» до Одеської регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, Головного управління державного казначейства України в Одеській області про скасування актів затримки та стягнення матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» звернулося з адміністративним позовом до Одеської регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про скасування актів затримки від 24.09.2010 року №№ 207-220 та стягнення матеріальної шкоди в розмірі 122367,7 грн. В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту №7/12/2009 від 18.12.2009, укладеного між Компанією «Olmax Group Ltd» та ТОВ «Укрпродімпорт» про купівлю та поставку мясної продукції, останній, згідно норм Інкотермс 2000, виступав одержувачем вантажу в Одеському морському порту. В межах виконання зазначеного контракту 24.09.2010 року до Одеського порту прибув вантаж, розміщений у 14 контейнерах на судні MSC SAMANTHA 95A лінійного агента ТОВ «МШК Україна», у яких перебувала мясна продукція: Грудина свиняча заморожена без кісток на шкурі, УКТЗЕД 0203, виробник «Seara Alimentos S/A», AV Pludo, 155 Seara SC, Бразилія, SIF-1897; маса нетто-243106,83 кг; дата виробництва-31 липня 2010 року, 2 серпня 2010 року та Окіст свинячий заморожений б/к б/ш, УКТЗЕД 0203, виробник «Frigorifico Mabella LTDA», Rodovia SC 472, S/N KM, 28 Linha Santa Fe, Itapiranga, Santa Catarina, Бразилія, SIF-3392; маса нетто-134338,12 кг; дата виробництва серпень 2010 року. Пунктом вивантаження товару виступав Одеський морський порт, після чого товар підлягав доставці в Донецьку область для розмитнення й видачі одержувачеві. Оскільки предметом поставки за зовнішньоекономічним контрактом виступали продукти тваринного походження, вантаж підлягав державному ветеринарно-санітарному контролю та нагляду. Позивач наполягав на порушенні відповідачем норм ст. 85 Закону України «Про ветеринарну медицину» та п. 1, 2, 8 «Порядку пропуску вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через державний кордон України», затвердженого Наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 27 грудня 1999 року № 49. Крім того, просив стягнути з Державного бюджету України на його користь суму матеріальної шкоди, спричиненої незаконним рішенням у формі оскаржуваних актів затримки в розмірі 122367,7грн.. яку обґрунтовував тим, що в звязку із забороною вивантаження та оформлення контейнерів, він змушений був забезпечити сплату фрахту, обслуговування вантажу, електроенергію по рефконтейнерам, штивку за кожний контейнер.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та при неповному з»ясуванні обставин справи. На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на безпідставність доводів відповідача щодо ненадання з боку ТОВ «Укрпродімпотр» до ПДВСКН №18 заяви про організацію здійснення держветсанконтролю та нагляду об»єктів, підконтрольних ветеринарній медицині, з повним пакетом необхідних документів. Апелянт наголошує на тому, що сам факт проведення цього контролю з боку відповідача свідчить про наявність відповідної заяви позивача. Також зазначає, що оскаржувані акти затримки не містять в собі дати їх складання, опису правопорушення, крім того, норми права, на які йдеться посилання в актах, передбачають перелік неправомірних дій, в тому числі, взаємовиключних.

В судовому засіданні представники апелянта підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, в той час, як представник відповідача - Головного управління державного казначейства України в Одеській області, проти цього заперечувала.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду справи представник відповідача - Одеської регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, до суду не прибув, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для апеляційного розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ «Укрпродімпорт» , є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 10.09.2009р., обліковується в Єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій України.

24.09.2010 року Одеською регіональною службою ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті були складені акти затримки №207, №208, №209, №210, №211, №212, №213, №214, №215, №216, №217, №218, №219, №220 чотирнадцяти контейнерів з вантажем замороженою свинячою грудинкою та окістом, одержувачем яких, відповідно до зовнішньоекономічного контракту №7/12/2009 від 18.12.2009, укладеного між Компанією «Olmax Group Ltd» та ТОВ «Укрпродімпорт», був позивач. Підставою для складання вищезазначених актів відповідачем було зазначене порушення п.п.1, 2, 3 ст. 85 Закону України «Про ветеринарну медицину», п.1,2,8 Порядку пропуску вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, через державний кордон України, затвердженого Наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 27 грудня 1999 року N 49.

Статтею 18 Закону України «Про ветеринарну медицину» встановлено, що державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні України та транспорті є обов'язковим у разі експорту, імпорту і транзитного перевезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду всіма видами транспорту і здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами) .

Таким чином, Одеська регіональна служба ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті є суб»єктом владних повноважень в розумінні ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.1 ст. 87 Закону України «Про ветеринарну медицину» усі об'єкти ветеринарно-санітарного контролю і нагляду, що ввозяться на територію України чи переміщуються територією України, підлягають стандартному прикордонному ветеринарно-санітарному контролю у формі інспектування, яке проводиться шляхом: перевірки дійсності дозволу на ввезення на територію України, який супроводжує вантаж; якщо згідно з ветеринарно-санітарними заходами вимагається міжнародний ветеринарний сертифікат, - перевірки того, що такий сертифікат, яким супроводжується вантаж, є повним та автентичним, а також того, що товари, зазначені в міжнародному ветеринарному сертифікаті, відповідають тим, що містяться у вантажі; виявлення у тварин ознак хвороб, що підлягають повідомленню.

Відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) та споживачами харчових продуктів та визначення правового порядку забезпечення безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, знаходяться в обігу, імпортуються, експортуються, регулюються Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів».

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 44 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» будь-який вантаж харчових продуктів, що імпортуються, підлягає прикордонному контролю санітарним або ветеринарним прикордонним інспектором з метою забезпечення дотримання відповідних санітарних заходів та технічних регламентів, які діють на момент застосування. Усі вантажі з харчовими продуктами, що імпортуються, підлягають стандартному ветеринарному або санітарному прикордонному контролю, який здійснюється на призначених прикордонних інспекційних постах та передбачає перевірку документів та візуальну інспекцію.

Повноваження державних інспекторів ветеринарної медицини зі здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю, а за необхідністю - вибіркового або розширеного контролю, за об'єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що імпортуються, наслідок, підставою для проведення будь-якого виду контролю чи надзору є відповідна заява. передбачені нормою п. 10 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про ветеринарну медицину».

З ч. 1 ст. 17 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» вбачається, що санітарна і ветеринарна служби до всіх процедур державного контролю та державного нагляду починається зі звернення заявника, який звертається із заявою про проведення процедур контролю, інспектування та ухвалення, негайно інформують про будь-які недоліки поданої заяви. Зазначена норма узгоджується з викладеною в ст. 30 Закону України «Про ветеринарну медицину».

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що підставою для проведення будь-якого виду контролю чи надзору є відповідна заява заінтересованої особи.

При цьому відповідно до ст. 87 Закону України «Про ветеринарну медицину» стандартний прикордонний ветеринарно-санітарний контроль здійснюється у формі інспектування та проводиться шляхом:1)перевірки дійсності дозволу на ввезення на територію України, який супроводжує вантаж; 2)якщо згідно з ветеринарно-санітарнимй заходами вимагається міжнародний ветеринарний сертифікат,-перевірки того, що такий сертифікат, яким супроводжується вантаж, є повним та автентичним, а також того, що товари, зазначені в міжнародному ветеринарному сертифікаті, відповідають тим, що містяться у вантажі; 3)виявлення у тварин ознак хвороб, що підлягають повідомленню. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 24 вересня 2010 року службою ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті був проведений стандартний прикордонний ветеринарно-санітарний контроль чотирнадцяти контейнерів з належним позивачу вантажем. У рамках вказаного контролю інспектором ветеринарної медицини була здійснена перевірка наявності документів, які повинні супроводжувати вантаж. Відповідач 1 на підтвердження правомірності своїх дій щодо складання актів затримки посилається на відсутність відповідної заяви ТОВ «Укрпродімпорт», що, на погляд апелянта, не погоджується з підставами проведення контролю. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що у разі відсутності вказаної заяви позивача, у відповідача були відсутні законні підстави проводити вказаний контроль та, відповідно, складати акти. До того ж, складені акти з посиланням на порушення п. п. 1, 2, 3 п. 1 ст. 85 Закону України «Про ветеринарну медицину», п. п. 1, 2, 8 Порядку пропуску вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини через державний кордон України, не підтверджують факт неподання документів, визначених в ч. 1 ст. 85 Закону України «Про ветеринарну медицину», а саме: оригіналів міжнародних ветеринарних сертифікатів, дозволів на ввезення відповідних продуктів тваринного світу на територію України. Таким чином, на погляд судової колегії, приймаючи до уваги, що підставою проведення ветеринарного контролю законом передбачена заява заінтересованої особи, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про ненадання позивачем такої заяви та доданих до неї документів, не з'ясував, на якій правовій підставі був здійснений вищевказаний контроль та якими доказами підтверджується саме відсутність відповідних сертифікатів та дозволів на момент проведення контролю.

Крім того, в оскаржуваних актах затримки містяться приписи про заборону вивантаження вантажу та його повернення, в той час, як пункт 8 Порядку пропуску вантажів підконтрольних службі державної ветеринарної медицини через державний кордон України, затвердженого Наказом Головного державного інспектором ветеринарної медицини України від 27.12.1999 року № 49, на який йдеться посилання в оскаржуваних актах, передбачає, що пункт державного ветеринарного контролю має право в установленому порядку припиняти або тимчасово забороняти перевезення (переміщення) вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, в разі небезпечної епізоотичної ситуації в країні-експортері, встановлення порушень ветеринарних вимог, неправильного оформлення ветеринарних документів, розбіжностей у них чи в разі відсутності таких документів; про це складається відповідний акт у трьох примірниках, які подаються, відповідно, старшим змін прикордонного наряду та митних органів.

З наведеного вбачається відсутність у інспектора права на заборону вивантаження вантажу.

Поряд з цим, право затримувати вантаж міститься у нормах ч. З ст. 87, ч. 1 ст. 90 Закону України «Про ветеринарну медицину», де передбачено, що, якщо державний прикордонний інспектор ветеринарної медицини дійде висновку, що міжнародний ветеринарний сертифікат, яким супроводжується вантаж: з товарами, є неповним чи підробленим або іншим чином сфальсифікованим, чи дійде висновку, що товари у вантажі не відповідають зазначеним у міжнародному ветеринарному сертифікаті, що супроводжує вантаж:, вантаж має бути затриманий на призначеному прикордонному інспекційному посту, про що повідомляється Головному державному інспектору ветеринарної медицини України або його призначеному представнику.

Разом з тим, аналіз наведених норм свідчить про те, що відсутність ветеринарних документів, на що посилається відповідач як на підставу складання оскаржуваних актів, не є підставою для затримання вантажу.

Крім того, відповідно до приписів п. 5 Положення про пункт державного ветеринарного контролю на державному кордоні та транспорті, затвердженого Наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 19.07.1999 р. № 18, пункту держветконтролю надано право забороняти розвантаження тільки транспортних засобів з овочами, фруктами, цитрусовими та іншими сільськогосподарськими продуктами (зернові, зернобобові та круп'яні вироби), які прибули з неблагополучних щодо гострих інфекційних хвороб тварин держав без ветеринарних сертифікатів.

Право пункту держветконтролю забороняти розвантаження вантажів тваринного походження, в тому числі м'ясної продукції, вищезазначеним нормативно-правовим актом не передбачено.

Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про ветеринарну медицину» державні інспектори ветеринарної медицини та уповноважені лікарі ветеринарної медицини, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль, зобов'язані додержуватися вимог законів і нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідач не довів суду правомірності своїх дій, тому суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Крім того, в результаті неправомірних дій з боку відповідача позивачем понесено додаткові витрати (збитки), пов'язані з оплатою фрахту, обслуговування, електроенергію по рефконтейнерам та штивку на загальну суму 122 367,70 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками, актами виконаних робіт та платіжними дорученнями (а.с.94-148 т.1,9-19 т.2).

Відповідно до ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів або цієї особи.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при цьому, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором чи законом не передбачено відшкодування у меншому чи більшому розмірі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Постанова в повному обсязі складена 18 квітня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись статями 195, 196, 198, 202, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» до Одеської регіональної служби ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті, Головного управління державного казначейства України в Одеській області про скасування актів затримки та стягнення матеріальної шкоди, - скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» - задовольнити.

Скасувати з дати їх складення акти затримки від 24 вересня 2010 року №№ 207,208,209,210,211,212,213,214,215,216,217,218,219,220, складені Одеською регіональною службою ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродімпорт» (м.Донецьк, вул..Адегійська, 14, код ЄДРПОУ 36617444, п/р 26005003233000 в ЦВ ПАТ «Донгорбанк» у м.Донецьку. МФО 334970) суму матеріальної шкоди в розмірі 122367 (сто двадцять дві тисячі триста шістдесят сім) грн. 70 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів: Л.В. Губська

(підписи)

Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко