Рішення № 15156672, 12.05.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.11 Справа № 9/65/2011

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Публічного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Донбас", м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Самей-Траст", м. Луганськ

про стягнення 64 168 грн. 80 коп.

в присутності представників:

від позивача ОСОБА_1, дов. № 15-3850 від 30.09.10,

від відповідача ОСОБА_2, дов. б/н від 01.01.11, ОСОБА_3, дов. № 7 від 21.02.11

в с т а н о в и в:

позивачем, ПАТ "ШУ "Донбас", заявлені вимоги про стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 60000,0 грн., відсотків за користування грошовими коштами в сумі 1411,20 грн., інфляційних втрат 2220,0 грн. та 3% річних 537,60 грн., разом 64168,80 грн. за договором № 393 від 16.11.09 та судових витрат.

У судовому засіданні 12.05.11 представник позивача звернувся з клопотанням, яким у звязку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в повному обсязі, просить стягнути з відповідача судові витрати, відсотки за користування грошовими коштами в сумі 1411,20 грн., інфляційні втрати 2220,0 грн. та 3% річних 537,60 грн.

Зі змісту клопотання вбачається, що позивач не відмовився від частини позову, а лише визнав оплату відповідачем основного боргу.

Відповідач, ТОВ "Самей-Траст", відзивом на позовну заяву за № 87 з посиланням на положення ст.ст. 536, 1212 та 1213 ЦК України, вважає що позивачем необґрунтовано нараховані інфляційні втрати та 3% річних, оскільки, по-перше, законом не встановлено строк виконання зобовязання з повернення безпідставно набутого майна, а, по-друге, відповідач не є боржником в розумінні ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач, ПАТ "ШУ "Донбас", посилається на укладений між ним та відповідачем договір № 393 від 16.11.09, за яким відповідач зобовязався поставити позивачу деталі та вузли для ремонту вентилятору ВОД-30М згідно із специфікацією, а останній прийняти та оплатити продукцію.

За умовою п. 3.1 договору та за специфікацією № 1 загальна сума договору складає 60 тис. грн.; поставка продукції згідно з п. 4.1 договору повинна бути здійснена протягом 45-ти днів з моменту отримання 30% суми передплати.

Порядок оплати продукції сторони визначили у п. 4.2 договору в такий спосіб:

-30% - передплата, 70% - за фактом поставки протягом 21 банківського дня.

Відповідач виставив рахунок-фактуру від 24.11.09 на суму 60 тис. грн., позивач платіжним дорученням № 3790 від 30.11.09 переказав передплату в розмірі 30 тис. грн. із зазначенням номеру та дати рахунку та договору.

Однак 8 лютого 2010 року відповідач вдруге виставив рахунок-фактуру № СФ-0000006 від 08.02.10 на суму 60 тис. грн., який було оплачено позивачем у повному обсязі платіжними дорученнями № 2576 та 2577 від 25.02.10.

Крім того, 17.03.10 позивач платіжними дорученнями № 3620 та 3631 переказав на рахунок відповідача 30 тис. грн.

Поставка продукції позивачем була здійснена 08.02.10 в повному обсязі на суму 60 тис. грн., що підтверджується накладною № РН-0000006.

Позивач звернувся з претензією за № 15-3311 від 25.08.10 на суму 60000,0 грн., яка отримана відповідачем та яку відповідач відхилив.

Виходячи з цього, позивач, на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України, нарахував проценти за користування відповідачем грошовими коштами з 07.09.10 по 28.12.10, розмір яких склав 1411,20 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 2220,0 грн. та 3% річних 537,60 грн. за весь час прострочення грошового зобовязання.

Оцінивши матеріали справи, вислухавши доводи учасників судового процесу, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір № 393 від 16.11.09 (а.с. 9), за яким відповідач (продавець) зобовязався поставити позивачу (покупець) деталі та вузли для ремонту вентилятору ВОД-30М згідно із специфікацією (а.с. 10), а останній прийняти та оплатити продукцію.

Строк дії договору до 31.03.10.

За умовою п. 3.1 договору та за специфікацією № 1 загальна сума договору складає 60 тис. грн.

Поставка продукції згідно з п. 4.1 договору повинна бути здійснена протягом 45-ти днів з моменту отримання 30% суми передплати.

Оплата продукції обумовлена сторонами пунктом 4.2 договору на підставі виставленого рахунку в такий спосіб:

-30% - передплата,

-70% - за фактом поставки протягом 21 банківського дня.

Відповідач виставив рахунок-фактуру № СФ-0000094 від 24.11.09 на суму 60 тис. грн. (а.с. 11), позивач платіжним дорученням № 3790 від 30.11.09 (а.с. 12) переказав передплату в розмірі 30 тис. грн. із зазначенням номеру та дати рахунку та договору.

Однак 8 лютого 2010 року відповідач вдруге виставив рахунок-фактуру № СФ-0000006 від 08.02.10 на суму 60 тис. грн. (а.с. 17), який було оплачено позивачем у повному обсязі платіжними дорученнями № 2576 та 2577 від 25.02.1 (а.с. 15, 16).

Крім того, 17.03.10 позивач платіжними дорученнями № 3620 та 3631 (а.с. 13, 14) переказав на рахунок відповідача 30 тис. грн.

Позивач на виконання договору здійснив поставку продукції 08.02.10 в повному обсязі, тобто на суму 60 тис. грн., що підтверджується накладною № РН-0000006 (а.с. 17).

З урахуванням пояснень сторін у судовому засіданні та наявних у справі документів судом встановлено, що розмір загальної суми договору не змінювався, іншою продукції відповідач за цим договором не поставляв, а різниця між сумою коштів, перерахованих відповідачу та вартістю поставленої продукції становить 60 тис. грн.

Позивач звернувся з претензією за № 15-3311 від 25.08.10 на суму 60000,0 грн. (а.с. 19), яка була отримана відповідачем 31.08.10.

Відповідач відхилив претензію (а.с. 20) вважаючи, що двічі перерахована грошова сума є наслідком неуважності бухгалтерської служби позивача, та пообіцяв повернути помилково сплачені гроші за наявністю вільних коштів.

Оскільки під час розгляду справи відповідачем сплачено основний борг у розмірі 60 тис. грн., що визнав позивач, провадження у справі щодо стягнення цієї суми слід припинити за відсутністю спору.

На час порушення цієї справи кошти на суму 60 тис. грн. відповідачем не були повернуті, внаслідок чого позивач на підставі ст.ст. 536, 1048 ЦК України, нарахував проценти за користування відповідачем грошовими коштами з 07.09.10 по 28.12.10, сума яких за розрахунком позивача склав 1411,20 грн.

При цьому позивач посилається на норму ч. 2 ст. 1214 ЦК України, згідно з якою проценти є платою за користування чужими грошовими коштами.

За загальним правилом, що міститься у ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до положень ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

З аналізу наведених норм вбачається, що сплата процентів за користування чужими грошовими коштами юридичними особами носить обовязковий характер, однак для цього у договорі, на підставі якого виникає грошове зобовязання, сторони мають встановити розмір процентів за користування грошима, оскільки у випадку не встановлення такого розміру відповідним актом цивільного законодавства, розмір цих процентів має бути істотною умовою договору.

Як вбачається зі змісту спірного договору від 16.11.09, він не містить узгодженого сторонами розміру процентів, які вимагає стягнути позивач.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Вказана стаття 1048 міститься у параграфі 1 Позика глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад і регулює правовідносини в сфері банківської діяльності, а тому не може бути застосована у спірних між ПАТ "ШУ "Донбас" та ТОВ "Самей-Траст" правовідносинах поставки.

За таких підстав вимога про стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 1411,20 грн. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми позивачем нараховані інфляційні втрати за період з 8 вересня по 28 грудня 2010 року в сумі 2220,0 грн. та 3% річних за цей же період 537,60 грн. відповідно до наданого розрахунку (а.с. 8).

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що спірні кошти у розмірі 60 тис. грн. не є грошовим боргом, а повторне перерахування цих коштів є помилкою позивача з наступних підстав.

Повторний переказ грошової суми в розмірі 60 тис. грн. за платіжними дорученнями № 2576 та 2577 від 25.02.10 був здійснений позивачем за виставленим відповідачем рахунком-фактурою № СФ-0000006 від 08.02.10 у відповідності до п. 4.2 договору.

Зі змісту відповіді на претензію вбачається, що відповідач визнав факт помилкового одержання від позивача грошової суми та запропонував укласти договір на виготовлення або ремонт обладнання на цю суму.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обовязок повернути безпідставно отримане майно (у т.ч. й грошові кошти) є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності, тому наявність вини в поведінці особи, що безпідставно збагатіла, не вимагається.

Для виникнення зобовязання з безпідставного збагачення необхідна наявність таких умов:

·збільшення або збереження майна однією стороною (набувачем) з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого),

·відсутність правової підстави для збагачення або збагачення за підставою, яка згодом відпала.

Таким чином, частина 1 наведеної статті передбачає виникнення зобовязання набувача (відповідача) внаслідок безпідставного придбання, у т.ч. у разі помилкового повторного виконання грошового зобовязання позивачем через повторну оплату рахунку.

Суд приймає до уваги факт отримання відповідачем вимоги (претензії) щодо повернення спірної грошової суми, що став додатковою підставою для виконання грошового зобовязання з повернення 60 тис. грн. на адресу позивача.

За таких обставин позивач ґрунтовно застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та правомірно нарахував інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних за час прострочення грошового зобовязання з 8 вересня по 28 грудня 2010 року (2220,0 грн. та 537,60 грн. відповідно) згідно з розрахунком, який відповідає фактичним обставинам.

За таких обставин, з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з покладенням судових витрат на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 47-1, 49, 80-1-1, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача, ТОВ "Самей-Траст", 91033, м. Луганськ, містечко Пархоменко, буд. 49, кв. 2, код 33922551, на користь позивача, ПАТ "Шахтоуправління "Донбас", 83059, м. Донецьк, код 00174668, інфляційні втрати 2220,0 грн. та 3% річних 537,60 грн., разом 2757,60 грн., крім того, витрати зі сплати держмита 627,58 грн., інформаційно-технічні витрати 230,81 грн.

3. У задоволенні вимоги про стягнення відсотків за користування грошовими коштами в сумі 1411,20 грн. відмовити.

4. Провадження у справі щодо стягнення суми боргу в розмірі 60 тис. грн. припинити.

Наказ видати після набрання законної сили даним рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписане 13.05.11.

Суддя А.Г. Ворожцов