Рішення № 15154785, 27.04.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/292-47/11627.04.11

За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі структурного

відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

До Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”

Про стягнення 54609,85 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1.- предтавник за довіреністю

Від відповідача не зявились

В судовому засіданні 27.04.2011, у відповідності до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача 47012,85 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді по договору № -033-8078-9 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.1999 р., 3723,29 грн. інфляційних втрат, 987,98 грн. 3% річних, 2885,73 грн. пені, а також 546,10 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 р. в справі № 7/292 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010 р. в справі № 7/292 змінено в частині присуджених до стягнення сум.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2011р. рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2010р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2010 р. в справі № 7/292 - скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свою постанову Вищий господарський суд України мотивував тим, що судами попередніх інстанцій не було повно та обєктивно досліджено обставини справи, дано помилкову юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені судові рішення по справі не можна вважати законними та обґрунтованими.

У відповідності до здійсненого розподілу автоматизованою системою документообігу суду, справу передано на новий розгляд судді Станіку С.Р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2011 р. суддею Станіком С.Р. прийнято до свого провадження для нового розгляду справу за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”до Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” про стягнення 54609,85 грн., присвоєно справі № 7/292-47/116, розгляд справи призначено на 12.04.2011 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2011р. розгляд справи відкладено до 27.04.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні 27.04.2011 заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. просив суд позов задовольнити. Вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем всупереч умов договору № -033-8078-9 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.01.1999 р. не було здійснено оплату в сумі 47012,85 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді за період з жовтня 2009 р. по квітень 2010 р. Також, позивач за прострочення виконання відповідачем зобовязання по оплаті вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді по договору № -033-8078-9 від 01.01.1999 р., просив суд стягнути з відповідача 3723,29 грн. інфляційних втрат, 987,98 грн. 3% річних, 2885,73 грн. пені.

Відповідач в судове засідання 27.04.2011 представників не направив, але 22.04.2011 р. через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання № 155/23-04/62 від 22.04.2011 р. про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши представника позивача, враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті, а також те, що відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином про час та місце розгляду справи, а також з метою дотримання процесуальних строків розгляду спору, встановлених статтею 69 ГПК України, суд вирішив подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи відхилити.

Заперечення відповідача, викладені у письмових поясненнях з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 10.03.2011 р. в справі № 7/292, мотивовані тим, що між позивачем та відповідачем 30.11.2010 р. було підписано Угоду № 6, згідно в частині суми основного боргу у розмірі 26839,76 грн. сторони дійшли згоди про припинення зобовязання відповідача зарахуванням зустрічних однорідних вимог, якою, в тому числі, сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог у наведеній сумі за період жовтень 2009 р. квітень 2010 р. по договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. В частині вимог про стягнення 26082,61 грн. зазначав про те, що зазначена сума вартості теплової енергії, спожитої відповідачем за спірний період була визначена з огляду на застосування розпоряджень КМДА № 1662 від 27.11.2008 р., № 1780/1 від 25.12.2008 р., № 127 від 05.02.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”, які були скасовані Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 р., № 65/2009 від 03.02.2009 р., № 76/2009 від 09.02.2009 р.

При цьому відповідач подав суду Розрахунок вартості фактично спожитої теплової енергії до договору № 033-0878-9 від 01.01.1999 р. від 01.01.1999 р. та Контррозрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних по договору № 033-0878-9 від 01.01.1999 р. від 01.01.1999 р., а також копії платіжних доручень № 273 від 05.03.2009 р. на суму 11135,87 грн., № 400 від 13.04.2009 р. на суму 4464,87 грн., № 1268 від 15.12.2009 р. на суму 23650,99 грн. на підтвердження здійсненої відповідачем оплати на підставі договору № 033-0878-9 від 01.01.1999 р.

Таким чином, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.1999 р. між позивачем Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”, визначеним як Енергопостачальна організація, та відповідачем Комунальним підприємством “Київжитлоспецексплуатація” в особі Дирекції по експлуатації нежилих будинків, визначеним як Абонент, було укладено договір № 033-8078-9 про постачання теплової енергії у гарячій воді (далі договір № 033-8078-9 від 01.01.1999 р.), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової ненргії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (п.1.1.).

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.1999 року (п. 8.1. договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р.). За п. 8.4 договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р., договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

Відповідно до п. 2.1. договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. сторони погодили, що при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов»язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з пунктами 2.2.1., 2.3.1. та 2.3.2. Ддговору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р.і відповідно до законодавства України позивач зобов»язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з Додатком 1 до цього договору, а відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р.

Згідно звертання доручення про укладання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідач з 28.12.2009 просив внести зміни у договір на постачання теплової енергії № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. зх. урахуванням того, що величина теплового навантаження на будинок складає 0,080 Гкал/год., просив здійснювати облік споживання теплової енергії по приладах обліку та розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до п. 2 Додатку 4 до договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

На підставі п. 5 Додатку 4 до договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. відповідач щомісячно з 12 по 15 число зобовязаний самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту № 1 за адресою: вул. Жилянська, буд. 63, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ).

Позивач стверджує, що відповідно до умов договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. в період з 01.01.2009 р. по 01.05.2010 р. поставив відповідачу теплову енергію на суму 75128,71 грн., на підтвердження поставки якої надав належним чином засвідчені копії табуляграм за звітний період, які наявні в матеріалах справи. Разом з тим, відповідач взяті на себе зобовязання по договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. виконав частково, оскільки оплатив поставлену позивачем теплову енергію лише в сумі 28115,86 грн. (4464,87 грн. в квітні 2009 р. та 23650,99 грн. у грудні 2009 р.), внаслідок чого у відповідача за період з 01.01.2009 р. по 01.05.2010 р. виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 47012,85 грн. (основний борг).

Відповідач заперечує наявність у нього заборгованості за спірним договором у розмірі 47012,85 грн., обгрунтовуючи такі свої доводи наступним: при розрахунку вартості поставленої відповідачу на підставі договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. теплової енергії позивач застосовував тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА № 1662 від 27.11.2008 р., № 1780/1 від 25.12.2008 р., № 127 від 05.02.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”, тоді як наведені розпорядженнями КМДА були скасовані Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 р., № 65/2009 від 03.02.2009 р., № 76/2009 від 09.02.2009 р. відповідно, у зв»язку з чим виникла переплата за поставлену теплову енергію, яка і повинна була бути зарахована позивачем в оплату за теплову енергію за інші місяці. Крім того, відповідач зазначає, що 05.03.2009 р. перерахував позивачу 11135,87 грн. на виконання умов договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. 11135,87 грн., які не враховані позивачем при розрахунку суми основного боргу, а тому станом на 01.05.2010 р. основний борг відповідача становив суму в розмірі 26839,76 грн. Наведена суму заборгованості була погашена відповідачем внаслідок підписання сторонами Угоди № 6 про припинення зобов»язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 30.11.2010 р.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, статті 664 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму та до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 623 Цивільного кодексу України частиною 1 встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 549 Цивільного Кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач на виконання умов договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. в період з 01.01.2009 р. по 01.05.2010 р. поставив відповідачу 142,5900 Гкал теплової енергії, що підтверджується табуляграми за звітний період, копії яких містяться в матеріалах справи.

З вищенаведених табуляграм за період з січеня 2009 р. по квітень 2010 р. вбачається, що при розрахунку сум до сплати вартості поставленої відповідачу на підставі договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. теплової енергії позивач застосовував тарифи, затверджені розпорядженнями КМДА № 1662 від 27.11.2008 р., № 1780/1 від 25.12.2008 р., № 127 від 05.02.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”.

Відповідно до ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 20 Закону України від 02.06.2005, № 2633-IV “Про теплопостачання” (в редакції, яка була чинна в спірний період) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до ч. І ст. 4 Закону України від 24.06.2004, № 1875-IV “Про житлово-комунальні послуги” законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).

Згідно п. 23 Правил користування тепловою енергією, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007, № 1198 "Про затвердження Правил користування тепловою енергією", розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Судом встановлено, що розпорядження КМДА № 1662 від 27.11.2008 р., № 1780/1 від 25.12.2008 р., № 127 від 05.02.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”, які були застосовані позивачем для визначення заборгованості за договором № 033-8078-9 від 01.01.1999 р., були скасовані Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 р., № 65/2009 від 03.02.2009 р., № 76/2009 від 09.02.2009 р. відповідно.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

З урахуванням вищенаведеного, суд прийшов до висновку, що при розрахунку сум до сплати вартості поставленої відповідачу на підставі договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. теплової енергії, а рівно і при визначенні заборгованості відповідача за спірним договором, позивач повинен був керуватися розпорядженням КМДА № 86 від 31.01.2007 р. (за період грудень 2008 р., січень, лютий, березень та квітень 2009 р.) та розпорядженням КМДА № 758 від 30.06.2009 р. (за період травень 2009 р. - квітень 2010 р.).

Суд також враховує, що станом на початок спірного періоду (на 01.01.2009 р.) за відповідачем відповідно до договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. обраховувалась заборгованість у сумі 4032,38 грн. за грудень 2008 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією табуляграми за грудень 2008 р. та не заперечується відповідачем. При цьому нарахування вказаної суми було підставно здійснено позивачем за тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА № 86 від 31.01.2007 р., п. 23 Правил користування тепловою енергією.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач повинен був нарахувати вартість теплової енергії за грудень 2008 р., січень, лютий 2009 р. згідно із Розпорядженням КМДА №86 від 31.01.2007 р. (яким встановлювалися тарифи на теплову енергію відповідно до вимог закону), а отже нарахування позивачем відповідачу за зазначений період основного боргу по договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р., а саме: за грудень 2008 року на суму 11 135,87 грн., за січень 2009 року на суму 13341,40 грн., за лютий 2009 року на суму 8229,58 грн. є безпідставним, оскільки за зазначені місяці відповідачу мало бути нараховано 4032,38 грн., 4464,86 грн. та 4036,50 грн. відповідно, отже позивачем відповідачу за спірний період було безпідставно нараховано до сплати 20173,87 грн., що складає фактично різницю в тарифах, встановлених розпорядження КМДА № 1662 від 27.11.2008 р., № 1780/1 від 25.12.2008 р., № 127 від 05.02.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”, які були застосовані позивачем для визначення заборгованості за договором № 033-8078-9 від 01.01.1999 р., були скасовані Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 р., № 65/2009 від 03.02.2009 р., № 76/2009 від 09.02.2009 р.

Отже, оскільки позивачем безпідставно було нараховано відповідачу до сплати за спірний період по договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. за спожиті послуги 20173,87 грн., що складає фактично різницю в тарифах, і що суперечить ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України, ч. 2, 3 ст. 20 Закону України від 02.06.2005, № 2633-IV “Про теплопостачання” (в редакції, яка була чинна в спірний період), а тому вимоги позивача в цій частині не є обґрунтованими і задоволенню не підлягають.

В свою чергу, судом встановлено, що за грудень 2008 року у відповідача виник борг за фактично спожиту теплову енергію перед позивачем в сумі 4032,38 грн., але зазначена сума була вхідним (початковим) сальдо розрахунків на 01.01.2009, а оскільки після сплати відповідачем коштів: 05.03.2009 року 11 135,87 грн., 13.04.2009 року 4 464,87 грн., 15.12.09 року 23 650,99 грн. та проведених нарахувань, борг станом на 01.05.2010 року становив 26 839,76 грн. і зазначене грошове зобовязання було припинено між сторонами внаслідок укладення Угоди № 6 від 30.11.2010 про припинення зобовязання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а тому суд дійшов висновку, що спір між сторонами щодо суми боргу в розмірі 26839,76 грн. відсутній, а тому провадження в справі в цій частині підлягає припиненню згідно п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Також судом розглянуто позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3723,29 грн. інфляційних втрат, 987,98 грн. 3% річних, 2885,73 грн. пені, в звязку з простроченням виконання зобовязання по оплаті поставленої на підставі договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. теплової енергії.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало було виконано.

Пунктом 7 Додатку № 4 до договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р. передбачено за несвоєчасне виконання умов Договору пеню, яка нараховується на суму боргу на початок місяця, у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення до моменту його повного погашення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем в строк, передбачений договором № 033-8078-9 від 01.01.1999 р., а саме: п. 5 Додатку 4 до договору № 033-8078-9 від 01.01.1999 р., в повному обсязі не було виконано свого зобовязання по виплаті позивачу заборгованості та була наявна прострочка заборгованість, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені є законними, обґрунтованими, але такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на те, що їх нарахування мало здійснюватись позивачем з урахуванням суми боргу в розмірі 26839,74 грн. (зобовязання по якій припинилось між сторонами внаслідок укладення Угоди № 6 від 30.11.2010 про припинення зобовязання зарахуванням зустрічних однорідних вимог).

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат в сумі 3067,68 грн., 3% річних в сумі 753,09 грн. та пені в сумі 2088,73 грн. є безпідставним, оскільки їх нарахування здійснено позивачем на суму боргу 20173,11 грн., що є різницею в тарифах, встановлених розпорядження КМДА № 1662 від 27.11.2008 р., № 1780/1 від 25.12.2008 р., № 127 від 05.02.2009 р. “Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів”, які були застосовані позивачем для визначення заборгованості за договором № 033-8078-9 від 01.01.1999 р., були скасовані Указами Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 р., № 65/2009 від 03.02.2009 р., № 76/2009 від 09.02.2009 р., а тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 3067,68 грн., 3% річних в сумі 753,09 грн. та пені в сумі 2088,73 грн. задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 655,61 грн., 3% річних в сумі 234,89 грн. та пені в сумі 797,00 грн., нарахування яких здійснено на суму боргу в розмірі 26839,74 грн., наявної у спірний період і яка підлягала оплаті відповідачем, а зобовязання по сплаті якої припинилось внаслідок укладення між сторонами Угоди № 6 від 30.11.2010.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, пропорційно сумі задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадженя у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 26839,76 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку із відсутністю предмету спору в цій частині.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” (код ЄДРПОУ 26187970, місцезнаходження: 01034, м. Київ, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго”(код ЄДРПОУ 00131305, місцезнаходження: 01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5) інфляційну втрати в розмірі 655 (шістсот пятдесят пять) грн. 61 коп., 3% річних в розмірі 234 (двісті тридцять чотири) грн. 89 коп., пеню в розмірі 797 (сімсот девяносто сім ) грн. 00 коп., витрати по сплаті державного мита в розмірі 16 (шістнадцять) грн. 88 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 07 (сім) грн. 29 коп.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Станік С.Р.

Дата складання повного тексту рішення 07.05.2011р.