Рішення № 15153246, 15.04.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2011 р. Справа № 5023/2468/11

вх. № 2468/11

Суддя господарського суду Жигалкін І.П.

при секретарі судовогозасідання Бережанова Ю.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № б/н від 25.03.2011 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. № б/н від 25.03.2011 р.)

розглянувши справу за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків

до Приватного підприємства "Донком", м. Харків

про визнання недійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна компанія «Харківобленерго» (надалі - Позивач), звернувся до суду з позовом про визнання договору підряду № 2/14/12 від 14.12.2010 року укладеного між АК «Харківобленерго» та ПП «Донком» (надалі - Відповідач) недійсним.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що на його адресу надійшов лист-запит від 14.03.11 за № 3098/10/43-015 від СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про надання даних по взаємовідносинам з Відповідачем.

За результатами моніторингу та аналізу податкової звітності Позивача, СПДІ встановлено невідповідність задекларованих ним показників даним податкової звітності Відповідача. Наведене свідчить про те, що Відповідач брав участь у податкових схемах з сумнівними субєктами підприємницької діяльності. У випадку недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин має бути визнаний недійсним.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Також надав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує у повному обсязі та повідомив, що виконав усі вимоги за договором підряду № 2/14/12 від 14.12.2010 року належним чином в рамках діючого законодавства України. Укладений Договір відповідає вимогам діючого законодавства України, є дійсним та виконався сторонами у повному обсязі. Виконання умов Договору підтверджуються відповідними документами в повному обємі, без зауважень, про що свідчать надані до матеріалів справи документи.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника Позивача та Відповідача всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір № 2/14/12 від 14.12.2010 року.

Предметом цього договору є те, що Відповідач зобовязується у 2010-2011 році власними чи залученими силами зі своїх матеріалів та матеріалів Позивача виконати для останнього роботи з будівництва «ПС 110/35/10 кВ «ДЕРГАЧІ» із заходами ПЛ 110 кВ, 35 кВ та ПЛ 110 кВ Перемога-Дергачі. Завершення будівництва», а замовник зобовязується прийняти і оплатити такі роботи. У разі придбання обладнання підрядником за рахунок авансу, оформлення операції здійснюється згідно з листом Держбуду України № 7/7-284 від 10.04.01 р. Замовник зобовязаний прийняти та оплатити виконані роботи підряднику у відповідності до умов Договору.

Ціна договору становить 129199998,00грн. (сто двадцять девять мільйонів сто девяносто девять тисяч девятсот девяносто вісім гривень 00 коп.), в т.ч. ПДВ 21 533 333,00грн.

Судом встановлено, що вказаний Договір було складено згідно з вимогами Цивільного та Господарського кодексів України та підписано двома сторонами, а виниклі правовідносини стосуються договору підряду.

Згідно умов Договору, були складені видаткові накладні. Також, були підписані акти здачі-приймання виконаних робіт.

У відповідності з приписами діючого законодавства України та Податкового кодексу України були виписані податкові накладні.

Факт розрахунків між сторонами підтверджується банківськими виписками.

Норми цивільного законодавства встановлюють свободу сторін в укладанні договорів, що підтверджує вільність волевиявлення сторін.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом обєктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у відповідності до п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і не господарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями. Виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених законодавством України.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, (а) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; (б) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; (в) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 ГК України).

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, - правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Така ж позиція знаходить своє відображення у п. 11 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.99 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», п. 1.3. Оглядового листа вищого Арбітражного суду України N 01-8/481 від 20.04.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)» і у змісті Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 19.03.2010 N 3446.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що повязані із його недійсністю.

До п. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Суд зазначає, що п. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 207 ГК України, також передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Твердження Позивача, щодо листа-запита від 14.03.11 за № 3098/10/43-015 від СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про надання даних по взаємовідносинам з підприємством ПП «Донком» не можуть бути прийняти судом, оскільки Позивачем в порушення вимог ухвали суду останній не надавалося.

Таким чином, суд вважає, що Договір підряду № 2/14/12 від 14.12.2010 р. укладений між Позивачем та Відповідачем відповідає п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 837 ЦК України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 ГК України.

За таких підстав, позовні вимоги заявлені позивачем є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Позивачем не доведено у чому конкретно дістала вияв спрямованість укладеного договору на порушення публічного порядку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 1 ст. 43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до ст. 44 та ст. 49 ГПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на позивача оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 92, 204, 228, 509, 526, 532, 626, 627, 629, 837 ЦК України, ст. 3, п. 3 ст. 5, п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 203, ст.ст. 3, 173, 179, 193, 207 ГК України, статтями 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Суддя (підпис) Жигалкін І.П.

Повний текст рішення підписаний 15 квітня 2011 року

по справі № 5023/2468/11.